УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Паралельних шляхів у політиці не буває

Паралельних шляхів у політиці не буває

Виступ Юлії Тимошенко в прямому ефірі телеканалу „Інтер” поставив серйозний знак запитання над єдністю переможної команди Президента Ющенка, і, найголовніше, над сподіваннями тих, хто покладав великі надії на демократичні перетворення, поштовхом до яких стали президентські вибори 2004 року.

Розстріл першої „п’ятірки”

Політичний підтекст цього виступу очевидний – дискредитуючи оточення Ющенка, облити брудом „обличчя” партії. Це - початок парламентської кампанії і старт змагання за електоральні відсотки. Цю тезу підтверджує те, що серед фігурантів скандалу опинився і сам Голова Рад партії „Народний Союз Наша Україна” Роман Безсмертний. Сьогодні всім зрозуміло, що таким чином Тимошенко реалізувала план політичної “нейтралізації” імовірної першої „п’ятірки” партії.

Отже, поставлена під сумнів єдність команди. Варто додати, що цієї єдності було досягнуто чи не вперше за останніх десять років української політики. Цю єдність було загартовано через брутальний тиск старої влади, вона пройшла випробовування через переслідування та провокації при старому режимі. На неї з надією дивились мільйони очей наших співвітчизників: на численних мітингах Києва, Харкова, Дніпропетровська, Львова, багатьох інших обласних і районних центрів. Саме завдяки цій єдності українці вийшли на Майдан і було відстояне право нації на майбутнє.

Зрозуміло, що всі звинувачення у корупції потрібно чесно, об’єктивно і прозоро розслідувати - цього потребує суспільство і країна. У цьому зацікавлена вся політична еліта і команда Віктора Ющенка. Впевнений, що у цьому зацікавлені і „фігуранти” справи.

Але всі ці проголошені звинувачення вже почали діяти як компрометуючі, а це означає, що певні політичні сили (і, як не прикро, сама Юлія Тимошенко) фактично підміняють принцип верховенства права “інквізиторським правом”. (Для вироку інквізиції завжди було достатньо звинувачення, а не фактів вини). Сподіваюся, що ми уникнемо нині політичної та інформаційної “інквізиції”.

Разом прийшли – разом треба й працювати

Сьогодні люди говорять: разом прийшли – разом повинні і працювати. Тому у багатьох небайдужих громадян викликає подив і несприйняття те, що Юлія Володимирівна ставить своє перебування в команді у залежність від займаної посади.

Я переконаний, що Глава держави й до сьогодні мислить категоріями єдиної успішної переможної команди й керується саме такими цінностями. Це багато хто зауважив під час його прес-конференції. Але, вочевидь, не всі змогли правильно інтерпретувати. Дехто заявляв, що Президент не озвучив мотивованих причин відставки Уряду. Для них така мотивація – це оцінка діяльності Кабінету Міністрів.

Цілком слушно й правильно, але як людина команди Віктор Ющенко керувався, протягом усієї діяльності свого Уряду, принципом “дискусія всередині -- успішні необхідні рішення на виході”. Він вірив у команду, в її єдність і здатність працювати. Він ставив Уряду завдання і домагався їх виконання, він критикував прийняті рішення і власними зусиллями допомагав вийти з ситуації, він публічно вірив своєму Уряду, аби в нього вірили громадяни, аби у свій власний успіх вірила сама команда.

Натомість, Юлія Тимошенко зрештою озвучила, те чим завжди керувалася у своїх діях. Вона підкреслила наявність двох команд: команди Тимошенко і команди Ющенка. Мені прикро згадувати всі наші марні зусилля протягом останніх шести місяців – спільно з Тимошенко йти на парламентські вибори 2006 року. Ми неодноразово подавали руку, а вона відмовчувалася. Ми знову подавали, а вона... абстрактно й туманно заявляла, що належить до команди Президента, що готова з ним йти пліч-о-пліч щонайменше десять років. І все це супроводжувала фразеологія “в ім’я України та ідеалів Майдану”. Чому ж тоді сьогодні вона нехтує надіями людей і фактично роз’єднує той великий, але єдиний Майдан, навіть розриває, родини, в яких є персональні симпатики і Ющенка, і Тимошенко?

У сценічному і не досить вдало зрежисованому епізоді зі стрічками Юлія Володимирівна зробила прозорий натяк політико-економічним “біло-голубим” елітами. У контексті всього виступу це, фактично, був закид у бік її всієї помаранчевої команди. Але я хотів би пригадати, що саме Тимошенко як протягом Революції, так і після, відзначилася як найбільший політичний (та й економічний) радикал.

Хотів би також нагадати Юлії Володимирівні, що на помаранчевому Майдані громадяни відстоювали і незалежність України, зберігаючи у своєму серці жовто-блакитний прапор нашої країни. На жаль, політтехнологи Тимошенко забули про це, й згадали про національний прапор лише через майже через рік після листопадових подій.

„Паралельний” шлях в нікуди

Що таке “паралельний” шлях, проголошений Тимошенко? Чергова абстракція? Паралельних шляхів у політиці не буває. І цю істину добре знає колишній прем’єр, політик з неабияким досвідом. Або ти в команді, або ти поза нею. Заяви про власну команду всередині іншої є цілковито руйнівними. І насамперед для Тимошенко. Ці заяви скоріше спрямовані не на єднання, а на роз’єднання. Тому-то більшість глядачів, які слухали Юлію Володимирівну в п’ятницю ввечері, сприйняли слова про її „паралельний шлях” до шляху Ющенка не інакше, як намір піти в опозицію. Паралельні шляхи – це як перегони на дистанції, змагання за першість. І добре, якщо ці змагання будуть з дотриманням правил і без підніжок.

Юлія Володимирівна прекрасно усвідомлює, що пройшовши майбутню парламентську кампанію вона не зможе самотужки сформувати правлячу коаліцію. Їй неодмінно потрібні будуть союзники. І кожен її крок у домовленостях чи то з Партією регіонів, чи то з іншими представниками старої влади буде оцінюватись людьми як елементарна зрада.

Тому їй знову доведеться мати справу з Віктором Ющенком і його політичною силою, аби провадити узгоджену політику і щодо формування парламентської більшості, і щодо формування Уряду. Тоді виникає питання – а навіщо сьогодні розходитись, щоб у квітні зійтися знову? Чи Юлія Володимирівна вважає, що вона говоритиме з Ющенком з позицій сили? Впевнений, що цей шлях також хибний, оскільки відомо, що дія сили викликає протидію. А в разі її бажання переговорів, чи можна буде після цієї “витівки” довіряти такому політичному союзнику?

Найменше і найнеобхідніше, що треба сьогодні зробити Тимошенко – це відверто і так само публічно оприявнити свої істинні причини розриву з Президентом, і заявити про відхід в опозицію (тобто, політично не паразитувати на колишні команді), або ж переглянути свої позиції, не ускладнюючи шлях до перемоги і стабільного розвитку країни. Принаймні, це буде чесно, відверто та відкрито.

Ігор Жданов, перший заступник голови Центрального виконкому партії "Народний Союз Наша Україна", член Ради НСНУ