УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Абхазія - зруйнований рай

1,1 т.
Абхазія - зруйнований рай

Спеціальний кореспондент "Експресу " відвідав невизнану світом державу — Абхазію

Видео дня

Недалеко від Сочі, на схилі Кавказького хребта та березі Чорного моря простяглася невеличка напівзруйнована субтропічна країна розміром із Чернівецьку область, не визнана ніким у світі -Абхазія. Лише російські політзірки Жириновський та Лужиов полюбляють показово повозитися на катерах вздовж абхазького берега, вважаючи цей ласий клапоть землі "своїм".

...Абхазія свого часу вва­жалася найгарнішим куточ­ком Радянського Союзу. Нині ж туристи ще побою­ються відпочивати під абха­зькими пальмами. Після абхазько-грузинської війни минуло вже 12 років, проте Абхазія і досі вважається "кризовим регіоном". Сусіди-росіяни панічно бо­яться Кавказу: всі його на­роди для них — потенційно небезпечні. Українці також не поспішають завітати на недорогі курорти Абхазії, адже у війні 1992 — 1993 років ми підтримували гру­зинів. Тоді батальйон УНА-УНСО безпосередньо вою­вав із абхазцями..

Як нині живе ця незвич­на країна?

...Майже 40 годин курсує на південь до абхазького кордону потяг Київ — Адлер (150 гривень за плацкар­ту і 200 гривень — за купе). Через вікно вагона видно, як цілі натовпи туристів окупували Краснодарський край (Росія). Від Адани аж до Сочі на пляжах справді важко знайти вільне місце. Численні бігборди пропо­нують відпочинок на вся­кий смак. А от в Абхазію ніхто не кличе. На запитан­ня, чи безпечно там тепер, місцеві жителі відповіда­ють: "Так. Здається". Про­те більшість туристів воліє відпочивати неподалік Со­чі, а в Абхазію заїжджають хіба що на одноденну екс­курсію.

Оскільки це невизнана держава, її посольства чи представництва в Україні немає, тож одержати офі­ційну інформацію майже неможливо. "Перетнути кордон можна і без закор­донного паспорта. Як і в Росії, достатньо українсь­кого внутрішнього, — до­рогою розповів водій мар­шрутки. — Кілька років тому групу мандрівників протримали у в'язниці два тижні, після чого попроси­ли вибачення та відпустили. Попри цей випадок, абхазці прихильні до туристів, оскільки ті — одне з неба­гатьох джерел прибутку".

...Перед митницею — не­величка черга автомобілів. Російські прикордонники надто вже прискіпливо пе­реглядали багаж, докумен­ти. А от їхнім абхазьким колегам тільки б пожарту­вати з туристів. Навіть у паспорти було ліньки за­глянути.

Перетнувши кордон, по­трапляєш наче в інший світ. Шумний забудований мегаполіс змінився суціль­ною тишею посеред приро­ди. На дорогах автомобілі з'являються раз на кілька хвилин, натомість трасами бігають свині та корови. Довкола лише фруктові де­рева та екзотичні пальми. Посеред лісистих гір захо­вані морські бухти. Здава­лося, що все море — для мого використання. На бе­резі засмагало кілька сімей, та риболови з сітками на невеликому човні рушали на веслах у море.

СТОРОЖОВІ ВЕДМЕЖАТА

...Поблизу міс­та Гагра — ко­лишнє грузинсь­ке селище Ерсеу. Під час грузинсь­ко-абхазької вій­ни всі його жителі були змушені по­кинути домівки. Нині ж будівлі, які не згоріли під час обстрілів, за­росли хащами. Лише вздовж бе­рега оселилися вірмени та абхаз­ці. Заходжу на од­не з подвір'їв, яке най­більше зацікавило: замість собаки на ланцюгу прив'я­зане ведмежа.

— Охоронець дому? — питаю.

— Та ні, атракціон для ту­ристів, — відповідає госпо­дар. — Тримаємо, поки вед­межа мале, а як виросте — випустимо в горах. Чого тільки не вигадуємо, щоб привабити туристів, а їх не так багато: бояться. Мину­лого листопада під час ви­борів президента російське телебачення розповідало про мародерства, крадіж­ки. Усе це вигадки. У нас уже кілька років спокійно.

Любителі дискотек, ба­рів, ігрових клубів у тутеш­ніх краях нудьгуватимуть. Такі досягнення цивілізації можна знайти хіба що в містах Гагра чи Сухум — столиці (закінчення "і" — грузинське і не притаман­не абхазькій мові). Тих, хто приїжджає відпочити в Аб­хазію, приваблює місцевий затишок і дешевизна. За­звичай відпочивальники не змінюють своїх уподобань і приїздять сюди щороку цілими сім'ями. Серед них є й кияни та дніпропетровці.

Михайло Карась із Києва сказав, що не чув про при­крі інциденти за останні три літа. Лише на ринку траплялися йому випадки шахрайства. Натомість проживання у приватному секторі посеред чарівної природи за 50 метрів від моря коштує щонайбільше 100 російських рублів (май­же 20 гривень) за добу. За персики, груші та абрико­си беруть копійки.

Як жартують місцеві жи­телі, вся Абхазія — це одна центральна дорога завдов­жки 220 кілометрів, що в'ється вздовж берега. Уся решта — дикі гори. Проте у цьому невеликому краї є чимало перлин. Чарівне озеро Ріца, що високо в го­рах, мис Піцунда та одна з най­більших печер у Європі — Новий Афон. В остан­ню — гріх не за­вітати.

...В'їзду пече­ру починається з подорожі пе­черним поїздом — диво техніки, схоже на метро, що збереглося ще з радянських часів. Кілька хвилин він пря­мує підземною колією у саме серце гір. Згодом ще проходимо тунелем, і з'яв­ляються величезні підзе­мелля заввишки 40 метрів і завдовжки півтора кіломет­ра. Як переконував екскур­совод, у цій печері запрос­то вмістилося б кільканад­цять 14-поверхових будин­ків. Посеред вічної прохо­лоди — кілька озер та ти­сячі казкових сталактитів і сталагмітів, деякі з яких сягають рекордних 20 мет­рів. Недарма саме біля Но­вого Афону останні роки життя провів апостол Симон.

СУБТРОПІЧНА РУЇНА Абхазці називають свою країну Апсни — "країна душі". Мабуть, понівеченої душі. Усе в цьому чарівному краї нагадує про війну 12-річної давності. На тлі лагідної природи стоять зруйновані санаторії, го­телі та житлові будинки. Якби не субтропічна рос­линність, уся столиця ви­глядала б як суцільна руї­на. Єдине, що може запро­понувати Сухум для гостей, — ботанічний сад та мавпя­чий розплідник. Щоб врятувати мавп під час війни, їх випустили на волю. Вони прижилися у горах, тож ту­тешні ліси нині справді на­гадують дикі африканські джунглі. На півночі країни люди так-сяк виживають завдяки туризму, а південь, де відбулося найбільше боїв, і досі не відійшов. Тут і досі небезпечні відвідини. До 1999 року Росія заборо­няла в'їзд абхазьких чо­ловіків, а грузинський кор­дон і донині закритий. Шість років Абхазія була островом, відрізаним від світу. Війна загальмувала розвиток краю. Місцеві жителі кажуть, що й до сьо­годні живуть, як за радян­ських часів. До приватної власності ще не звикли, бо реформи ще не запровадже­но. А газ і далі привозять у балонах.

Нині ніхто не може ска­зати, скільки ж населення в Абхазії. Відомо лише, що 90 відсотків — із російськи­ми паспортами. В обігу — російський рубль. Пенсіо­нерів рятує російська пен­сія, бо абхазька — мізерна. Вчительська зарплата лише недавно піднялася до... со­рока доларів.

Нині Абхазія залишаєть­ся однією з 34-х невизнаних країн у світі. На референ­думі її мешканщ вирішили, що хочуть бачити свою країну незалежною. Попри тиск турків і засилля ісла­му, вони залишилися хрис­тиянами. Це підтверджує, що абхазці — сильний на­род.

"УКРАЇНУ ПЕРЕЙМЕНУВАЛИ НА "МОСКВУ

...Особисто я мав змогу переконатися, що абхазці — напрочуд гостинні люди. А також — освічені. Спер­шу в гості запросили су хумці. Саме вони розпо­віли, що після війни відо­мий санаторій "Україна" перейменували на "Моск­ву" (нині ним володіє пан Лужков). Щоразу під час розмови я намагався дізна­тися про ставлення аб­хазців до українців..Ту­тешні люди неохоче згаду­ють ті часи. Ще досі це бо­люча рана. Знають, що українці підтримували і, очевидно, підтримуватимуть і далі грузинів, проте додають: "Війна скінчилася. Ми не робимо національного поділу. Ті, що жи­вуть в Абхазії, — абхазці. Інші — наші гості".

Біля Нового Афону я по­знайомився з головою кол­госпу та сільської ради села Приморського. Перший — вірменин Захар Топчян — відразу запросив на хінкалі (пельмені велетенських розмірів). Мовляв, посада змушує бути гостинним. Попри те, що живеться до­волі важко — у сім'ї троє дітей, а фактичним джере­лом прибутків є власний город, гостеві запропонува­ли найкраще, що є у домі.

— Знаєш, а в нас укра­їнців недолюблюють, — каже згодом голова сільсь­кої ради Владислав Халбад. — У1992 році я втратив сво­го старшого сина — загинув у бою. Я не встиг навчити його воювати... Ми бороли­ся за незалежність. Абхазія ніколи не була частиною Грузії й увійшла до її скла­ду з примхи Сталіна. А1992 року в нас відбирали навіть автономію. Чому українці пішли проти нас?

— Ми допомагали рятува­ти грузинів від зброї, яку вам залюбки постачала Ро­сія, — відповідаю.

— Українці самі довгий час потерпали від чужого гніту. Гадаю, мали б нас ро­зуміти. Але знайте, що в Абхазії гостей ніколи не скривдять. Приїжджайте до нас відпочивати. Ласкаво просимо!

— Ітауп, — дякую по-абхазьки.

Максим БАЛАНДЮХ, «Експрес»

www.expres.ua