З таким запитанням кореспондентка "Експресу " чіплялася до власників шикарних іномарок — людей, фінансовий стан яких явно не викликає занепокоєння
...Ось і літо. Для багатьох українців, на жаль, клятий час. Де взяти досить грошей, аби діти гарно відпочили на канікулах? А щось новенького у гардероб прикупити, відпочити на березі моря? А молодої городини щодня поїсти, здоров'я поправити? На все потрібні гроші, гроші, гроші!
І працювали, здавалося б, цілий рік, щось там відкладали, заощаджували, у чомусь собі відмовляли, а грошей все одно ой як бракує.
А чому так? Адже перед очима кожного з нас — шикарні іномарки, власники яких у дорогих костюмах (якраз вартість путівки на Багами) показово демонструють брак будь-яких проблем. Де ж вони стільки грошей беруть? Невже чесно заробили? Нехай навчать! Ось з таким редакційним завданням вирушила я у місто.
...Як знайти власника іномарки, вартість якої перевищує ціну моєї квартири? Йду в традиційні місця збору — дорогі нічні клуби, розкішні ресторани та готелі. На полювання за товстосумами!
...Майданчик біля шикарного нічного клубу, де дуже бракує попереджувальної таблички "Без тисячі доларів вхід заборонено!"На автостоянці — прямо філіал авто шоу у Детройті: величезніджипи, довжелезні "Мерседєси", останні БМВ... Місце то треба. Проходжу повз колону "крутих" іномарок. У деяких з них дрімають молоді чоловіки, які зовсім не схожі на бізнесменів. Стукаю у віконечко величезногочорного джипа. Хлопець років двадцяти сонно глянув крізь скло на мене і навіть не відчинив вікно. Зрозуміла, що спілкуватись зі мною у нього бажання немає. Підходжу до іншого автомобіля, у якому також розлігся молодий чоловік. Поговорити з ним було простіше — віконечко він залишив відчиненим.
Розповіла йому про своє редакційне завдання, про те, що цікавлюсь у власників дорогих авто, ким і де треба працювати у нашій державі, щоб заробити на таку гарну машину.
— Що, що ти хочеш знати? — Він аж підскочив на сидінні. — Дєвочка, ти що здуріла — з такими питаннями тут шастати?!
— Вибачте, вам потрібна допомога? — питає мене чоловік років сорока, на якого я наткнулася, коли тишком-нишком хотіла покинути стоянку. — Бачу, ви ходите від машини до машини...
Наважуюся і йому розповістипро своє завдання.
— Власників можна буде побачити лише о третій-четвертій годині ночі, коли вони роз'їжджатимуться по домівках, — каже пан Андрій. — А ці хлопці у машинах, як і я, — водії. Однак вони вам нічого не скажуть.
— То вони що, усі як один — злодії, — наївно питаю.
— Та ні, чого ви так одразу — злодії, — відводить мене убік. —-Тут є машини людей, які мають легальний бізнес. Скажімо, он те чорне "БМВ-Х3" — власника туристичної фірми, який переправляє людей на заробітки за кордон, а он на тому джипі ("Гранд Чероккі") приїхав хлопець, який десять років працював в Америці будівельником, а цей сріблястий "Фольксваген" молодої місцевої співачки, коханки великого міліцейського екс-начальника. А власник отого розкішного "мерса" з відкидним верхом займається якимсь бізнесом за кордоном. Щоправда, тут буває дуже рідко.
— А ваш роботодавець чим займається? — питаю.
— Бізнесом, чим же іще можна займатися, щоб мати такий "мере" (класичний "Мерседес-600". — Авт.),— чую у відповідь. — А ти краще йди додому, немає чого тут ходити.
— Якщо усе чесно, чого бояться говориш?— не вступаюся я.
— Ну захочуть вони тобі щось відповісти, — дратівливо відповідає Андрій. — Порадять, де і як можна працювати в Україні, щоб заробити стільки грошей. Та про свій бізнес вони мовчатимуть. Це точно!
Отак, іди підступися до них — з подіями, охороною. А тут я, немов уся податкова інспекція в одній особі зі своїми, чесно кажучи, не дуже коректними запитаннями. Та так просто не здаюся. Неподалік розкішний "Гранд-готель". Навпроти ньогопарковка, на якій стоїть кілька іномарок вартістю як хороша яхта. Підходжу до темно-синього "БМВ-Х5".
— Гарне у вас авто, — заводжу розмову з чоловіком, який курить біля машини.
— А що? — підозріло дивиться на мене крізь окуляри.
— А чим треба займатися, щоб заробити на таку красуню? — наважуюся на питання.
— Ну і питання у вас? — він трохи ошелешений. — Працювати, насамперед, треба. Я ось не бізнесмен, не олігарх і не банди і. Усе життя працював учителем англійської мови в одній із місцевих шкіл. А батько одного з моїх учнів, далеко не останній чоловік у нашому місті, має серйознийбізнес. Тож до нього часто приїжджають закордонні колеги. Якось він запропонував мені бути перекладачем на одній зустрічі, згодом — на ще одній, а потім взяв на роботу. Платить більш ніж добре. За рік роботи "відправив" на навчання до університету двох своїх дітей, ще за рік купив квартиру, а півроку тому купив оцю машину. Нічого складного. Головне — це знання, бажання працювати ну і — фарт. Без цього також важкувато.
Він привітався з людиною, яка щойно вийшла з гарного вишневого "Лексуса". Я до нього.
—- Дівчинко, я власник мережі ресторанів, —відповів він. — І гроші на свій автомобіль і на все інше заробив чесним шляхом.
— Так всі ж ресторани збиткові, — парирую я.
Знаєш, дівчинко, я не маю настрою розповідати про свої прибутки. Хочете каву вип'ємо, поговоримо про життя. Але не для преси і не про гроші.
...Каву пити не стала принципово. Це ви можете "бехи" купувати за свої мільйони, а не українських журналісток! Іду далі, до приміщення юридичного факультету. Увагу привертає молодий чоловік років двадцяти, який виходитьз новенького "Пе-жо-605". Я до нього. Мовляв, ось за редакційним завданням проводжу опитування...
— Щоб заробити на таке авто, треба або мати хороший власний бізнес, або брати хабарі. На зарплату такої машини не купиш. Хіба що людина заробляє на місяць близько тисячі доларів — тоді вона може спробувати взяти кредит. Мені автомобіль подарував батько. Я ще до такого не доробився. У мене все попереду.
Як з'ясувалося, молодий чоловік навчається на юридичному факультеті. Інших відомостей про щасливого власника такої іномарки, на жаль, вивідати не вдалося. Хоча телефончик у мене, нахаба, взяв. Може, зателефонує?..
...Біля кав'ярні паркується чорний джип "Тойота Ленд Краузер". З нього виходить чоловік років тридцяти п'яти. На вигляд він не схожий ані на водія, ані на багатія. Звичайний робітник. Ставлю йому своє "коронне" щипання.
— Я займаюсь лісом, — відповідає. — А це дуже прибутковий бізнес, правда, не завжди законний.
— Скільки коштує ваш автомобіль? - питаю "дереворуба".
— Багато. Вибачте, я мушу йти, відповідає віе, але трохи затримується. — А ви, дівчинко, краще не ходили б тут з такими запитанням — від гріха подалі.
Поки я роздумую над його словами і в голові (вимальовуються картини розправи нових українців наді мною, буквально поряд паркується довжелезний "Мерседес". З нього виходить справжній персонаж із кримінальних фільмів (принаймні на вигляд)
— у спортивних штанах, шльопаннях, на шиї блищить масивний золотий ланцюжок... А я немов зачарована підходжу до нього. А в голові одне: "У мене редакційне завдання..." — ні завчені слова вже автоматично злітають з вуст.
— Ну, я виграв у лотереї джек-пот І купив собі цю тачку. Журналісти, блін, заколупали, — розсміявся і пішов у своїх справах.
... Ось так. А ми тут про відпочинок дітей, гардероб дружини. Не всім же займатися бізнесом, "вигравати" у лотерею, зрештою
— Не у всіх є багаті батьки. Хоча, гадаю, у податковій перелік багатіїв, які насправді є в Україні, набагато коротший, ніж би міг бути. Якщо у нас прем'єр-міністр офіційно має зарплатню ледве тисячу доларів, то що вже казати про всіх інших (тієї тисячі доларів навіть на виплату кредиту пристойної іномарки не вистачить). Та, попри це, дорогі автомобілі чимало українців купують, на найкращих пляжах планети засмагають і майже ні в чому собі не відмовляють. Парадокс. Але ці люди живуть поруч з нами. Вміють, мабуть, як кажуть, крутитися...
Антоніна РУДА, «Експрес»