Видео дня
Нардеп Олександр Задорожній: «Присяжні не можуть бути бомжами»
Член Вищої ради юстиції, народний депутат Олександр Задорожній, 45 років, говорить про судову реформу, причини недовіри до судів і відповідальність суддів.
Чому, згідно з опитуваннями, приблизно 65% українців не довіряють судам?
— Не думаю, що більша кількість людей довіряє владі загалом. Той сплеск довіри, який виник на початку 2005 року, нині звівся якщо не нанівець, то до дуже низького рівня. Тому недовіра до судів - це недоробок усіх. Президента, прем'єра, парламенту, уряду.
Головною проблемою судової системи є корупція і непрозорість?
— Зі своєї практики знаю, що більшість заяв про корупцію у судах зазвичай не підтверджуються. Однак загальна уява про те, що суди корумповані, домінує у суспільстві. Це збільшує і без того високу недовіру до них громадян. Одна з причин — суд сприймається нині виключно як каральний меч. Через суди реалізуються покарання або стягнення. Наприклад, штрафи ДАІ, стягнення за комунальні послуги і таке інше. Тобто зараз у судах вирішуються ті питання, які до 1996 року вирішувалися в адміністративних системах. Повноваження суддів розширилися. Збільшилася і їх кількість: з двох тисяч до 1996 року до десятків тисяч — тепер.
І як виправлятиметься ситуація із довірою до судочинства цього року?
- Буде продовжено судову реформу. 2001 року суди отримали реальну незалежність. Тепер це має бути доповнено положеннями про відповідальність суддів. На відміну від представників інших гілок влади, вони майже нікому не підзвітні. Особливо після призначення на посаду безстроково. І головна причина розмов про корумпованість судів — саме непідзвітність суддів народу. Саме з цим, як на мене, і треба робити щось цього року.
З іншого боку, звинувачення на адресу судів можна розглядати і як метод боротьби з нікому непідконтрольною судовою владою.
Нагадаю, вперше суддя призначається президентом на п'ятирічний термін. Після цього Верховна Рада призначає його пожиттєво. Думаю, судді самі відчувають негативне до себе ставлення. Вони дедалі частіше говорять про те, що судову владу необхідно реформувати.
Можливо, варто поновити систему виборів суддів. До 1991 року в колишньому Союзі вони обиралися всенародним голосуванням. Це сприяло хоч би якійсь демократичності.
Статистика свідчить, що нерозглянутими у судах залишаються кожна десята цивільна і кожна п'ята кримінальна справи.
- Є перевантаженість та процесуальна тяганина внаслідок значного розширення компетенції судів. Люди звертаються у суди з абсолютно всіх питань. Наприклад, стягнення аліментів із особи, яка перебуває на Крайній Півночі. Як це можливо зробити?
На сьогодні лише у Верховному суді приблизно 50 тисяч цивільних і кримінальних справ, які чекають свого розгляду. Це суперперевантаження. Адже у Верховному суді лише близько 100 суддів. А справи ж вони мають розглядати колегіально. Отож упоратися із такою їх кількістю вони просто фізично не можуть.
Президент говорить про те, що треба створити суди присяжних, які брали б участь у розгляді резонансних для суспільства справ. Можливо, це сприятиме прозорості судочинства?
— Погоджуюся. Однак це непроста і досить дорога справа. Поки йде процес, людей треба відволікати від основної роботи. А присяжні ж не можуть бути бомжами чи безробітними. Це мають бути авторитетні люди. Щоб ухвалений вирок сприймався як закон, ми маємо їм довіряти. І таких проблем — чимало. Тому до ідеї створення суду присяжних треба ставитися зацікавлено, але дуже обережно.
Скільки коштуватиме платникам податків реалізація судової реформи?
— Спочатку треба з'ясувати, що і в який спосіб будемо змінювати. Потім можна буде щось рахувати. Насамперед концепція судової реформи має бути представлена у Верховній Раді. Парламент ухвалить її-як постанову чи закон. Лише після цього розпочнуться реальні справи. Поки що є тільки розмови.
Можливо, нам слід звернутися до світового досвіду?
— Є одне суттєве "але": жодна європейська країна не має стовідсотково схожої навіть із сусідньою державою судової системи. Думаю, до реформи слід активно залучити наших фахівців-науковців. Крім того, вона має широко обговорюватися у суспільстві. І не лише на сторінках спеціалізованих видань. Усі мають право висловитися, чого вони хочуть від судів.
Сергій ДОЙКО, «Газета по-українськи»