Не варто робити жодних паралелей між нашим життям і цим відомим висловлюванням. Хоча таки хочеться сказати, що «кінь» – це Петро Порошенко, а «трепетная лань» - звісно, хто. Все це так і не так. Так, тому що віз має бути одним. Наші ж помаранчево-демократичні союзники якось це забувають. Треба було на початку принципово визначитися: яку владну конструкцію будують наші коаліціанти.

Видео дня

Або механічне об’єднання трьох політичних сил, де кожен має чітко вилаштований інтерес, або щось інше. Ми ж в дійсності маємо щось близьке до першої модифікації політичної спілки, що підтверджується рядом факторів. Зокрема, тим, що в наявності в їх особі течії з досить широким діапазоном ідейних настанов. Візьмемо, наприклад, проблему НАТО. Начебто, врешті-решт, соціалісти погодилися, що це питання має бути вирішено на Всеукраїнському референдумі. І тоді парламентською коаліцією буде прийнято рішення, яке відповідає результату цього народного волевиявлення.

Проте, одразу постає питання. Референдуму буде передувати широка агітаційно-роз’яснювальна кампанія. І що ж: на цій фазі наші підписанти будуть підтримати і пропагувати абсолютно різні позиції? Досить дивно буде виглядати в такому разі їхня коаліція – це ж хто в ліс, а хто по дрова? І таких нестиковок виникає безліч.

Тому однозначно доречно зробити висновок, що засадничі настанови політреформи виписані вкрай недолуго. Щонайменше, вони вимагають негайних якщо не змін в Конституції, то щонайменше прийняття законів про Кабінет Міністрів, Президента etc. І одночасно має бути переписано Регламент Верховної Ради. Адже цілком очевидно, що написано його було під чітким омофором Адама Мартинюка, так, начебто й надалі цей добродій буде не менше, ніж на своїй старій посаді, або й взагалі пересяде у спікерське крісло.

Щонайперше все почалося з невиписаності процесу формування коаліції. Саме це і призвело до того, що незалежно, яке б місце зайняла «Наша Україна» (прошу вибачення, що так називаю політоб’єднання шести партій під загальною назвою – НСНУ), врешті-решт, саме вона веде партію першої скрипки у перемовному оркестрі. Так, начебто, у двох перших за чисельністю отриманих мандатів політичних течій вже відбувся «облом» з формуванням коаліції.

Тому й виходить, що одночасно відбуваються два процеси. «Наша Україна» веде переговори з БЮТом та СПУ, і ще десь відбуваються так звані «консультації» з Партією регіонів. До того ж, перші, основні, перемови йдуть в тяжкому, з приливами і відливами, процесі. Другі ж протікають мало не у фокстротному темпі, до того ж на базі вже напрацьованих з іншими партнерами документів.

Все це виглядає вкрай неприродно, нецивілізовано, невідповідно часу. Начебто десь вчора ми вийшли з первісної, феодальної епохи. І нема досвіду усталених європейських, і не тільки європейських, демократій. А нас все тягне на торовану українську стежку – «хай погане, та своє».

Головне ж, що зверхники НСНУ, «чувств никаких не изведав», вважають такі методи абсолютно моральними і мало не єдино можливими. Все це має бути переглянуто щонайближчим часом, аби надалі процес йшов вже нормальними, вивіреними у часі процедурами.

Якщо насамкінець, хай у той час «Ч», коаліція помаранчевих демократів все ж відбудеться, то тоді виникає ціла низка нових питань. Які щонайменше не мають жодної традиції у нашій парламентській практиці. А насамперед, знов-таки, жодним чином не прописані хоч в якомусь законодавчому акті.

Щонайперше. Коаліція – це все ж таки один віз чи два вози? Якщо один, то хто грає функцію корінника, а хто - пристяжного? Верховна Рада і парламентська коаліція, начебто, первинні. Але ж пан Президент говорить, що відповідальним за роботу коаліції перед народом є прем’єр. Тобто, начебто, уряд зверху. Вже маємо колізію.

Здавалось, що, маючи коаліцію, всі політичні сили, які до неї входять, повинні працювати виключно як один механізм. І ключ для заведення його має бути в однієї людини. Звісно, прем’єра. Водночас, логічно вважати, що спікер має бути другою особою в парламентсько-урядовій коаліції, яка беззастережно відповідає за законодавче підкріплення програми свого уряду.

Тоді треба чітко дотримуватись такої логіки, що спікер не є формально нейтральною людиною, яка просто організовує роботу парламенту. Треба розуміти, що він має, дотримуючись основного закону парламентського життя – Регламенту, тим не менше одночасно проводити коаліційну лінію дій.

Або ж, якщо це, як вважають деякі, протирічить демократичним засадам парламентаризму, то має бути окремо ще лідер більшості у парламенті. І саме він виконує організаційно-керівну функцію, даючи можливість спікеру займатись своїми обов’язками досить нейтрально. Вірніше, абсолютно нейтрально. Лише голосуванням виказуючи свою позицію за парламентаря і члена коаліції. Можливо, така конструкція і мається в тексті коаліційної угоди. Та достеменно це має бути чітко прописано в якомусь законодавчому документі, головне – гранично однозначно, а не так, як у змінах до Конституції, де почувається директива українських підходів, що тягнуться з дволиких радянських часів: закон, що дишло, куди попхнеш – туди й вийшло. Хоча, якщо говорити відверто, то багато в чому це тягнеться ще з часів козацької вольниці, а також анархії польського сейму. Не забуваймо, що ми багато що запозичили з цих двох джерел. І не завжди позитивне. Тому варто швидше європеїзуватись у бік хоча й демократичного, але порядку.

До цієї ж вервички питань маємо віднести колізію зі статусом членів уряду. По-перше, чи не варто залишати мандат депутата тим народним обранцям, які йдуть працювати в уряд? Таким чином, впроваджується ідея про політичну роль членів Кабінету. По-друге, це суттєво розширює коло претендентів на участь в уряді. Адже тоді перед депутатом не постає питання про його подальшу долю після відставки уряду. По-третє, це робить набагато дієвішим зв'язок урядових та парламентських структур. І насамкінець, це певним чином визначає долю прем’єра після закінчення дії уряду у разі відставки. Бо лідер тоді лідер більшості (хоча й не завжди, бо може бути уряд меншості), залишається поза парламентом. Що є вкрай невластивим парламентсько-президентській формі побудови державної влади.

Водночас, треба зазначити, що це має стосуватись лише членів Кабінету - парламентарів. Жодним чином не повинні залишатись мандати у тих, хто йде в інші виконавчі структури. Це підніме роль Кабінету, як чисто політичного органу з виконавчим спрямуванням. Разом з тим, це буде приводити до того, що формування кожного уряду і нової коаліції потягне за собою викошування парламентських рядів. Хоча й має працювати ідея, що «на місце бійців, що впали, стануть сотні нових», але усталеність і дієвість роботи головного законодавчого органу буде суттєво кращою. Якщо буде поєднано мандат урядовця і парламентаря.

Не слід протидіяти тому, щоб в уряді були професіонали-фахівці, не обтяжені депутатськими мандатами. Більше того, може бути взагалі технічний уряд, який переважно чи повністю буде складатися з таких незаангажованих спеціалістів. Але вони мають розуміти, що їм доручено виконувати директиви певного союзу політичних сил. І в разі незгоди з якимось рішенням коаліції мають можливість або самі подати у відставку, або бути виведеними з Кабінету за рішенням парламенту.

Питань виникає безліч. Часу ж є обмаль. Зокрема, дуже важливо, щоб кожне голосування перетворювалося в перевірку життєздатності уряду. Більш чітко має бути визначено питання вотуму недовіри уряду. А звідси треба було б краще узгодити цю процедуру з процедурою розпаду парламентської коаліції.

Може, було б варто дещо підсилити дію імперативного мандату в Верховній Раді, розширивши його наступним чином. Як відомо, вотум недовіри оголошується більшістю від конституційного складу парламенту. Можливо було б уникнути корупційних голосувань під час цього відповідального процесу, аби впровадити норму припинення депутатських повноважень в разі, якщо депутат голосує під час винесення вотуму недовіри всупереч більшості своєї фракції. До того ж, зробити це стосовно як тих фракцій, що голосують «за», так і тих, хто голосують «проти».

Норма дуже жорстка і жорстока, але це хоч якось зупинить огидний процес перебігання з фракції до фракції, зради інтересів виборців, що голосували за відповідну політичну силу. Зрозуміло, не поширюючи дію такого імперативу на всі інші види голосувань.

Якщо ж повернутись до нашої публікації, то все виглядає не так загрозливо, як здається деяким. Тут варто розглянути декілька важливих обставин. По-перше, слід чекати, що обидва провідника – що Тимошенко, що Порошенко – залишаються в процесі, а не виводяться поза його межі. Тобто лідерка БЮТу залишається лідером всієї коаліції. Таким чином, по-друге, на неї покладається не тільки відповідальність за роботу коаліції, але й надаються певні права, які, зазвичай, має керівник колегіального органу. Не більше, але й не менше.

По-третє, що обидва вони, насамперед, будуть спрямовувати всі свої зусилля на поєднання законодавчої і виконавчої складових демократично-помаранчевої коаліції, нагадуючи своєю взаємодією паралельну схему роботи джерел живлення, коли послаблення або навіть припинення роботи одного джерела не призводить до зупинки функціонування всієї схеми. По-четверте, вже за той місяць, що відведено законом на формування складу коаліційного уряду, слід підготувати нову, остаточну редакцію ряду законів. І в першу чергу Закону про Кабінет Міністрів. По-п’яте, формування коаліції слід провести таким чином, щоб першочерговою бралася не адекватність розподілу посад між фракціями коаліції, а інтереси справи. Тому дуже важливо, щоб найкоротша ланка – Соцпартія – стала з’єднувальним ланцюгом між двома фаворитами. Звідси потрібно відвести відповідну, арбітрову, роль Олександру Морозу. Особисті властивості цієї людини мають слугувати на плюс коаліції якнайліпше.

Отже, якщо енергію тих двох політиків – Тимошенко й Порошенка – та спрямувати у мирних цілях, то ціни їм не буде. Колись ще у 30-ті роки батько всіх народів, спортсменів, учених – Йосип Сталін – пропагував тезу про боротьбу і єдність протилежностей. Здається, тут якраз ми маємо підтвердження однієї з рідко вірних настанов цього тирана. Але для цього має бути вироблена ціла система каталізаторів і утримувачів, що вилагодять процес становлення коаліції. Бог йому в поміч. А ми допоможемо.

Хоча, пишу це пізно увечері 21 червня. Що то буде завтра на ранок? Ніч була щонайкоротшою для сил зла. Маємо надію, що їм її не вистачило.