Микола Томенко: Мемуари писатиму років у 100…

Микола Томенко: Мемуари писатиму років у 100…

- Пане Миколо, ви у прекрасній спортивній формі, приємно дивитися. Футбольний матч під час Таврійських ігор наочно продемонстрував, що це не тільки вивіска, а й суть. Мабуть, сиділи на дієті й напружено тренувалися?

Видео дня

- О, ні. Хотів би більше приділяти уваги спорту, але обмежений у часі. Хоча десь за тиждень до якоїсь події - чи то пробіг, футбольна гра, або волейбольний турнір, - різко примушую себе не вживати алкоголю, обмежую каву. Й намагаюся більше тренуватися.

- Ваша волейбольна команда – це як футбольна у Абрамовича?

- Я, на відміну від Абрамовича, - капітан команди, виходжу на поле й непогано граю. Зараз в моїй команді лише троє – воїни-афганці, а решту добираємо. В Черкаській області вже залишилось не так багато ветеранів Афганістану мого віку в гарній спортивній формі. Це, до речі, такий наглядний приклад для молоді – нам вже трохи за сорок, а на турнірі можемо клас показати.

- Психологи чоловічий вік “трохи за сорок” вважають складним періодом. Називається - криза середнього віку...

- Якось я не відчуваю свій вік кризовим. Скоріше, це час робити підсумки, звісно, не всього життя, але чималенького його періоду. Момент переосмислення досвіду. Активний, без перебільшення бурхливий, дуже цікавий період мого життя і всього суспільства співпали в часі. Я був не останньою людиною під час президентської виборчої кампанії, так само й під час революції, і в уряді. А потім була можливість подивитися на все збоку, побути просто пересічною людиною. Десь так місяці зо два. Корисний досвід, скажу вам, дистанціюватися від влади, виключити себе, як активний елемент, з перебігу подій.

- І це був комфортний стан? Руки не чесалися покерувати, невже не було бажання втрутитися в процес?

- Були, були моменти. Я в Австрії катався на лижах і по телевізору дивився на перебіг подій з газовими справами. Якщо чесно, то ця історія мене серйозно стурбувала. Я жалкував, що в цей час знаходжуся не в Україні й не можу впливати на прийняття рішень. Навіть собі записав, що не можна з росіянами підписувати угоди вночі. Це небезпечно. Можна тільки серед ясного дня і при великій кількості свідків.

- Щодо писання. Ви вже видали книжку з вашими й не тільки вашими філософськими міркуваннями про любов, секс і все, що з цим пов’язано. Знаю, що ви весь час робите нотатки. Маєте в планах видати мемуари про політичні закулісні інтриги? Вже вибрали жанр, в який запакуєте свої думки?

- Є такі плани. Я фіксую начебто й дрібні речі, але через якийсь час вони звучать вже по-іншому. На мою думку, є хибним видавати книжки по гарячих слідах якихось значущих подій. Щоб адекватно оцінити ту значущість, потрібен певний час. Я маю моральне право писати про помаранчеву революцію, але не хочу поспішати - на такі речі варто дивитися з історичної відстані. До речі, страшно жалкую, що в наступній після революції політичній боротьбі серед купи помилок якось затьмарилися статусність, значення цієї революції, її місія та цінності. Відбулася занадто велика персоніфікація. Я завжди хотів деперсоніфікувати й деполітизувати цей процес. Роль політиків під час тих подій полягала в тому, що вони не заважали суспільству рятувати себе й країну. Тому політиків варто забути. А вони почали активно боротися одне з одним саме за спадщину революції. І це має свої паралелі в історії.

Цікава деталь. В Японії мене питали мудрі їхні професори: чому в Киргизії під час схожих подій та під схожими гаслами люди трощили вітрини магазинів та били одне одного, а в Україні панувала атмосфера дивної терпимості? Я зрозумів, що це теж має свої історичні паралелі ще з часів Київської Русі й в пізніших сторіччях. Україна завжди була відкрита для інших народів, не хворіла на ксенофобію. Порівняйте це зі становищем “іновірців” у Московщині. Цар Петро почав рубати своє вікно в Європу, перед тим міцно зачинивши ворота, якими була для європейців Україна.

- Симпатична ремінісценція. Мені цікаво, яка, по-вашому, відстань від подій є прийнятною, аби написати про них щось значуще?

- Я думав почати років так у сто. До ста буде період активного життя. Потім мемуари - за рік описувати десять років. А презентацію книжки призначити на своє стодесятиріччя. Хоча це ще не остаточне рішення.

- Знаю, ви свого часу почали книжку про Афганістан, от тільки не завершили. Чому?

- Коли я послухав всю ту дурню, яку розповідали про афганську війну, то вирішив сам написати про те, що відбувалося зі мною й на моїх очах, чому був свідком. У 87-му році почав. Не батальні, а емоційні моменти, переживання людини, що потрапляє з миру в війну, спостерігає зіткнення ідеологій та цивілізацій. Десь п’ять сторінок тексту вже було. Я придумав класну колоритну назву: “Ми були добрими окупантами” з підзаголовком “Сторінки щоденника, якого не було ніколи”. Потім почалися студентські революції, всякі біди, потім Рух... Стало не до книжки.

- Мене підкорила назва “Ми були добрими окупантами”. Це сміливо – називати речі своїми іменами...

- Я від цього й зараз бідую, бо багато чиновників у афганських спілках вважають мене ворогом. Їм здається, що я принижую ту інтернаціональну місію, яку вони виконували.

Знаєте, чому треба фіксувати враження? Вважав, що пережив таке, що ніколи не забуду, а виявилося – забуваю. Так. Я такий самий, як усі. Тому вирішив записувати. Маю п’ять різних записників, але пишу в них за якоюсь незбагненною самому мені системою.

- Політики й урядовці часто поводять себе як зірки шоу-бізнесу. Чи користуєтеся ви такими прийомами? Яку зірку маєте за взірець?

- Я претендую на власний зірковий стиль. Мої вороги, чи, скажімо, опоненти, критики причепили мені амплуа популіста та демагога. І це начебто негативна характеристика, але я дійсно народна людина. Сумніваюся, що хтось з політиків мого рівня, середнього, обходився б завжди без охорони, регулярно в метро їздив чи бігав зранку в парку. Як ви розумієте, це не елемент гри, бо не можна так довго гратися. Щодо одягу, різних там брендів та неймовірно дорогих костюмів з ексклюзивними краватками – я до них байдужий. Від одягу хочу зручності та функціональності. Речі купую сам і дуже швидко це роблю. Не маю ані власного стиліста, ані модельєра. Дружину такий швидкий шопінг розчаровує, зате сину подобається – він часто одягає мої піджаки.

- На чому тримається ваше подружнє життя?

- На терпінні й розумінні моєї дружини. Я ж не подарунок. Хоча вже навчився знаходити компроміси між моїм життям для людства та життям для родини.

Довідка БЦ:

Народився 11.12.1964 у селі Малі Канівці Чорнобаївського р-ну Черкаської області (дружина Валентина Олександрівна (1962) історик; син Павло (1989). У 1983-85 служба в армії (Афганістан). У 1989 закінчив історичний факультет університету ім. Т.Шевченка. Член Комітету національного порятунку (11.2004-01.05). Народний депутат 4 скликання 2002-2005 від блоку В.Ющенка "Наша Україна", №62 в списку (голова Комітету з питань свободи слова та інформації). В уряді Ю.Тимошенко - віце-премєр з гуманітарних та соціальних питань. Тепер - народний депутат від БЮТ, №3 в списку. Автор понад 100 наукових статей.

Досьє БЦ:

Цінує досвід, набутий під час перехідного періоду з СРСР до незалежної України. Талановитий лектор, легко знаходить спільну мову з молоддю. Прихильник швидких і коротких проектів. Бере участь у пробігах, регулярно займається великим тенісом. З будь-яких починань намагається зробити традицію. Вважає, що має сприяти тому, щоб повернути українськість у масову культуру та остаточно українізувати Гоголя. Одночасно працює над декількома спортивними й музичними фестивалями, популяризує туристичні маршрути країною. Під час роботи в уряді обов’язково раз на тиждень їздив у метро. Купує речі в ТЦ “Караван”. Розривається між політикою та наукою. Не вірить в напередвизначеність долі. Мріє позбутися звички пити пиво та вживання російських матюків і перейти цілком на українську лайку. Не залежить від побутових зручностей, не прив’язується до речей, не прагне привілеїв. В собі цінує самостійність та вміння створювати прецеденти. Фанат читання. З останніх літературних вражень – Василь Шкляр “Ключ” та Марія Матіос “Солодка Даруся”. Хоче ближче познайомитися з молодою українською літературою. Кулінарні уподобання в межах традиційної української кухні. У мандрах харчується автентичними місцевими стравами. Домашніх тварин не заводить й не розуміє потреби в цьому.

Юка Гаврилова, «Без цензури»

http://bezcenzury.com.ua