Что делать с Донбассом?

Останні соціологічні опитування, зокрема опитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) з 14 по 23 червня цього року у співпраці з кафедрою соціології Національного університету "Києво-Могилянська академія", свідчать, що нинішня українська влада користується найменшою підтримкою у південно-східних регіонах України, в першу чергу в Донбасі.

У зв’язку з цим Центр досліджень політичних цінностей запитав політичних експертів: «Які перспективи у Донбасу при нинішній владі?»

Віктор НЕБОЖЕНКО (Керівник соціологічної служби «Український барометр»):

Я думаю, что новая власть до сих пор не решила, что делать с Донбассом. Угольная промышленность в очень тяжелом положении, хаотичное наступление на империю Рината Ахметова не говорит о наличии какой-либо четкой позиции и, наконец, новая власть, особенно «Батькивщина», смотрит с большим соблазном на электорат Донбасса в надежде расширить свою базу на выборах 2006 года. А говорить о каком-то цельном проекте новой власти для Донбасса, то это еще все впереди - до нового года будет хаотичное движение, хаотические наскоки на элиту, на экономику и на электорат Донбасса и только после нового года появится какая-то осмысленная системная политика по отношению к Донбассу и всей Восточной Украине.

Дмитро ВИДРІН (Директор Європейського інституту інтеграції та розвитку):

Я думаю, что нельзя разделять новую власть и Донбасс. Донбасс – это не рудимент советской эпохи, который нужно оставить в прошлом. Донбасс – это такая же актуальная часть Украины, как и Львовская область, и любая другая. Не спрашиваем же, какая перспектива Львовской области и новой власти – это несопоставимые вещи. В Донбассе есть люди, которые живут в прошлой эпохе и пытаются играть по ее правилам и в Донбассе есть масса талантливых людей – и бизнесменов, и ученых, и журналистов, и политиков, которые разделяют ценности и новой власти, и более высокие ценности – европейские. Поэтому Донбасс - такое же международное явление, как и Галичина и противопоставлять новую власть и Донбасс не допустимо, на мой взгляд, если брать и ученых, и аналитиков, и журналистов, и бизнесменов, и просто обычных людей. Если брать перспективу тех политических сил, которые в Донбассе, то это другой вопрос – это не Донбасс, а часть политического спектра, в данный момент доминирующая в Донбассе. К таким силам обычно относят Регионы Украины. Я считаю, что у них стопроцентные шансы попасть в парламент. У них не будет такого успеха, как будет у провластных партий – я думаю, что они могут рассчитывать на 10 %, если выберут неверную стратегию и 15-17% в парламенте, если изберут стратегию верную. А у новой власти пока все хорошо. Она утрачивает, как и положено любой власти, по 1-2% в месяц, но она с большим запасом прочности, и я думаю, что провластные партии будут иметь в парламенте большинство в пределах 52-54%

Олесь ДОНІЙ (Голова Центру досліджень політичних цінностей):

Наразі донецькі політичні і бізнес-еліти не мають консенсусу стосовно свого співіснування з новою владою, а нова влада, в свою чергу, не має стратегічної регіональної політики, зокрема і по Донбасу.

Донецькі еліти певною мірою розгублені. Більшість великого бізнесу готова «здатися» новій владі, лише б не чіпали їхні підприємства. Частина політичної еліти сподівається на політичний реванш, тому групується навколо опозиційних партій. Хоча не виключено, що якби влада знайшла б місце біля себе і для цієї частини, то «перебіжчиків» було б чимало. Ситуація ускладнюється тим, що саме населення регіону після президентських виборів відчуває поразку, а значить є сприятливим ґрунтом для опозиційних партій. Погіршення світової економічної кон’юнктури також сприятиме депресії регіону. І є ще один фактор, який підживлюватиме опозиційні настрої.

· Центральна влада діє по відношенню до регіонів поки що хаотично. Вона поставила за мету послаблення регіональних еліт. З цією метою замислювалася територіальна реформа. Так, планувалося розділити Донецьку область, як мінімум на три (вичленити з неї Маріуполь і сам Донецьк). Окрім того, одним із закликів частини влади з влади є боротьба з олігархами, а значить дамоклов меч занесено над імперією Рината Ахметова, війна з яким зачепить багатьох мешканців регіону.

Частина бізнесменів із числа переможців марить перерозподілом власності і буде підштовхувати владу до радикальних кроків.

В той же час реальною є укладання щось на кшталт «мирової угоди» донецького бізнесу і влади. Адже донецький бізнес достатньо інтегрований в українську економіку, тому ніхто не зацікавлений в його нищенні «до останнього».

Щодо культури і географії Донбасу, то це питання не років, а багатьох сторіч.

Володимир МАЛЕНКОВИЧ(директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):

Я думаю, что новая власть должна будет искать какие-то компромиссные решения по отношению к бизнесу Донбасса, потому что Донбасс и связанные с донбасскими кланами металлургические комбинаты в Днепропетровске и других регионах сдают значительную часть валютных доходов Украины, без чего Украина существовать как самостоятельное государство не может. Поэтому искать компромисс с Донбассом новая власть должна и в этом плане она иногда их находит, в частности Индустриальный Союз Донбасса поддерживает Ющенко, как и ряд других отдельных бизнесменов Донбасса. Но в то же время новая власть должна понимать и она не может это не понимать, что все равно Донбасс является финансовым и экономическим оплотом оппозиции, во всяком случае, того блока, который связан с именем В. Януковича. Может, Януковича кто-то уберет и поставит другого, но это вопрос уже другой. Кто бы там ни стоял, над ним будет стоять Ахметов. Поэтому у власти двойное отношение: с одной стороны, с Донбассом и донецким бизнесом нужно искать пути сближения, чтобы сохранить экономику Украины, а с другой стороны, нужно их ослабить, потому что в противном случае будет достаточно мощная оппозиция. Этим, на мой взгляд, и характеризуются в первую очередь взаимоотношения власти и «донецких». Поэтому власть попытается привлечь к себе внимание и симпатии шахтеров, чтобы показать, что они тоже заботятся о Донбассе. Например, сейчас создается министерство угольной промышленности, в свое время Ющенко отмененное. Но, по большому счету, вряд ли из этого что-нибудь выйдет: Донбасс во время парламентских выборов будет голосовать за своего ставленника и этот ставленник, скорее всего В, Янукович, получит достаточное количество голосов, чтобы пройти в парламент и там иметь хорошие позиции. Наверняка этот блок получит около 13-15%. Кроме того, помимо Донбасса существует другая часть оппозиционной территории – это Юг и Юго-восток, здесь позиции донецкого клана слабые и вряд ли донецкий клан сможет создать единый оппозиционный блок партий, такой, как пытается создать блок Ющенко и Тимошенко с Литвином. Скорее всего, оппозиция пойдет несколькими блоками а Слобожанщина, и часть Юга по диагональной линии от Харькова до Одессы скорее всего поддержит других кандидатов, возможно это будет блок Леонида Кравчука, где объединятся и «Трудовая Украина» и «эсдеки», и «Новая демократия», и более умеренные чем донецкие оппозиционеры.

Сергій ДАЦЮК(Консультант корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»):

Я думаю, що це питання є ідеологічним значним чином, тому що в ідеології відповідь буде така: перспективи Донбасу і нової влади одні і ті ж – це перспективи розвитку власної країни, а якщо вони різні, то це якась інша ідеологія – ідеологія федералізму, наприклад. Тому не можливо відповідати на ідеологічне запитання із управлінської позиції. А управлінська позиція до нової влади є поки що невизначеною, тому що вона поки що значною мірою є культурною, а не інфраструктурною чи економічною. Економічної політики щодо Донбасу у нової влади немає або ми про неї не знаємо, бо вона публічно не заявлена. І я думаю, що це питання найближчого часу – обов’язково в процесі виборів управлінська позиція щодо Донбасу чи програма розвитку Донбасу має з’явитися. І в цій програмі ми вперше отримаємо відповідь на це питання.

Вадим КАРАСЬОВ(Директор Інституту глобальних стратегій):

Во-первых, я бы сказал, что Донбасс в современном украинском понимании, как автономная политическая единица, будет становиться все более интегрированным в украинское политическое пространство. Второе, политическое влияние Донбасса будет уменьшаться, поскольку президентские выборы 2004г. – это выборы между двумя типами, формами и видами национального проекта и профилями национальной идентичности. С поражением на этих выборах Виктора Януковича и предыдущего политического режима в целом потерпел поражение «донецкий» проект Украины, как страны с определяющим влиянием крупных металлургических корпораций. Следовательно, роль Донецка, с точки зрения претензии на формирование экономической и политической идентичности Украины и на роль влиятельного политико-регионального клана, будет уменьшаться. Вопрос о последующей эволюции Донецка в следующем: первое, насколько донецкие политические проекты впишутся в новую политическую систему, то есть, насколько сможет быть влиятельной парламентская фракция Партии регионов, а здесь перспективы остаться влиятельными парламентскими игроками у донецких политиков есть. Либо, если на парламентских выборах в силу тех или иных обстоятельств участие не будет принимать Янукович, то скорее донецкая политическая группа будет эволюционировать в невлиятельную малочисленную маргинализированную политическую группу.

Из этих двух вариантов наиболее реальной является все-таки дальнейшая политическая интеграция «донецких» в центральную национальную политику и попытка играть достаточно влиятельную представительскую функцию на парламентской площадке. Что касается перспектив власти, то они во многом связаны с эволюцией Донецка, как политической единицы. Если власти удастся переломить настроения донецкой экономической элиты, если удастся предложить привлекательный региональный проект донецкому региону и привлекательную политику этому региону, начиная от экономики и до гуманитарной сферы, то от этого будет зависеть во многом дальнейшая интеграция Донецка в рамки общенационального политического и культурного пространства. Стало быть, фактор общей национальной принадлежности станет ключевым для легитимизаации новой власти.

Микола МИХАЛЬЧЕНКО(Президент Української академії політичних наук):

Донбас поступово почне, по-перше, інтегруватися в Україну, як невід’ємна частина, а не як Лівобережна Україна. Тобто він більш інтенсивно почне інтегруватися в Україну. По-друге, спадуть сепаратистські настрої в Донбасі, і одночасно він все ж таки залишиться регіоном соціальної нестабільності.

Володимир ПОЛОХАЛО(Керівник проекту «Політична думка»):

Донбас є не лише географічним поняттям, це символ панування певного фінансово-політичного угруповання, і щодо перспективи, то можна говорити про політичний режим, що склався в Донбасі – режим, основою для існування якого довгий час була не Конституція України і навіть не рішення центральної влади, а писані й неписані правила, що встановлювалися поза правовим полем фінансово-політичним угрупованням.

У цьому сенсі треба говорити про перспективи цього фінансово-політичного угруповання або фінансово-політичних груп, які були з одного боку основою режиму Кучми, а з іншого – абсолютно домінували в політичному, економічному та соціальному просторі цього регіону. Це був приклад пострадянської авторитарної практики, де, скажімо, олігархат інкорпорував всі інші сфери суспільно-політичного життя. Перспективи клану, перспективи фінансово-політичних угруповань значною мірою залежать від влади, але поки що цей клан не постраждав особливим чином і намагається адаптуватися до нових умов, і є симптоми того, що якась частина оточення В. Ющенка готова до компромісу з цим кланом. Перспективи населення, громадян, якщо говорити про соціальні перспективи, пов’язані насамперед із тим, наскільки ефективною буде вугільна промисловість і наскільки буде розвиватися економіка в цьому краї. Окрім того, мова йде про загальну систему соціальної політики нової влади – вона вже завоювала багато симпатій, зорема Ю. Тимошенко, з боку тих громадян, які ще недавно беззастережно довіряли Віктору Януковичу. Отже, якщо говорити про громадянське суспільство в цьому регіоні, то воно буде формуватися настільки, наскільки демократичною буде сама центральна влада, але, я думаю, поки що цей регіон живе за своїми законами, за своїми приписами і в соціальному, і політичному сенсі і не особливо потерпає від того, що відбувається в світі.