Деконструкція. Наша революція чекає на справжніх митців

Я дуже люблю і часто повторюю цю фразу Бердяєва: «Російську революцію зробили троє – Гоголь, Достоєвський і Лев Толстой». Тобто, не Троцький, не Ленін і не Сталін. Мені в дитинстві доводилося (по-аматорські) мати справу з вибуховими речовинами, і тому я обома руками (слава Богу, не відірвало), голосую за Бердяєва: культура має більший руйнівний потенціал, ніж тринітротолуол. Розуміючи це, Ленін і Сталін репресували видатних поетів.

Сталін, коли наказав розстріляти Мандельштама, вище оцінив його поетичний геній, ніж плакальщики, які вважають поета невинною жертвою. Великий поет – велика небезпека. Нині літераторів не ув’язнюють. Не тому, що влада краща, а тому, що пишуть слабше, не небезпечно.

Проте, в ХХ столітті сталося те, про що не здогадувався Бердяєв: поки митці творили революцію, тирани творили велике мистецтво, куди там митцям! Не з фарби, не з глини, вони будували нову неймовірну естетику і небачені образи з вогню і крові, вони кидали на полотно історії мільйонні маси для грандіозних інсталяцій, вони складали долі народів в трагічні сюжети; і то було не голе адміністрування, а художня творчість.

Кафка – абсурдист? - Жалюгідний памфлетист! Погляньмо, як Сталін вибудовував долі соратників, як він переплітав симуляцію та екзистенцію. Ви не зможете дати визначення фашизму якщо забудете, що це в першу чергу стиль, що з кісток будувалася вежа до неба, створеного з льоду. Як тільки історичні ревізіоністи доведуть, що есесівці не спалювали євреїв в пічках, чорна магія свастики зникне.

Але найбільше мені до вподоби весела поетика Хрущова. Після проголошеної генсеком відлиги, на поверхню повилазили комсомольські поети та художники-авангардисти, всі ті жалюгідні епігони, яких Микита Сергійович з властивим йому добрим селянським гумором називав «підарасами». Вони розмістили виставку абстрактних картин в Манежі. Хрущов ознайомився, і наказав знести все це бульдозерами. Це був дзенський жарт – послання прийдешнім поколінням мистецтвознавців. Він розумів: мистецтво 20 століття починалося з деконструкції форми, а в його, хрущовські, часи, на початку доби постмодернізму, вже практикувало деконструкцію змісту; відповідно, наступним кроком мала бути деконструкція самого витвору мистецтва.

Ми осягаємо мистецтво в момент його знищення, яке само по собі має здійснюватися як художній акт. Цікаво те, що ми геть зовсім не пам’ятаємо тих манежних абстракціоністів, нам не цікаві їхні роботи, натомість бульдозерний акт Хрущова залишився в історії культури. Він і є справжнім естетичним вчинком. І навіть тоді, коли у слід за деконструкцією витвору ми, за логікою художнього розвитку, дійдемо до деконструкції творця, то і тут вже не будемо оригінальні. Бо що таке жалюгідне вбивство якого-небудь Леннона, чи самогубство Хемінгуея в порівнянні з досягненнями Луб’янки.

До речі, найближчої п’ятниці в салоні Братства на Грушевського 16 відбудеться Мистецька акція, присвячена пам’яті Микити Сергійовича Хрущова. Феєричний перформанс київських митців, презентація художнього напрямку «Арт-Деконструкція» або «Деструктивізм» та живописний слем. Початок о 19:00.

«Найкраще, що дитина може зробити зі своєю іграшкою – казав Гегель, - це зламати її». Додамо, що сучасні митці найкраще вчинять, якщо знищать свої роботи – утворять гігантський палімпсест для майбутніх тиранів.

Приходьте, разом ми будемо здійснювати деконструкцію картин і скульптур і ділитися один з одним враженнями осягнення їхнього змісту в момент знищення. І, можливо, нам поталанить і ми витворимо художню спільноту.

Ми з Вами любимо історію і любимо події. Є те, що Шпенглер, здається, називав «історичний такт». Здатність відчути сенс і дух історичної події, дух епохи, стиль. Причини народження, наприклад, Олександра Великого? Попадання батьківської хромосоми в материнську яйцеклітину? Туфта! Глибокі структурні зміни македонської економіки? Фігня! Загальний розклад еллінського рабовласницького суспільства? Не смішіть! Зорі вибудувались так, як не світили ніколи, Афіна тримала за руку Єлену, Господь полюбив цей плід. Все народжується не з умов, а з художньої необхідності.

Більше мистецтва, більше екзальтації, більше душевної напруги, і ті кілька чоловік, які мріють про велич, складуться у ракову клітину. Зникнуть обмеження до поділу і метастази хаотично і неконтрольовано проникнуть у тканини суспільства.

І тоді який-небудь очкарик напише: українську революцію зробили троє…