"Найбільша кількість таких кучмістів сьогодні зосереджена в Народній партії Володимира Литвина..."

В «УМ» переконані, що якби в Україні було з півсотні Юріїв Луценків, та призначити їх на різні міністерські посади, то майже не було б у державі проблем. Усі б вирішувалися наполегливо, натхненно й оперативно. Тепер уже колишній соціаліст (але вічний «командир Майдану») Луценко — явище справді унікальне в українській політиці. Людина-подія, людина-афоризм, а головне — людина слова. Сказав (часто — із застосуванням смачної лайки) — зробить. Основоположні цілі міністра внутрішніх справ — покарати винних, незалежно від кольору їхніх прапорів, повернути в Україну закон та довіру до правоохоронних органів. Відзначимо водночас, що на Президента Ющенка у своїх викладах Луценко посилається так само часто, як на букву закону. Бо безмежно вірить і в першого, і в другу.

Видео дня

Про те, що вже встиг пан Юрій зробити на посаді головного міліціонера за перші сім місяців і що планує найближчим та дальшим часом, ми говорили з ним понад дві години.

— Пане Юрію, вже банально починати з того, що ваше призначення на посаду міністра внутрішніх справ було однією з найбільших кадрових несподіванок нової влади. Але Луценко — головний міліціонер — це вже звична даність. Водночас, це постійне джерело новин. Як ви оціните сім місяців свого перебування на чолі МВС загалом?

— Аж до самого оголошення у Верховній Раді моя дружина не знала, що я маю зайняти посаду міністра внутрішніх справ. До того вона думала, що все буде нормально й мене зроблять міністром якогось зв’язку. Почула про призначення лише по радіо, була, звісно, вражена, але до вечора, коли прийшла додому, вже трохи перегоріла й сказала лише: «Я хочу, щоб ти повернувся з цієї посади живим і чистим». Для мене це не менш важливе завдання, аніж те, що поставив переді мною Президент — із наведення порядку в країні. А після семи місяців роботи я маю про що звітувати й переходити на новий етап діяльності.

Сухі цифри свідчать про таке. В Україні різко зменшуються показники злочинності. Загалом за цей час зареєстровано 300 тисяч злочинів — це на 4 відсотки менше, ніж торік. Найбільш криміногенними залишаються Дніпропетровська, Запорізька й Луганська області. При цьому по країні кількість умисних убивств і замахів на вбивства скоротилася більш ніж на 10 відсотків — це серйозна цифра, і така тенденція характерна для всіх областей. Зменшилася на 14 відсотків кількість крадіжок особистої власності громадян. На 14 з лишком відсотків менше стало злочинів, вчинених неповнолітніми, що теж дуже важливо для роботи міліції. Можна наводити приклади й далі, але вже за цими показниками можна робити висновок: закон повертається на українську землю.

Після десяти років правління кучмівської команди для нас у вщент розграбованій країні пріоритетною є боротьба зі злочинністю у сфері економіки. У цій царині в 2005 році ми виявили 32 тисячі злочинів, порушили відповідні кримінальні справи. Загальна сума збитків, завданих державі лише за цими справами, — 16 мільярдів гривень. Із них 6 мільярдів ми вже повернули державі. Мені здається, це теж свідчить про ефективність роботи міліції. Якщо взяти, наприклад, такий загальновідомий спосіб розкрадання державних коштів, як фіктивне повернення податку на додану вартість, то ми його виявили на мільярд гривень. Із цієї суми державі повернуто вже 260 мільйонів.

Якщо говорити про подолання кримінальної злочинності, то, окрім зменшення числа вбивств у цьому році, ми розкриваємо колосальну кількість таких злочинів за минулий період. Хочу похвалити роботу карного розшуку в усіх областях. Ось, наприклад, на Донеччині затримали двох кілерів, які дали свідчення ще проти 15 своїх «колег». На них разом «висить» понад сто тяжких злочинів і понад 30 умисних убивств. До речі, останні події з бронетранспортером у Донецьку були пов’язані також із пошуками керівника цього кілерського угруповання. У Донецькій області в покинутому колодязі вже знайдено останки п’яти трупів, на яких указали ці затримані кілери, в іншому місці — ще сім закопаних трупів.

Як ви знаєте, працівники запорізького карного розшуку затримали чоловіка, який десятиріччями мордував людей у цьому регіоні, вчинив близько 60 вбивств дівчат. Між іншим, ми маємо інформацію, що він скоїв немало таких самих злочинів — згвалтування й убивств неповнолітніх — не лише на Запоріжжі й Дніпропетровщині, Полтавщині, Харківщині і в Криму, а й на території Російської Федерації. Там — у Кемеровській області — масштаби діяльності громадянина Ткача зараз уточнюються.

А, наприклад, в Одеській області викрито організовану групу з 22 злочинців (з них 15 заарештовано), на рахунку яких 34 трупи. Зокрема, вони вбили генерального директора АРК «Антерктика» Кравченка, готувалися до вбивства старшого слідчого Генпрокуратури Климовича, скоїли замах на головного редактора одеської газети «Слово» Капелюшного.

У Криму в ущелині знайдено трупи людей, яких свого часу скидали зі скелі, з цього приводу затримані двоє кілерів, вони дають свідчення. Загалом це злочинне угруповання налічувало 12 учасників, вони затримані. На їхньому рахунку — 16 умисних убивств у ході перерозподілу сфер впливу на півострові, в тому числі розстріл у 1998 році заступника Ради міністрів АРК Сафонцева...

Такі дані я можу зачитувати довго. Наголошу водночас, що статистика розкриття вбивств, скоєних цього року, значно поліпшилася й становить 92 відсотки. Тобто хочу, щоб ваші читачі зрозуміли: так, у міліції ще є деякі проблеми, але вона недаремно їсть свій хліб. 300-тисячний загін МВС самовіддано працює, інколи навіть у героїчних умовах.

«За ці сім місяців міліція вичистилася сама й вичистила з економічного та політичного життя країни кучмістів»

—Ви згадали про новий етап у роботі міліції. В чому він полягає?

— У тому, що працює вже нова міліція. За ці сім місяців правоохоронні органи вичистилися. Ще ніколи чистка наших рядів не мала таких масштабів. Проти близько 400 осіб порушено кримінальні справи, їх звільнено з системи МВС. Причому йдеться не про лейтенантів і капітанів. Аж до заступників міністра і самого міністра внутрішніх справ, мого попередника (Миколу Білоконя. — Ред.).

Але на цей момент ми вважаємо хибною підхоплену засобами масової інформації тезу про те, що міліціонер якщо не хабарник, то «перевертень». Абсолютна більшість людей у МВС самовіддано працює на благо держави й народу. Я в цьому переконаний.

Так само міліція розуміє, що побороти корупцію неможливо знизу. Треба брати систему, успадковану від Кучми, згори. На цей час за порушеними нами кримінальними справами, що стосуються економічних і посадових злочинів, проходить 112 осіб із числа колишніх керівників обласних державних адміністрацій, серед них 13 голів ОДА та 17 їхніх заступників; 4 голови обласних рад і 6 їхніх заступників; 65 голів райдержадміністрацій і 41 заступник. У цілому за посадовими злочинами в нас проходить 468 керівників від міських до центральних органів попередньої державної влади.

Звичайно, від імені читачів ви мені поставите запитання, чому їх на цей момент так мало відповіло перед законом. Але справа в тім, що наше законодавство сконструйоване таким чином, що міліція знаходить факти, матеріали, порушує кримінальні справи, але, як тільки виходить на особу від голови сільради й вище, вона автоматично передає цю справу в органи прокуратури. У системі прокуратури всього 4 тисячі слідчих (а в мене, наприклад, 15 тисяч слідчих, 15 тисяч оперпрацівників). І в цьому вузькому горлечку прокуратури застряють ці справи. Проте я був би нещирим, якби списував усе лише на об’єктивні обставини. Я позавчора (у середу. — Ред.) офіційно доповідав Президентові про розслідування багатьох резонансних справ і сказав таке: «Я не можу позбутися відчуття, що на багатьох ділянках в органах прокуратури є або пасивність, або відвертий саботаж. Інакше важко розцінювати багатомісячне зволікання у багатьох викритих міліцією справах».

Тим не менше, підсумок першого наступу міліції я підбив би таким чином: ми вичистили з економічного й політичного життя держави кучмістів. Тих, які раніше грабували країну. Тепер «м’яч» їхньої подальшої долі перебуває на полі прокуратури. Дехто з них обрав шлях втечі, в основному в напрямку Російської Федерації. Дехто веде плідні переговори про «затягування» вирішення їхньої долі з відповідними посадовими працівниками... Тим не менше, я впевнений, що ми вже забрали в цих людей вплив на економічне й політичне життя України. І якщо бути відвертим, то я вважаю, що саме на наступних виборах відбудеться перший великий загальнонародний суд над цими людьми. Кожен виборець повинен визначитися: якщо він вважає, що ці люди мають відповісти перед законом і гасло Майдану «Бандитам — тюрми!» має спрацювати, то він не віддаватиме свій голос за списки тих партій, де ховатимуться кучмісти. А їх, на жаль, дуже багато сьогодні лізе у лави політичних сил, в тому числі й дружніх до нинішньої влади. Для цих людей неважливий колір прапора — для них головне триматися за древко й бути попереду у м’якому кріслі. Тому головний висновок про їхню долю має зробити народний суд.

І у зв’язку з цим хочу сказати, що після Дня незалежності, після оголошення нових ініціатив Президента, міліція буде готова до наступного етапу своєї діяльності — карального. Ті, хто грабував Україну, зафіксовані, відтак потрібно буде не допустити відновлення цих явищ з новими обличчями. Ми оголошуємо — хоча, можливо, це комусь не сподобається — двомісячник боротьби із хабарництвом. На сьогодні чиновники, на жаль, іще не відчувають масштабів цієї боротьби, хоча в Україні порушено 2500 кримінальних справ за фактами хабарництва. Це приблизно 20-30 справ щоденно! Уявіть собі: щоденно 20-30 родин отримують чоловіка за ґратами. І всі його сподівання, заощадження, впливи тощо залишаються у минулому житті. Тому хочу через вашу газету звернутися до всіх сімей і попросити жінок утримати своїх чоловіків від таких спокус, бо для них це дуже погано закінчиться. Я гарантую, що за два місяці ми наведемо порядок, завдавши удару по хабарниках, де б вони не працювали: від міністерських кабінетів до митних, прикордонних, землевідвідних, архітектурних, навчальних тощо. Для цього буде відкрито новий безкоштовний телефон довіри, за яким кожен громадянин зможе повідомити про факт вимагання хабара. Завдяки такій співпраці з людьми ми покараємо хабарників, подолаємо хабарництво як грунт для тієї системи державної корупції, яка була створена попередньою владою. Ми не маємо права допустити існування такої системи в нових умовах. Але потрібно розуміти: якщо люди кажуть, що міліція має бути з народом, то й народ має бути з міліцією. Луценко і Ющенко не можуть зупинити хабарництво — очиститися ми повинні всі гуртом, усім Майданом, який повинен тривати у кожному кабінеті й помешканні.

«Саботаж у МВС уже припинився»

— Щойно прийшовши у міністерство, ви говорили про саботаж, спрямований проти нового керівництва колишніми посадовцями та самою системою МВС. На певних етапах говорили навіть про розпач міністра Луценка з цього приводу. Чи припинено саботаж зараз? Чи досі відчувається спротив вашому керівництву? Бо, здається, й зараз є підстави говорити про надмірний вияв «демократії» у вашому відомстві, коли керівники управлінь на місцях навіть подають позови до суду на заступників міністра, які влаштували «розноси»...

— У нашому міністерстві демократія справді на високому рівні. Після того, як був звільнений один мій заступник із «тилових» питань (Олександр Фокін. — Ред.) і на його місце прийшла жінка (Лідія Порєчкіна — Ред.), стало остаточно зрозуміло, що МВС уже не повернеться на попередні позиції. Між іншим, її енергії міг би позаздрити будь-хто з чоловіків із великими погонами...

—Але все ж таки, якби проти вас подавали позов за кожен матюк на нараді, київські суди були б завалені такими матеріалами...

— Мабуть, ви знаєте мене краще, ніж я міг подумати (сміється). А взагалі, перші півтора місяця справді були дуже важкими для мене на цій посаді. Важкими психологічно. Ішов на роботу, як у бій, і там дуже часто відчував не просто пасивність підлеглих, а відвертий саботаж. На цей момент можу сказати, що ми стовідсотково змінили всіх заступників міністра, всіх начальників служб міністерства та обласних управлінь. Відсотків на 75 змінили керівників районних відділів міліції. Між іншим, саме через це, я переконаний, міліція стала ефективнішою за інших наших колег із силових структур. І тепер я вже не можу говорити про саботаж — міліція виконує завдання, які ставить перед нею міністр. Є деякі помилки, непрофесійність, деяка пасивність, але саботажу — немає. На цьому етапі, найближчим часом, я доб’юся стовідсоткового оновлення облич на рівні керівників районних відділів міліції, і справи підуть іще краще. Адже деякі люди просто звикли до тієї системи координат і оцінок, якi існували при Кучмі. А це неприйнятно для нової влади. Я керую міністерством іншими методами.

Стосовно «перегинів демократії» в міністерстві, то я погоджуюсь із вами, що таке є. Вважаю, що зіткнення думок, дебати під час внутрішніх нарад — це нормально, але вже після прийняття рішення, тим більше в такій мілітарній структурі, як міліція, немає місця для публічних дискусій. Тому я вже, наприклад, переказав керівникові львівської міліції (Курочці. — Ред.), що після його невдоволення, висловленого у ЗМІ з приводу критичних висловлювань заступника міністра (Москаля. — Ред.), та ще й звернення до Президента, мовляв, «треба вже від слів про реформу в МВС переходити до діла», він може спокійно переходити в політику. Йому не місце в такій єдиноначальній організації, якою є Міністерство внутрішніх справ.

Щодо цього конкретного конфлікту, то я, з іншого боку, зробив зауваження й пану Москалю про недопустимість того тону, яким він проводив нараду у Львові. Утім ми в будь-якому випадку не в «бірюльки» граємося і не виховуємо «інститут благородних дівиць». Тому хоч би яким був тон начальника, міліція має виконувати поставлені завдання.

— То начальник львівської міської міліції Михайло Курочка, який виступив проти керівництва МВС і звернувся з позовом до суду, буде звільнений?

— Однозначно. Я думаю, як людина свідома він сам подасть рапорт на звільнення. Займатися політикою в будь-якому іншому місці — його людське право. Але підривати міліцію зсередини ніхто не має права.

«Вони в другу чергу «федерасти», а в першу — розкрадачі державних коштів»

— Пане Юрію, ви вже самі поєднали притягнення до відповідальності кучмістів із темою наступних парламентських виборів. Що відповісте на закиди новітніх опозиційних ЗМІ, які закидають вам виконання політичного замовлення: мовляв, Луценко навмисно «криміналізує» діячів нинішньої опозиції, щоб дискредитувати їх перед виборцями?

— Я відкидаю тезу про політичні переслідування. Погодитися на таке визначення можу за однієї умови: якщо політикою діячів колишньої влади було розкрадання держави, то так, ми зараз займаємося політичними переслідуваннями. Решта мене не цікавить. Хто з якої партії прийшов, хто є представником старої влади, хто — нової, мені байдуже. Скажімо, один із бізнесменів, який раніше працював із Міноборони й Держрезервом, а за нової влади вже встиг обійняти посаду першого заступника голови адміністрації в одній із західних областей, зараз проходить у нас у кримінальній справі, він написав заяву про звільнення...

— Це Крючков, заступник Червонія на Рівненщині?

— Так. Мене не обходить, якої партії він член, яка влада його прикриває. Головне, що є ознаки вчинених злочинів, і цей чоловік відповідатиме перед слідством і судом.

Так само показовим є приклад пана Кушнарьова, який одразу після приходу нової владної команди почав заявляти про неминучість репресій проти нього. Ця справа виявляє корені сепаратизму, яким «балувалися» деякі наші політики. Адже вони точно знали, що їх чекає кримінальна відповідальність, а тому навмисно йшли на політизацію своєї діяльності. В тому числі й через ідеї так званого федералізму. Але я переконаний, і події навколо екс-«губернатора» Харківщини Кушнарьова це підтвердили: вони в першу чергу — розкрадачі державних коштів, і лише в другу чергу — «федерасти». Цей «федерастизм» є лише прикриттям їхніх злочинних діянь в економіці. І коли Євген Петрович розповідає байки про те, скільки коштів зекономила його позика в банку, я кажу: бюджетні кошти сплачувати по процентах комерційних банків нікому не дано. За 5 мільйонів можна було збудувати лікарні і врятувати дитячі життя, закупити інсулін, заплатити пенсії, пустити їх на якісь інші витрати, але не віддавати комерційному банку, дуже наближеному до «губернатора» Кушнарьова.

Тому все це вони прекрасно знали, і знали, що будуть відповідати, і навмисне вбралися у костюми «федерастів». Але судитимуть їх за економічні злочини. Я, приміром, лише вчора дізнався, що є така партія — «Нова демократія», яку очолює Кушнарьов. Але мене абсолютно не обходить, який різновид демократії він придумав (хоча я завжди гадав, що демократія одна). Мені так само байдуже, що пан Песоцький вийшов з СДПУ(о) — він усе одно відповідатиме за розкрадання Держрезерву. Або потуги пана Шарова оголосити політичний страйк у своїх аптеках у Кіровограді, які займаються незаконним розповсюдженням трамадолу. Так само мене не обходить, що кілька свердловин, які займаються незаконним видобуванням нафти, з одного боку належать членам СДПУ(о), а з іншого — Соцпартії. Ну то й що? Для мене принципу партійності не існує. Моя барикада стоїть на іншій лінії розподілу — людина із законом чи проти закону.

«Моє завдання на цих виборах — не піддатися впливу жодних партій»

— До речі, ви віддали членський квиток СПУ?

— Партквиток зараз у мене вдома, але я згідно із законом призупинив членство в партії. Так само, як згідно із законом склав депутатські повноваження в перший день свого призначення. Поєднання міністерської посади з партійною і депутатською діяльністю я вважаю неприпустимим, тому що, по-перше, цього не дозволяє закон, а по-друге — мораль. Хоча я й досі вважаю Соціалістичну партію рідною, поважаю Мороза, шаную його за те, що він дав мені дорогу у велику політику. Але я зараз просто не можу бути членом будь-якої партії. Тут, якби й не хотів, виникають дуже неприємні колізії. Ось візьмемо голову СБУ Олександра Турчинова, коли він залишався народним депутатом: з певних тактичних міркувань його фракція, БЮТ, голосувала за звільнення Колесникова, щоб провести в обмін на це певні урядові рішення. Так вийшло, що голос пана Турчинова був відданий за звільнення Бориса Колесникова! Звичайно, це привід для морального конфлікту між керівниками двох силових структур. Такі ситуації зайвий раз свідчать про те, що силовики мають у перший же день позбавлятися залежності від будь-яких партійних чи політичних структур. Для мене аксіома — потреба підкорятися винятково Президентові і закону. І тому коли до мене в перші місяці перебування на посаді намагалися подзвонювати лідери різних політичних партій із пропозиціями змінити своє ставлення до того чи іншого фігуранта, я казав: знали, за кого голосували, — тепер їжте на всю губу. Тому я не піддамся на вплив ані рідної партії, ані інших, близьких чи далеких від мене.

У цій ситуації, мушу сказати, мене дуже непокоїть те, що велика кількість фігурантів кримінальних справ із розкрадання державних коштів сьогодні ховається в лавах не тільки опозиційних політичних структур, а й провладних. Найбільша кількість таких кучмістів сьогодні зосереджена в Народній партії Володимира Литвина. І вчорашньою заявою пана Литвина, який назвав «системною дурістю» роботу міліції з очищення держави від економічних злочинців, я просто шокований. Я розумію, що Володимир Михайлович не називав системною дурістю багаторічне розкрадання держави, коли був головою адміністрації Президента Кучми і спікером парламенту від кучмістського блоку, але мені здавалося, що ця сторінка перегорнута. Тому я буду його просити відкликати свою заяву. Або, в іншому разі, пропонуватиму відкриті дебати в будь-яких засобах масової інформації. Бо не вважаю його оцінку справедливою. Робота міліції з наведення законності в державі й так є не дуже радикальною. А якщо ще й вищі посадові особи даватимуть такі оцінки, це просто підриватиме віру працівників міліції в поставлені завдання.

А так... Знаєте, ото як мурашки смокчуть молочко значно більшої за себе тлі, так у мене (і в Президента також) є враження, що багато хто з переможців узяв собі по одному жирному кучмісту і його доїть. І ті, що смокчуть молочко, подзвонюють мені або в прокуратуру й натякають на те, що той кучміст тепер працюватиме на благо демократії. Але я з таким принципом абсолютно не згоден. І Президент мені сказав: роби те, що робиш, і не звертай уваги.

— Продовжуючи партійну тему. Невдовзі вибори. Якщо вам запропонують місце у списку СПУ, ви погодитеся балотуватися до парламенту?

— Я своє рішення з цього приводу вже прийняв, але надам йому публічності вже після офіційного старту виборчої кампанії. З Президентом цю тему я вже обговорив, і він визнав мою позицію правильною.

— А з Морозом обговорювали?

— Олександр Олександрович перебував на відпочинку в Трускавці, я з ним уже місяця півтора не бачився.

— А могли б усе ж таки натякнути на свій вибір?

— (Сміється). Давайте ще трохи потримаємо інтригу. Але моє завдання — мабуть, уперше в історії України — у виборчій кампанії позбавити міліцію політизації, зробити все, щоб не втягувати МВС у партійні справи. Я підкреслюю: партійні, а не політичні, бо міліція є частиною політичної влади в Україні. Але це не означає, що ми будемо використовувати будь-які форми тиску для захисту нинішньої влади чи нападу на опозицію. Ми лише даватимемо оцінку нашим «клієнтам», у яких виборчих списках вони б не ховалися. У цьому я бачу своє завдання як міністр внутрішніх справ на час виборів.

— В ухваленому законі про політичну реформу, якщо не зраджує пам’ять, ідеться про те, що міністра внутрішніх справ і наступного року призначатиме Президент, а не парламент. Тобто ви підкорятиметеся Президентові, а не мінливій більшості ВР...

— Так і є. Розумію, що надто довго на нинішній посаді не працюватиму, але поки що я міліціонер.

І помиляється той, хто вважає, що я на керівну роботу потрапив безпосередньо з наметів «України без Кучми» транзитом через минулорічний Майдан. Насправді я закінчив Львівський політехнічний інститут, служив у військах КДБ — був пов’язаний з урядовим зв’язком, є лейтенантом запасу (хоча вважаю себе сержантом, бо дослужився в армії до цього звання). Був заступником голови виконкому Рівненської облради, і звільнили мене з тієї посади лише з політичних мотивів — коли я не підтримав диктаторський проект Конституції, поданий на затвердження Кучмою. А найскладнішою у своєму житті вважаю навіть не нинішню роботу, а посаду майстра цеху на рівненському заводі «Газотрон». (Тоді батько — перший секретар обкому партії — пропонував мені піти одразу в конструкторське бюро, але я обрав підприємство. Там із самого початку мене запитали: зможеш? Я кажу, звісно. «А спирт п’єш?» — «П’ю». — «Нерозбавлений?». Я від бравади кажу, що нерозбавлений. «А ми розбавляємо». Наливає мені чоловік алюмінієву кружку чистого спирту, а собі — половину й доливає водою. Випили. Витримав я цей удар. Він каже: «Ну, на майстра могьош. Зараз побачимо, як на старшого технолога». Я відмовився (сміється)). На цій посаді я керував 40 жінками і лише одним чоловіком, наладчиком. Після цього вже можу справлятися з будь-яким колективом. А ще був головним конструктором «Газотрона», мав кар’єру на різних посадах у Міністерстві науки і технологій, помічником Прем’єр-міністра Пустовойтенка...

До чого я це веду? Звичайно, Міністерство внутрішніх справ для мене величезний виклик і шанс, який дав мені Президент Ющенко, аби довести свою ефективність на такій відповідальній ділянці. Але не є принциповим, скільки часу мені тут відведено. Мені лише 41-й рік, і головне, щоб за результатами роботи я поважав себе сам, і мене поважали ті, чиєю думкою я дорожу. Дешевим піаром тут я не займаюся. Але амбіції стати успішним міністром внутрішніх справ для мене є більшими за будь-які партійні амбіції. Про наступні етапи політичної кар’єри я не думаю.

Дмитро ЛИХОВІЙ, Леся ШОВКУН, "УМ"

Далі буде