Бджолярів і проффесорів мають замінити історики і філософи

Невизначеність у внутрішній та зовнішній політиці для України немов стала нормою щоденного життя. Куди рухатися, що робити, а головне - для чого? В цих питаннях губляться і політики, і журналісти, і суспільство. Постійні суперечки щодо минулого, сьогодення та майбутнього України, справжні і надумані, ризикують зробити цей стан невизначеності хронічним. На додачу, в умовах, коли країна являє собою таку рихлу з ідеологічної точки зору субстанцію, вона часто стає об'єктом для вправ іноземних політтехнологів чи публіцистів, що з легкістю пропагують свої власні погляди, а вітчизняні ЗМІ з якоюсь мазохістською насолодою ретранслюють їх тенденційні висловлювання.

Суспільство живе ідеями. Вони визначають подальші дії в політиці, культурі чи економіці. Україна не може розвиватися далі без нових підходів, без свіжого дихання в умонастроях населення. Мова не йде про якусь формулу національної ідеї, на пошук якої може піти ще не одне покоління. Україні потрібно активно переосмислювати свій шлях в різноманітних аспектах, повернути з забуття значну частину національної історії, сформувати цілісний культурний простір та сучасні концепції розвитку. Видання чи окремі автори, що приділяють увагу таким проблемам - скоріше поодинокі явища, ніж система. Щось в цьому напрямку напевне, робиться і десь в академічних кабінетах або в колах рафінованих інтелектуалів. Але вкрай важливо зробити все це частиною масової свідомості.

Адже вакууму в сфері ідеологій, як і в багатьох інших, не існує. Порожнеча, яка виникає в Україні, може бути заповнена іншими. ХХІ століття вже почалося як епоха інформаційних воєн, частина яких перепала і на нашу долю. І в цих зіткненнях за світогляд українська сторона поки що відчутно програє. І одного дня, не можна виключати, якщо українці думатимуть "так як треба", комусь з наших сусідів вже не знадобиться брати під контроль "газову трубу", тому що залежність ментальна сильніша залежності енергетичної.

Хто має запропонувати нові ідеї? Найбільшими генераторами суспільних поглядів, по факту, сьогодні є політики. Щоправда, за поодинокими винятками, їхні гасла залишаються вторинними, дуже поверховими за змістом і спекулятивними по суті. Сподівання частини громадян, переважно з націонал-демократичного табору, на впровадження новітньої проукраїнської державної ідеології також хибне, - і тому що це не є функцією влади в демократичному суспільстві, і тому що як минуле так і сьогодення, деяких країн дає переважно негативні приклади подібних процесів. В останні роки у нас також сформувався клас політичних експертів, проте зрозуміло, що завдання, які стоять перед Україною, виходять далеко за межі політичної аналітики.

Очевидно, що на авансцену сьогодні повинні вийти автори якісно іншого ґатунку: історики, філософи, публіцисти, по великому рахунку - мислителі. Їм належить сформувати принципи, за якими розвиватиметься Україна. Влада, якщо вона зрозуміє потребу і захоче, нехай створить умови для такої праці, але про жодне державне замовлення не може бути і мови. Справжні ідеї народжуються не під якусь політичну силу або персону, вони покликані задовольняти не державу як інститут, а надихати, живити розум як всієї спільноти, так і конкретної людини.