Тарас Стецьків: «Якщо Національна телекомпанія залишиться бюджетною установою, вона не матиме ніяких перспектив»
Певні лобістські сили, в тому числі в Кабінеті міністрів України й, можливо, в Секретаріаті Президента хочуть не допустити росту Національної телекомпанії України, - вважає президент НТКУ.
Безпосереднім приводом до цього інтерв’ю з президентом Національної телекомпанії Тарасом Стецьківим було, по-перше, завершення «Євробачення». Нарешті, у головного менеджера головної телекнопки країни розв’язані руки для того, щоб займатися реформуванням підпорядкованої йому структури. По-друге, інформація про те, скільки опонентів виявилося, включаючи Держтелерадіо в обличчі Івана Чижа, у ідеї перетворення НТКУ на державне підприємство - замість нинішнього статусу державної установи. На жаль, на деякі запитання пан Тарас відповідав дещо уклінно, принаймні без прізвищ, але, як нам здається, суть проблем все ж таки з’ясувати вдалося.
- Тоді одразу до найголовнішого. Євробачення позаду, як і обіцяли, можете підійти впритул до реформування каналу. Які зараз найголовніші труднощі на цьому шляху
-Нині займаємося оптимізацією структури компанії, тестуванням журналістів, удосконаленням штатного розкладу, ми дивимося, скільки нам треба реально людей у новинах, у публіцистичних передачах, аналізуємо штат технічних працівників. Також займаємося фінансовим оздоровленням, бо компанія, як бюджетна установа, дуже великі проблеми має. Бюджетний розклад робився так, що всі головні фінансування припадають на четвертий квартал. А зараз у нас на поточні видатки – на відрядження, на паливно-мастильні матеріали, на ремонт обладнання, фактично, нічого не передбачено. Це, звичайно, питання до тих, хто торік бюджет складав, але нині їхні помилки мусимо виправляти. Паралельно ще завершуємо питання, пов’язані з Євробаченням, підписуємо папери тощо...
-А гроші, заощаджені на Євробаченні, можете використовувати?
-Ні ще.
-Яка там сума?
-Близько 10 мільйонів. Підпишемо всі акти виконаних робіт по Євробаченню, писатимемо в Кабмін прохання перекинути нам ці гроші на розвиток компанії.
-На нещодавній прес-конференції Микола Томенко говорив про те, що вже вирішено передати вам зекономлені гроші.
-Сподіваємося на те, але треба формальне рішення. Такого рішення ще немає...
(Згадаємо, що той самий віце-прем’єр Томенко (активний прихильник Суспільного мовлення в Україні) висловлював думку, що можна переглянути бюджет за результатами піврічної діяльності, як це бувало в минулі роки діяльності урядів – і зекономлені гроші з інших статей бюджету віддати Першому Національному. Пізніше сам же Томенко сказав, що ця думка схвалення не здобула. І зазначив, що викручуватимуться поки що на „першій кнопці” держави з грошима, безпосередньо зекономленими під час Євробачення Тарасом Стецьківим. Тепер виявляється, що й по цих „зекономлених грошах” ще рішення немає. А якщо врахувати, що є чимало людей, не зацікавлених у впровадженні Суспільного мовлення на базі НТКУ узагалі й, зокрема, до парламентських виборів, то тут можна лише гадати, як карта ляже...).
-А окрім „грошей Євробачення” в який спосіб ще можна якісь гроші отримати?
-Поки що лише за рахунок бюджету й рекламних надходжень. Інших джерел не маємо. З реклами великих грошей не очікуємо, бо рейтинг каналу низький. Поки що єдине, на що сподіваємося – коли уряд піде нам назустріч, то передбачить, принаймні, погашення боргів наших, які виникли через бюджетне недофінансування. Це – перед концерном РНТ (ретрансляція сигналу) – там близько 9 з половиною мільйонів гривень, а ще борг у чотири мільйони перед Європейською мовною спілкою. Якщо останній не погасити, нас можуть виключити з цієї організації. Підкреслю, нас із бюджету недофінансовували, й тепер маємо борги. Крім того, якщо добре спланувати й цього року більш-менш розпочати підйом із того стану, в якому нині компанія є, то нам треба, щонайменше, 5-6 мільйонів на закупівлю добрих фільмів, які поставимо з осені в сітку мовлення, і хоча б 3-4 мільйони на виготовлення власних доброякісних авторських програм та запрошення добрих ведучих, журналістів тощо. І якщо держава не забезпечить хоча б цей мінімум, то я собі не уявляю, як далі розвиватися державній телекомпанії.
-А як зі статусом НТКУ?
-Звичайно, треба міняти юридичний статус. Ми опрацьовуємо нині всі необхідні документи (ось на столі вони в мене) з тим, щоб національна телекомпанія поміняла статус бюджетної установи на статус державного підприємства.
-Якісь проблеми тут є?
-Ще й які! Це ж рішення уряду треба! Закон потрібний! Ми з квітня місяця цим займаємося, і поки що рухається все дуже й дуже помалу. З цього приводу скерував уже звернення на Президента України й сподіваюся, будуть відповідні доручення. Потрібні швидкі та рішучі дії уряду, потрібні зміни до статті 12 Закону „Про телебачення...” – це Верховна Рада може зробити в червні, й треба одразу постановою Кабміну затвердити новий Статут НТКУ.
-А якщо в червні парламент не ухвалить?
-То не ухвалить... А мені взагалі не буде чого тоді робити. Бюджетна установа існуватиме! Бюджетна установа, тобто дитячий садок, – існуватиме... Питання статусу державного підприємства – це навіть не питання суспільного мовлення, а, насамперед, – виживання компанії. Якщо НТКУ не змінить статус – вона не має перспективи розвитку. Ясно, як Божий день, що коли Національна телекомпанія залишиться бюджетною установою, то тут не буде чого робити пристойним журналістам. Тут неможливо буде робити хороші телепрограми, неможливо буде показувати добрі фільми, тут НІЧОГО НЕМОЖЛИВО буде робити – бо бюджетна установа живе по ліміту... Потрібен статус держпідприємства – й якщо влітку цього не зробити, то компанія не має перспектив. Вона не стане популярним телеканалом, залишиться таким, як є.
-Схоже, вистачає зацікавлених у тому, щоб усе й залишилося, як є?
-Не виключено. Є певні лобістські дії каналів-конкурентів, які не хочуть допустити нового гравця на телевізійному ринку. Вони активно включили свої лобістські сили в Кабінеті міністрів України й, можливо, в Секретаріаті Президента з метою не допустити росту Національної телекомпанії України. Це ж очевидно, якщо в Україні є один державний телеканал і держава хоче, щоб цей канал розвивався, то вона повинна йому створити юридичні підстави й фінансувати – бо інакше цей канал не мусить бути державним. Або – або... Якщо держава має державне телебачення, то чого ж вона його не фінансує? Якщо не фінансує, то воно животіє, й так не годиться. На приватних телеканалах інвестиції вносить власник – скажімо, „Інтер” чи „1+1” мають багатомільйонні в доларах інвестиції для того, щоб ці канали трималися на ринку. У Першого Національного власник держава – отже, інвестором має виступати держава! Без грошей це телебачення ніколи не буде конкурентним.
-А як у вас справи з „прихованою рекламою”, неврахованими фінансовими потоками, щось робите для оздоровлення в цьому напрямі?
-Це все ми чистимо, всю „гнильцю” незабаром вичистимо...
-А як?
-Знімаємо з ефіру подібні сюжети. Була повальна практика за гроші розміщувати замовні сюжети. Зараз у новинах цього вже немає...
-Повальна практика через кого?
-А я звідки знаю, через кого вона йшла? Я ж не був президентом НТКУ торік, але – „прихована реклама” була, тепер – ліквідували...
-Ви в цьому впевнені? Наприклад, що стосується бізнесових програм, того ж «Ділового світу»…
-Якщо кажу, то впевнений. У новинах немає жодного замовного сюжету, поступово й інші програми вичищуватимемо. Ще, також, трапляється, проскакують замовні відео-кліпи музичні й так далі... Тут же десятиліттями кожен заробляв на життя, як міг і хотів! Я, думаю, до осені тут не буде нічого замовного. А буде чітка й прозора сітка мовлення, логічно довершена – її кожен буде дотримуватися.
-Плани добрі, а чи не вважаєте ви, що на вашому каналі нині забагато емоцій? Зрозуміло, що люди не впевнені в завтрашньому дні, бояться залишитися без роботи. Отож треба радикально щось вирішувати з колективом. Погоджуюся, що зменшувати його варто, але як?
-Кращі залишаться, гірші – підуть...
-А як?..
-Тестування це покаже. Є керівництво компанії, є – менеджмент, серед функцій яких – оцінка роботи. Якщо тестування покаже, що ви можете працювати – робитимете кращі програми. Гіршим надаватиметься можливість виправитися, якщо творчо зростатимуть – залишаться, ні – підуть.
- А в „можливість виправитися” – що саме вкладаєте?
- Якщо тест показав помилки в роботі, то їх треба усунути.
-Якщо можна, щоб для всіх був механізм зрозумілий. Скажімо. як це в часі буде розтягнуто?
-Протягом літа.
-Фактично , треба першого вересня чекати?
-Та я ж про це говорив ще в перший день свого призначення! І не раніше, не пізніше. Хоча... пізніше може бути, раніше – ні.
-Нове життя в один день не почнеш. Ви сказали, що фільми закуповуватимете. Можливо, вже й авторські програми якісь готуєте?
-Так. Готуються. Запропонували відкритий конкурс програм, ідей – колектив оголосив, що віднині оцінюватиметься не робота дирекції, а робота кожної творчої особистості над проектом. Робиш проект – покажи пілот, який, у свою чергу, покаже рейтинг. Якщо з рейтингом порядок, і програма цікава для глядачів, то вона в сітці залишається, якщо ні – однозначно вилітає. Такий підхід запровадили й до власних, і до сторонніх виробників. Звісно, з окремими топ-виконавцями ведемо переговори, бо є люди, чий „калібр” не потребує підтвердження. І там не говорити треба, щоб ідеї пропонували, а вести переговори сам на сам.
-Прізвища тих, з ким канал веде переговори, скажете?
-Зрозуміло, ні. Але можна сподіватися на добрі авторські програми. Підсумую. Спочатку проведемо інвентаризацію програм, пізніше – їхню оцінку, наступний крок – конкурс програм. І хто матиме нульовий рейтинг, то їм скажемо – виправляйтеся, інакше – програму знімаємо. Для цього існує нині Художня рада, задіяли експертну групу. Переконаний, матимемо нове обличчя каналу, хоча й яким саме воно буде, ще не скажу. Це покаже реальна ситуація. Бажаючих запропонувати свої програми вистачає, ми їм дамо можливість їх зробити, й коли матимемо рейтинги, а отже – й доходи від реклами, то й предметніше говоритимемо. Єдине, в чому нині впевнений, – буде чітка, прозора й нормальна конкуренція.
-Скільки у вас творчих працівників на каналі?
-Співвідношення п’ятдесят на п’ятдесят. Загалом – 1800 людей.
-Це творчих?
-Ні. Всіх. Коли точно, то – 1892 працівники. Плинність кадрів, зрозуміло, є.
-А я чула, що є й такі люди, які лише рахуються та по платню приходять.
-Є.
-Ви вже знаєте їхні прізвища?
-З усіма тими, хто лише рахується, провели бесіди й сказали – або власні професійні здібності проявіть, або ж – ...думайте, чи тут варто залишатися.
-Ні. Все-таки чогось я не розумію. Людина на роботу не ходить, а їй думати пропонують.
-Та ходять вони зараз на роботу.
-А таких, що двічі на місяць приходять, хіба нема?
-Є й такі... Але існує трудове законодавство, я його перестрибнути не можу. Всіх, кого можу звільнити – звільнятиму, кого ні – вишиковуватиму за тестуванням.
-А з пенсіонерами?
-Те саме. У мене є пенсіонери-чорнобильці, яких я не можу звільнити. Існує соціальний фактор, є й моральний. Все це є дуже складно. Така реальність, і нічого ви з тим не зробите. Маю бюджетну установу, в якій зв’язаний по руках і ногах. Вистачає людей, які не хочуть звільнятися, і я без згоди профспілки звільнити їх не можу. Це є реальні речі, тому й діятимемо послідовно й наполегливо. Але в межах чинного законодавства. І активізацію штату ми проведемо!
-А профспілки залучили до процесу?
-У нас три профспілки – всі залучені. Діалог розпочався і триватиме.
-Скільки ви людей збираєтеся залишити? Чи цифри точної ще не маєте?
- У нас є уявлення про оптимальну кількість працівників компанії. До цієї цифри й прагнутимемо, але наперед її не розголошуватиму.
-Керівник однієї з ваших профспілок Мар’яна Ангелова пропонувала не звільняти людей, а створити ще один канал, на якому можна було б задіяти максимум творчих особистостей із УТ-1.
-Не розумію, як це „створити ще один канал”? Знаю, що Мар’яна Ангелова хотіла б, щоб нікого не звільняти, але є реалії – серед них професійні здібності. Ну давайте до бюджетної установи ще тисячу тих, що потребують підтримки, візьмемо...Тоді не канал створюватимемо, а Благодійний фонд з іменем каналу.
-А чи немає лукавства з отим „тестування – атестація”. Як саме проходитиме атестація?
-Я в професійне тестування не втручався. Воно дало результати й мене з ним ознайомили. За результатами вибрано команду, яка робитиме новини. Так буде з публіцистикою, з музичними та іншими програмами. Поступово увесь творчий колектив оптимізуємо.
-Ви говорите про те тестування, яке, стверджувалося, не матиме юридичних наслідків? Про те, де за результатами тестування добру оцінку отримало в програмі новин дванадцять людей?
-Звичайно. Воно й не має юридичних наслідків. Просто за наслідками тестування одним запропонували стати кістяком команди, іншим – подумати й добровільно прийняти для себе рішення: або вони підтягуються до загального рівня, або ж хай шукають собі іншої команди.
-А чи проводитимуться якісь семінари чи курси підвищення кваліфікації?
-Ні. У нас немає на це часу. Тестування мусило показати працівникові результат, і тепер людина має для себе вирішити: рости чи піти.
-А як людина самотужки може вирости?
-Це не моя проблема. У нас, уже говорив, не Благодійний фонд. Нині телекомпанія має два з половиною відсотки частки на ринку, вона перебуває на дев’ятому місці й хоче піднятися в конкурентній боротьбі та заробляти на рекламі. Зрозумійте, без внутрішньої конкуренції це нереально. Мусимо дотримуватися законів ринку, якщо ми хочемо вивести канал у трійку лідерів.
-Погоджуюся, що маєте дилему: чи жорстокість до окремих працівників, а чи до всіх глядачів. Коли Перший Національний, гадаєте, буде серед лідерів?
-Не знаю. Ми до цього прагнутимемо.
-А як у вас стосунки з владою складаються? Чи, можливо, на проблемах вашого каналу взагалі увага не акцентується, а чи все-таки йдуть назустріч?
-Влада декларує, що піде назустріч. Я чекаю реальних кроків. Їх поки що не було. Розумію, що досі переймалися Євробаченням. Тепер влада каже, що незадоволена якістю програм Першого каналу. І я цим не задоволений. Ми запропонували комплекс заходів – насамперед, що має зробити влада для того, щоб канал піднявся. А потім – що робитиме сам канал.
- Скільки вам років?
- 41.
-Ви закінчили історичний факультет Львівського університету, викладали в школі та училищі, працювали в музеї, були депутатом, тепер – очолюєте НТКУ. Як сприймаєте закиди, що не є професійним телевізійником?
-Спокійно. Професіонал я чи ні – це покаже практика й результат. Я вважаю себе професійно підготовленим менеджером. Скажімо, не зобов’язаний знати всі тонкощі вироблення теленовин – для цього в мене є Андрій Шевченко, а щодо технічної сторони питання – маю професіонала Федорова. Моє завдання, як управляючого менеджментом, організувати роботу компанії. І я не розумію, як це можна бути „професіоналом у телебаченні”. Звісно, що не є продюсером і не прагну ним стати.
-Своїми заступниками задоволені?
-Я їх набирав – уперше за все інтерв’ю пан Стецьків посміхнувся, – І якщо вони в мене працюють, то поки що ними задоволений.
-Інтерв’ю показати після розшифрування?
-Для чого? Буде, як напишете.
-А на запитання читачів відповісте?
-На будь-яке. Хай ставлять.
І побіжні зауваження для тих, кого вище викладене не задовольнило, бо не отримали вони коментаря щодо всіх проблем НТКУ. Умовити Тараса Стецьківа на інтерв’ю було важко – не з причин його закритості, а просто тому, що людині банально бракує часу. Дуже зворушливо про „робочу конячку” телекомпанії написала в одному з матеріалів для „ТК” Мар’яна Ангелова. Отож на лірику не відволікатимемося. Чекала я президента НТКУ, попри домовленість, понад годину. Попила доброї кави в трьох буфетах телекомпанії – ну де ще випаде нагода такий напій лише за п’ятдесят копійок скуштувати? До речі, в цих буфетах тричі забороняли продавати спиртне й знову дозволяли... Переглянула свіжу пресу, стосами в приймальні навалену. І так собі вирішила, що без відповіді абсолютно на всі запитання не піду. Нарешті Тарас Степанович прибіг і прямо з порогу почав щось вирішувати. До речі, в приймальні в нього стільці набагато комфортніші, ніж у кабінеті. Він вмостився на краєчку одного з них і проігнорував крісло, для начальника призначене. На моє жалібне: „ То що ж ( від секретарки знаю – дві наради одну за одною заплановано) для інтерв’ю лише десять хвилин маємо?”, відповів: „Як для „Телекритики”, то – двадцять”. Поговорили. Скільки встигли, бо ж працівники з теками вже двері підпирали. Вийшла я на подвір’я, голову підняла – височіє недобудований і вже поруйнований за десятиріччя комплекс НТКУ. Похмура картина.
Розмовляла Лілія Максименко