Виктор Черномырдин основал в Украине эпоху дорогих фуршетов

5 років тому, 30 травня 2001 року Віктор Черномирдін прибув до Києва, й приступив до виконання обов‘язків посла Російської Федерації в Україні.

У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням: «Як можна оцінити п’ятирічний термін перебування Черномирдіна на посаді посла Російської Федерації в Україні?»

Дмитро ВИДРІН (директор Європейського інституту інтеграцій та розвитку):

„Когда он только приехал, у меня была такая забавная история, связанная с ним: у меня брали интервью на телевидении и спросили, что изменит Черномырдин в работе посольства? Я сказал, что вряд ли он сможет повлиять на цены на газ, но то, что фуршеты в российском посольстве станут лучше – это наверняка. И действительно, после его приезда фуршеты в российском посольстве стали на порядок лучше. Правда, я сказал, что будет не только хорошая выпивка и хорошая закуска, но и будут работать кондиционеры. Кондиционеры до сих пор не работают, но выпивка и закуска стали лучше, чем были до Виктора Степановича. Поэтому его главный вклад – это, мне кажется, замечательные фуршеты и организация им ежемесячных музыкальных встреч, которые действительно великолепны: там играют лучшие украинские музыканты. Я был на последней встрече, посвященной замечательному композитору Глиэру, и могу сказать, что Виктор Степанович, как кулинар и известный музыковед, преуспел, но все остальное пока не получилось – ни нормальных газовых отношений, ни нормальных нефтяных отношений, ни в целом нормальных энергетических отношений. Видимо этим уже будет заниматься следующий посол”.

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):

„Коли Росія відправила до Києва послом політичного важковаговика колишнього російського прем’єра, то відразу модно було писати про перетворення України на генерал-губернаторство, а самого Черномирдіна називали не інакше як генерал-губернатором. Але з відстані в п’ять років можна зробити висновок: ніяким губернатором екс-прем’єр не став, Черномирдін став звичайним послом. Більше того, навіть не найбільш впливовим послом. У своїй новій категорії Черномирдін програв конкуренцію американському посольству, яке завдяки своїй активності має набагато більшій вплив в українській політиці. Пік непрямого змагання між американським та російським посольствами прийшовся на останню президентську кампанію, яка засвідчила бездарність російської політичної «українології».

Український напрямок у російській зовнішній політиці поки що відчуває брак кадрів, чим Україна час від часу й користується (частіше просто за збігом обставин, бо російський напрямок в українській зовнішній політиці так само катастрофічно слабкий).

Цілком можливо, що Черномирдін увесь цей час більше уваги приділяв економічному лобіюванню, але й у цій ділянці в Росії протягом п’яти років менше перемог, аніж могло бути. От, якщо коли-небудь виявиться, що Черномирдін причетний до афери з «РосУкрЕнерго», тоді Кремль із чистим сумлінням зможе нагородити його орденом”.

Михайло ПОГРЕБІНСЬКИЙ (директор Центру політичних досліджень і конфліктології):

„Я думаю, що потужна й символічна постать Віктора Черномирдіна показувала велику значущість України для Російської Федерації. Попри це, протягом всіх цих років Росія фактично не мала визначеної, концептуально вивіреної політики стосовно України, й відповідно, чого можна за таких обставин очікувати від посла, навіть такого потужного і впливового, як Віктор Черномирдін. Тому я думаю, що вади в тій політичній ролі, яку він виконував – це вади невизначення політики Росії стосовно України, а плюси – це його особисті чесноти”.

Сергій ДАЦЮК (консультант корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»):

„Взагалі, перебування посла на посаді важко оцінювати, тому що посол не є виразником власної політики. Тобто посол не веде власну політику, а представляє політику держави, тому оцінювати діяльність посла можна лише за діяльністю Росії. Я б сказав, що за ці п’ять років відносин із Росією, нас нічим особливим не порадували, згадуючи роль Росії в подіях 2004 року, та її дії вже після 2004 року, зокрема в паливно-енергетичній галузі. Що стосується діяльності Віктора Черномирдіна, то він так і не зміг вийти за межі офіційних відносин України з Росією. Принаймні я не можу назвати якихось таких подій за участю Віктора Черномирдіна, які б можна було позначити, як визначну культурну подію між Україною й Росією. Тому я б сказав, що як функціонер, він, мабуть, непогано справляється зі своїми обов‘язками, але як людина, яка була б здатна перевести відносини між Україною та Росією на якісно новий рівень, це йому просто не під силу. Я сподіваюся, якщо колись ми дочекаємося якогось нового етапу україно-російських відносин, то точно вже менеджером чи координатором цього процесу має бути не Чорномирдін”.

Сергій ТАРАН (директор Міжнародного Інституту демократії):

„Враховуючи те, що Україна остаточно визначилася зі своїм геополітичним вибором і зараз має безальтернативну орієнтацію на євроатлантичні структури, можна сказати про те, що Черномирдін не доклав достатньо зусиль для того, щоб Україна бачила в Росії справді дуже важливого стратегічного партнера. Черномирдіну вдалося показати дипломатію з іншого боку: він показав її як свою дипломатію, й саме тому він був завжди дещо вільний у висловлюванні щодо України й української політики. Тим самим він нібито показував, що він свій, не такий як західний дипломат, але на цьому, на жаль, все це власне й обмежилось. Кілька серйозних криз у стосунках Росії й України, які сталися за часів його перебування на посаді посла, показали те, що російська дипломатія не може ще достатньо професійно показати нам те, що Росія бачить в Україні незалежну державу. Тому строк Черномирдіна в Україні можна вважати гарною спробою зробити російську дипломатію привабливою, але ця спроба виявилася невдалою”.

Олександр ПАЛІЙ (політолог):

„Черномирдін служить все ж таки Російській державі, нехай російське міністерство закордонних справ із керівництвом держави й дає оцінку його діяльності. Що стосується його активності з точки зору України, то, власне, вона не відзначалася особливою дипломатичністю, й скажімо так, російський посол втрачав можливість промовчати тоді, коли це було доцільно, зокрема під час «помаранчевої революції», та й ще ціла низка його висловів була не досить делікатною, з точки зору відносин між двома незалежними державами. Крім того, Черномирдін обіцяв вивчити українську мову, але так і не вивчив за ці п’ять років. Власне, на цьому якісь претензії до нього з боку України, мабуть, і вичерпуються, оскільки він, головним чином, все ж таки є представником Російської держави, й тому саме Росія має давати йому якусь оцінку”.

Андрій ЄРМОЛАЄВ (президентЦентру соціальних досліджень «Софія»):

„Черномирдін – унікальна фігура. Він поєднував у своїй діяльності й корпоративну дипломатію, й бізнесовий патронат. Наскільки я розумію, Черномирдін досить тісно був пов‘язаний з діяльністю деякий бізнесових груп, які мали в Україні приватизаційні та інвестиційні інтереси. Але характерна риса Черномирдіна – це активна роль в так званій дипломатії без краваток, і досить рвана та непослідовна публічна діяльність. Якщо згадати, наприклад, як і коли з‘являвся російський посол у офіційній політиці, то це, як правило, були гострі, критичні моменти – вибори або україно-російські переговори. Але йому не була характерна послідовна, системна політична робота.

Я думаю, що Черномирдін – своєрідний корпоративний посланець, оскільки він презентує нафтогазові й промислові кола Росії, які реінвестують в українську економіку. Хоча деякі спостерігачі називали появу Черномирдіна в Україні своєрідним засланням, я думаю, що це неправда. Він належить до тієї когорти політиків Росії, які пов‘язані з уже постнаціональною, регіональною енергетичною елітою, яка має зв‘язки в сировинних колах Росії, Азії та Європи. Звичайно, це стосується безпосередньо й енергетичної сфери України. Тобто він є своєрідним контрагентом постнаціональної, регіональної сировинної еліти, й у цьому сенсі він є партнером нинішнього Кремля, а не його опонентом.

Про яскраві сторінки його діяльності. Як на мене, досить цікавим був рік Росії в Україні. Чому? Тому що, незважаючи на те, що Черномирдін мав імідж технократа в економіці та політиці, тим не менш, рік став цікавим, тому що відбувся досить цікавий фестиваль російських театрів в Україні. Взагалі, як на мене, були неординарні культурні заходи, які привернули до себе увагу, й це тоді досить серйозно вплинуло на клімат україно-російських відносин, який був досить політизований. Водночас, цей почин не був продовжений, і на сьогодні Черномирдін згадується частіше в різноманітних радикальних політичних заявах, особливо можна згадати період 2004-2005 років, коли пройшла зміна еліт в Україні, й саме в цей час посол почав відверто симпатизувати представникам влади епохи Кучми, й можливо, це серйозно підірвало його репутацію як дипломата.

Станом на сьогодні, я думаю, що час Черномирдіна ще не вичерпаний, і в першу чергу тому, що на сьогодні не узгоджені остаточні правила гри на пострадянському енергетичному ринку. Черномирдін зберігає позиції як потужний лобіст і корпоративний дипломат. На теренах Радянського Союзу, я думаю, що приблизно 10-15 осіб реально володіють ситуацією в регіональній енергетиці, й до цієї десятки відноситься також Віктор Черномирдін. Допоки ці питання не будуть врегульовані в Україні, доти така дипломатія буде потрібна. До речі, цим Росія відрізняється від України: незважаючи на конфлікти в середовищі російських еліт, Кремль здатен у потрібний час направляти фігуру, яка, можливо, виглядає суперечливо, але ефективна в реалізації цих питань. Черномирдін ефективний в реалізації цих питань на користь Росії, а якщо подивитися, яким аргументом користується Київ, то, як правило, це - або політична нагорода за заслуги, або ж дійсно таке собі заслання, щоб людина не заважала внутрішній політиці. Це можна виправдати меркантильними інтересами Києва, але це незрозуміло з точки зору політики національних інтересів у інших регіонах. Тому прагматизм Путіна в цьому сенсі можна визнати як очевидний факт”.