Донбас не доріс до загального виборчого права?

Перманентний політичний рейвах, схоже, відвернув увагу журналістів та аналітиків від результатів чергового всеукраїнського опитування, проведеного у жовтні Центром імені Разумкова. А даремно. Це опитування засвідчило чимало цікавих речей, пов‘язаних із чинним станом громадської думки (чи, точніше сказати, суспільних настроїв, оскільки в Україні навряд чи можна вести мову про усталену раціональну громадську думку, подібну до тієї, яка існує в Польщі чи в Естонії).

www.umservice.net

Але все одно – хіба не варте уваги, скажімо, рекордне за останні два роки падіння рівня громадської підтримки діяльності Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко й Олександра Мороза? А хіба не впадає в око динаміка зміни рівня підтримки Віктора Януковича – при найвищому серед усіх політиків рівні загальної підтримки у нього показники повної підтримки впали аж до рівня лютого 2005 року, тобто до часу після програшу президентських виборів, що є вельми неприємним дзвіночком? А чим пояснити незбагненно високе зростання виборчого рейтингу комуністів у порівнянні з тим, що у них було на останніх парламентських виборах (аж у півтора рази, щоправда, все відносне – зростання “аж” до 4,6% голосів)?

І, нарешті, опитування зафіксувало те, про що давно говорили між собою аналітики – рекордну негативну харизму Петра Порошенка, більшу навіть за ту, яку мав свого часу Віктор Медведчук, - не підтримує діяльність такого політика, як Порошенко, 74,4% опитаних (друге місце у Наталії Вітренко – “скромних” 59,6%). Це, між іншим, означає, що будь-яка партія, у керівництві чи навіть у виборчих списках якої буде Порошенко, обов‘язково піде на дно, відтак Петру Олексійовичу варто або взагалі закінчувати політичну кар‘єру, або років десь на п‘ять “залягти на політичне дно” і займатися добрими справами – споруджувати заводи, розширювати сферу дії 5-го каналу, допомагати дитячим будинкам, - і забути про коментування поточних подій газетярам та виходи на телеекран.

А тепер – найцікавіше.

“Чи підтримуєте ви діяльність президента України?” На це запитання (в ряду запитань про підтримку діяльності владних інституцій) відповідь “повністю підтримую” дали 9% респондентів. Дещо далі в анкеті стояло інше запитання, пов‘язане з рівнем підтримки політиків та посадових осіб. “Чи підтримуєте ви діяльність Віктора Ющенка?” – тут відповідь “повністю підтримую” дали 8,5% опитаних. Цілком нормальна розбіжність, у межах статистичної похибки.

Тепер – увага! – інше запитання: “Чи підтримуєте ви діяльність уряду України?” – “повністю підтримую” відповіли також 9%. А от на запитання “Чи підтримуєте ви діяльність Віктора Януковича?” таку саму відповідь дали 20,2%. Різниця – у два з гаком рази!

У жодній нормальній країні не буває такої колосальної різниці між оцінкою діяльності уряду як такого й оцінкою прем‘єра, партія якого є провідною силою урядовою коаліції і постачальницею більшості кадрів для Кабміну. Ба більше: Віктор Янукович, як відомо, давав згоду (і не приховував цього від публіки) і на призначення в уряд “ющенківських” міністрів. Тому ті, хто повністю йому довіряє, мали довіряти і цим урядовим діячам (нагадаю ще раз, опитування проводилося у другій половині жовтня, коли ще не сталася відставка “помаранчевих” міністрів, більше того – прем‘єр розказував з телебачення, що вони не такі вже й погані). Чи, може, респонденти оцінювали Януковича як спортсмена і сім‘янина, а не як політика? Ні, бо ж у анкеті містилася підказка – запитували про оцінку “наведених державних діячів, посадових осіб, політиків”. Діяльність політика – це діяльність очолюваних безпосередньо ним структур, йдеться про владні та партійні структури, чи не так?

В Україні, як бачимо, не так. Але не у всій Україні.

Подивимося на регіональний розподіл відповідей (будемо звертати увагу для простоти лише на один показник – на згадану “повну підтримку діяльності”). Отже, повністю підтримують діяльність...

Захід

Центр

Південь

Схід

Президента України

15,7

9,7

8,9

4,5

Віктора Ющенка

14,1

9,8

8,0

4,4

Уряду України

6,3

9,4

11,9

8,7

Віктора Януковича

7,1

13,3

37,9

26,6

Ця таблиця, як на мене, варта того, щоб її вмістити у підручники з соціальної психології та політології.

Передусім звернімо увагу на показники Президента України і персонально Віктора Ющенка. Вони практично збігаються, трохи розходячись за межами статистичної похибки лише на Заході України. Так само ненабагато вискакують за ці межі розходження у показниках Кабінету Міністрів і персонально Віктора Януковича у Центрі України (на Заході вони практично збігаються). Це означає, що прихильники Ющенка по всій Україні – люди з нормальною політичною культурою. Так само і з симпатиками Віктора Януковича у Центрі та на Заході держави. А от на Півдні і на Сході з прихильниками прем‘єра щось не так. І дуже не так. Адже там особисто Віктору Федоровичу як політику і державному діячеві повністю довіряє утричі більше громадян, аніж повністю довіряє очолюваному ним і сформованому ним же або за його активної участі уряду. Або, що те ж саме, прем‘єру-Януковичу повністю довіряє утричі менше, ніж Януковичу-прем‘єру.

Абсурд? Парадокс? Зовсім ні.

Навіть у разі, якщо ми спишемо на ейфорію від повернення до влади свого улюбленця частину розбіжності між зазначеними показниками чи припустимо, що певні групи виборців сердиті на Януковича за те, що він допустив до уряду “помаранчевих” міністрів, все одно цифри лишаються кричущими. Адже у цих цифрах в демократичному суспільстві серйозних розбіжностей бути не може, якщо, звісно, не лютує серйозна урядова криза і прем‘єр не оголосив війну своєму урядові.

www.umservice.net

А про що ж кричать соціологічні дані? Як на мене, про те, що у Донбасі і в Одесі, у Криму і в Луганську значна кількість виборців ще нездатна мислити політичними категоріями і залишається на рівні регіонально-трайбалістської свідомості (чи, швидше, навіть не свідомості, тим більше, самосвідомості, які вимагають певного вміння раціоналізувати свою психіку, а настроєвості, якщо вжити термін, запропонований знаним філософом з діаспори Олександром Кульчицьким). “Наш хлопець!” – і все, більше не треба, а що він робить, як він керує, яких результатів домагається, які функції мусить виконувати на чолі державного апарату – значення не має. А ще “вождь/цар завжди правий”, а от міністри/бояри у нього погані”. І всі інші перли дополітичного існування.

Відтак соціологічне дослідження Центру Разумкова, мабуть, досить несподівано для самих соціологів зафіксувало, що значна частина населення України у двох регіонах – на Сході і на Півдні, у Донецьку й Одесі – має суто дополітичну свідомість на рівні такого собі племені тумба-юмба, але користується при цьому всіма вигодами загального виборчого права, тому буде і надалі, маючи електоральну “золоту акцію”, закидати у президентські і прем‘єрські крісла осіб, чиєю головною чеснотою в очах виборців зазначеного штибу буде: “Він справді наш хлопець!”. Ділові ж якості цих політиків до уваги не братимуться.

Можливо, хтось запропонує інші варіанти пояснення, але за будь-яких обставин моя гіпотеза вірно описуватиме поведінку певної (самому цікаво, якої чисельно) частини виборців найбільш совдепівських регіонів країни.

Сказавши “А”, скажемо й “Б”: лідери, до яких існує подібне ставлення, схоже, сприймають його як даність, як щось нормальне і правильне. Вони ж бо від плоті і крові своїх виборців...

А ще тривожить те, що Віктор Ющенко, схоже, й досі не може зрозуміти, чому його раптом розлюбила більшість учасників Помаранчевої революції і чому “абсолютно свої хлопці” на керівних посадах діють так провально. Невже тому, що він родом саме зі Східної України? Хоча, з іншого боку, з результатів опитування ми бачимо, що прихильники Віктора Андрійовича у цьому регіоні навряд чи керуються трайбалістськими принципами. Але плем‘я тумба-юмба все одно існує, і воно тримає у своїх руках “золоту акцію” українських виборів.

Сергій Грабовський, Заступник головного редактора журналу “Сучасність”