Микола Томенко: Протистояння Ющенка та Януковича є позитивом

Микола Томенко: Протистояння Ющенка та Януковича є позитивом

Томенко не міг мовчати, коли людей із бізнесу призначали на високі державні посади

Щойно заходимо до кабінету, Микола Томенко, 41 рік, одягає піджак. Підходить до вікна. З 11-го поверху його комітетського офісу добре видно лівий берег Києва.

— Я контролюю тут усе. Бачиш — Верховна Рада, Маріїнський, Кабмін частково, — жартує. Каже, що кабінет зробили, об’єднавши дві кімнати.

На столі акуратно розкладені папки, у стаканчику — наточені олівці.

— Я завжди вдома починав готуватися до уроків з того, що складав усе. Бо відсутність гармонії розбалансовує, коли вчишся, — пояснює Томенко.

Видео дня

Секретарка приносить йому каву. Томенко сідає на низенький шкіряний диван. Перед ним — журнальний столик. На дерев’яній мисочці — вирізаний з дерева грецький горіх.

Чи будете святкувати річницю помаранчевої революції?

— Буду на Майдані, поспілкуюся з людьми. А потім, очевидно, відзначимо разом з іншими польовими командирами — Юрієм Луценком, Володимиром Філенком, Тарасом Стецьківим. Запросимо також Євгена Нищука, Святослава Вакарчука. Тих, з ким ми ці 17 днів і ночей були разом, а зараз формально перебуваємо у різних командах. Стецьків із президентом працює. Луценко — у нього своя ситуація. Я — в іншому таборі. Фактично то був майже афганський період, щодо емоційного стану, переживань, — каже захоплено і на хвилину замислюється. — Хоча до справжнього Афгану, Слава Богу, не дійшло.

Як служба в Афганістані вплинула на ваш світогляд і життя?

Томенко відсовується вглиб диванчика, схрещує руки на грудях.

— Суттєво. У школі, як і всі юнаки, займався спортом. Мав перші розряди у легкій атлетиці, був одним з найкращих баскетболістів серед учнів восьмирічних шкіл Черкаської області. Лише двічі виїжджав за межі області. А коли потрапив до Афганістану, то опинився у зовсім іншому, жорсткому та байдужому світі, із зовсім іншим світоглядом. Треба було навчитися виживати в цих умовах. Ті рік і вісім місяців були для мене справжньою школою. Але я не типовий афганець, у мене не було так званого ”афганського синдрому”. Це коли поверталися звідти і не знали, де знайти себе в рідній країні. Мене забрали в Афганістан після першого курсу університету. Тож, коли повернувся звідти, автоматично відновився на другому курсі і почав нове, студентське життя.

Це врятувало від синдрому?

— Думаю, так. На мене всі чекали — рідні, викладачі, студенти. Раділи, що повернувся. Тоді в Афганістан посилали багатьох студентів з українських вузів. Пізніше стало відомо, що це було розпорядженням партії. Очевидно, щоб підсилити слов’янський сегмент. Бо в Афганістані солдати із середньоазіатських республік сприймали місцеве населення спочатку як одновірців, а вже потім як ворогів, — Томенко замислюється і за мить додає: — Якби не було Афганістану, моє життя склалося б інакше. А там на кожному кроці — самовиживання.

Як чоловікові — не заважає, що зараз вами керує жінка Юлія Тимошенко?

— Мені начальники ніколи не заважали. Зазвичай навпаки — вони відчували від мене більший дискомфорт. І тоді, коли Ющенко керував нашою фракцією, і тепер, коли нею керує Тимошенко, я завжди прагнув діяти самостійно. Ми з Юлією Тимошенко передовсім соратники, а вже потім — чоловік і жінка. Політична боротьба буває досить жорсткою, щоб звертати увагу на сентиментальні речі. А Юлія Тимошенко достатньо вольовий політик. Вона, обравши цю професію, зрозуміла, що стать не повинна бути визначальною у сприйнятті її суспільством.

Томенко виходить у приймальню. Просить секретарку зробити йому ще одну каву.

Чому у вересні 2005 року Юлії Тимошенко пропонували залишатися на посаді прем’єра, але вас і Олександра Турчинова — звільнити?

— Через світоглядну невідповідність. От учора я в ресторані зустрів представників Партії регіонів. Вони розповідали про одного помаранчевого губернатора, який на дні народження Кучми так сповнився повагою до нього, що упав і цілував йому черевики. Він, правда, зараз із Ющенком працює. Тому я думав, що після революції буде інакше.

Приносять каву. Томенко кладе кубики цукру, розмішує.

— Я особисто прагнув діяти по-іншому. Якщо президент Віктор Ющенко чи секретар РНБО Петро Порошенко робили помилку, я їм про це відверто казав. Якщо ця помилка не виправлялася, я вважаю, що мав право на публічне пояснення своєї позиції. Ну не можу я мовчати, коли щоденно з бізнесового середовища призначають людей на високі державні посади. Ми ж обіцяли виборцям, що відділимо бізнес від політики. У Турчинова склалася тоді подібна ситуація. Він говорив, наприклад, що є сумніви щодо дій одного губернатора чи міністра, а президент вважав, що публічні дискусії про проблеми нової влади шкодитимуть усій його команді.

За урядовий проект бюджету на 2007 рік голосували всі олігархи БЮТу — Васадзе, Жеваго, брати Буряки. Тимошенко обіцяла їх покарати. Коли ж це буде?

— Промислово-підприємницька частина БЮТу голосувала за те, щоб їхні підприємства ”не стерли з лиця землі”. Я їх розумію. На засіданні фракції була дискусія. Їх попередили про виключення. Але вихід із ситуації не в тому, щоб виключити їх із фракції БЮТ, а щоб у країні не було ручного керування економікою.

Чим може закінчитися протистояння Ющенка і Януковича?

— По-своєму таке протистояння є позитивом. Адже це елемент конкуренції. Я не бачу готовності обох до радикальної розв’язки. Це — всерйоз і надовго. Подібні протистояння вже були в нашій історії. Наприклад, Мороз-спікер — Кучма-президент.

Що перешкоджає вже анонсованому призначенню вас на посаду заступника голови Верховної Ради?

— Партія регіонів розуміє, що краще їм на посаду віце-спікера призначити представника тієї політичної групи, яка з нею співпрацюватиме. Наприклад, якщо депутати групи Кінаха вийдуть із фракції ”Наша Україна” і приєднаються до коаліції, їх можна стимулювати цією посадою. Бо вони дають коаліції ще 10–15 голосів. Тому зараз шукають аргументи, чому не обов’язково мати віце-спікера від опозиції. Питання зняли на пропозицію Януковича. Мороз переніс голосування. Поки що вірогідність призначення мене на цю посаду близька до нуля.

На роботу зараз на метро їздите, як за часів віце-прем’єрства?

— Тоді було важливо показати, що зі зміною посади стиль життя не змінюється. Зараз користуюся метро рідше.

Віра ПЕРЦОВА, «Газета по-українськи», 17 листопада 2006 р.

Досьє:

1964, 11 грудня — народився в с. Малі Канівці Чорнобаївського р-ну Черкаської обл.

1983 — служба в Афганістані

1989 — закінчив історичний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка

1997 — завідувач кафедри політології Університету ”Києво-Могилянська Академія”

1998 — директор Інституту політики

2000 — начальник Головного управління преси та інформації Київської міської держадміністрації

2002 — обраний народним депутатом від ”Нашої України”

2004 — довірена особа кандидата на посаду президента України Віктора Ющенка

2005 — віце-прем’єр з гуманітарних та соціальних питань

2006 — обраний народним депутатом від Блоку Юлії ТимошенкоОдружений, має сина