Видео дня
Микола Мартиненко: «Час стирати грані між кольорами»
Миколу Мартиненка, який став наступником нинішнього Президента на посаді лідера парламентської фракції «Наша Україна», завжди вважали однією із найвпливовіших фігур в оточенні Віктора Ющенка. М. Мартиненка та нинішнього міністра надзвичайних ситуацій Давида Жванію називали головними фінансистами «Нашої України». Експерти пов’язували пана Мартиненка з низкою комерційних структур, відносячи до сфери його бізнес-інтересів передусім енергетику. За часів прем’єрства В. Ющенка ЗАТ «Брінкфорд» — бізнес-тандем Мартиненка і Жванії, — отримавши в НАЕК «Енергоатом» режим найбільшого сприяння, став його основним оператором у роботі з векселями, здійснював поставки ядерного палива на українську АЕС, відправляв відпрацьоване паливо на переробку в Росію тощо. «Брінкфорд» також контролював цілу низку промислових підприємств.
Щоправда, в інтерв’ю «Дню» Микола Мартиненко запевняв, що для себе він «питання розділення влади та бізнесу» вже вирішив.
— Вас і Давида Жванію асоціювали з великим бізнесом, називали співфінансистами блоку «НУ»…
— Дійсно, громадськості довго нав’язувалася саме така думка, однак у її авторстві, яке традиційно приписується деяким експертам, доводиться сумніватися. Пам’ятаю, дуже багато листівок проти нас писали, книжки різні, розповсюджували все це величезними тиражами… А скільки було перевірок на підприємствах… Проте останні так і не дали бажаного результату: «накопати» проти нас нічого не вдалося.
— Особисто для себе питання розділення влади та бізнесу ви вже вирішили?
— Я активно займався бізнесом аж до 1998 року. На сьогодні у мене є певна кількість акцій, прибуток від яких дає можливість безбідного існування. Але до підприємництва я відношення більше не маю.
— Яка, на вашу думку, більшість у парламенті монолітніша — пропрезидентська чи проурядова?
— Термін «більшість» зараз не доречний. Вона, як і опозиція, яка не має поки що причин для консолідації, сформується у ВР тільки після виборів 2006 року. У даний момент доречніше говорити про ситуативну поляризацію інтересів. У кожному конкретному випадку, без оглядки на авторство законопроекту, що вноситься, відбувається дискусія, а за її результатами — голосування. Оскільки депутати, так чи інакше, схиляються то в один, то в інший бік, створюється ілюзія тимчасової більшості.
— Наскільки чітко така ж градація проглядається у владній команді в цілому?
— Взагалі ніяк не проглядається. У нас немає поділу на «своїх» і «чужих». Повторюся: з кожного окремо взятого питання проходить дискусія, а не конфлікт, як це багато хто прагне подати. Немає сепаратної позиції у РНБО, в Секретаріаті Президента, в Кабміні, у ВР. Є різне бачення однієї й тієї ж проблеми. На сьогодні по-справжньому єдина думка практично з усіх питань вироблена тільки в одному місці — Народному союзі «Наша Україна». І коли бачення нашої партії та, відповідно, фракції, відрізняється від запропонованого ззовні, ми дебатуємо ще впевненіше, відстоюючи власну позицію до кінця, як правило, — переможного.
— Прокоментуйте відчутне поповнення фракції БЮТ тими, кого учора ви й ваші соратники вважали опонентами.
— При чому тут я? Кадровий склад — внутрішня справа кожної фракції. Ось хоча б наше парламентське представництво: за рахунок кого на перших порах вийшло поповнення? Передусім фракція поповнилася активними учасниками кампанії, а також свідомими позафракційними депутатами, які допомагали нам під час виборів. А вже зараз до додаткових кадрових вливань ставимося прискіпливіше. Кожна заява уважно розглядається на засіданні фракції, знову-таки — обговорюється, траплялися вже й відмови. Всі рішення фракція «Наша Україна» приймає виключно колективно. У нас немає прагнення механічно нарощувати фракцію, і в цьому наша позиція значно відрізняється від позиції БЮТ. Проте це їх справа.
— Адже БЮТ — ваші соратники по передвиборній коаліції.
— Так, ми справді підтримуємо ідею Президента щодо необхідності створення владного блоку. Сьогодні з цього приводу тривають консультації. І хоча прагнення сформувати переможний тріумвірат присутнє у всіх учасників процесу, переговори дуже непрості. Більшість непогоджень виникає, хоч як це дивно, на рівні перших осіб.
— Напевно, головний камінь спотикання — квоти. За деякими даними, на велику їхню частину претендує команда Віктора Ющенка, на 33%, тобто третину, — Юлія Тимошенко, а Володимиру Литвину належить всього 17%... Так?
— Дивна якась у вас математика. Я в партії нібито не остання особа, однак мені такі цифри не відомі.
На правах одного з керівників НСНУ під час переговорів наполягатиму, щоб усі учасники коаліції мали взаємний вплив на формування списку.
Конкретні контури блоку намітяться тільки восени. На даний момент ніяких тематичних документів на президії ми не розглядали і квот також не рахували.
— Навряд чи хтось сильно здивується, якщо згодом виявиться, що саме в цей час лідери підписали таємний договір про розподіл посад після виборів, згідно з яким посада прем’єр-міністра закріпляється за Тимошенко, а спікера — за Литвином… Здається, нинішню свою посаду Юлія Володимирівна отримала не в останню чергу саме завдяки такому паперу…
— Загальновідомо: прогнози — справа невдячна. Конфігурації співпраці можуть ще сотні разів змінитися, про які ж домовленості йдеться? Допущення чиєїсь прив’язки до портфеля, узурпації 70% списку — плід для фантазій, не більше.
Ми завжди і в усьому будемо діяти публічно, зокрема з такого делікатного «квотного питання», — це офіційна позиція партії.
— Багато говорять про відставку Тимошенко і перехід в опозицію восени…
— Знаєте, насправді більшість наших партійців не вбачають нічого поганого в тому, щоб іти на вибори самостійно. Ми до цього готуємося й, у разі чого, в позитивному результаті не сумніваємося. Самостійної кампанії «НУ» не боїться.
— Ви не відповіли, чи повернеться Тимошенко в опозицію.
— Ні, не повернеться. І у мене, повірте, є всі підстави так говорити. До виборів нинішній Кабмін залишиться в колишньому складі.
Природу подібних чуток пояснити нескладно: діяльність органів влади стала більш прозорою, і будь-які дискусії в цьому середовищі, як вже говорилося, трактуються громадськістю (до речі, не без допомоги журналістів) як серйозні розбрати, що доводять ледве не до розколу.
— Чому до блоку влади не запрошено Анатолія Кінаха і ПППУ? Чи не побоюєтеся ви, що він може стати альтернативним центром тяжіння електорату?
— Не те що не побоююся, — я й не задумувався над цією проблемою. Бажаю йому побільше симпатиків… Але на сьогодні в наших переговорах Анатолій Кінах не фігурує.
— А Рухи, УНП? Чи правда, що розглядався варіант своєрідного бартеру між «НУ» й УНП: перша голосує за віце-спікерство Костенка, а Юрій Іванович «вливає» свою партію в НСНУ?
— Чи відчуваєте особисто ви дискомфорт від відсутності в президії ВР третьої людини? Навряд чи це найбільша завада для ефективного функціонування ВР. Може, навіть навпаки, — мінімум на одній зарплаті зекономимо. У той же час «безпритульність» кількох комітетів — дійсно важливе питання, яке доцільно вирішувати в пакеті з першим. Так простіше було б вийти на компроміс.
Пан Костенко перебуває в іншій фракції, а ми підтримуємо тільки власних висуванців. Відрізок політичного шляху, пройдений нами разом, великий, тепер дороги розійшлися, можливо, зійдуться знову. Але розмов про «бартер» ніхто з ним не вів.
— Які на сьогодні ваші відносини з СПУ? Соціалісти кажуть, що вони «поряд із владою»…
— Нелогічна характеристика, особливо з урахуванням кількості їхніх представників на міністерських, губернаторських та інших посадах.
Відносини у нас, у принципі, нормальні, у ВР ми одне одного часто підтримуємо. Під час кампанії співпраця була тіснішою, гадаю, це хороший потенціал, заділ на майбутнє. Але зараз вони й справді трохи непослідовні, гадаю, перебувають у пошуку. Олександр Мороз дуже переймається політичною реформою. Ймовірність її зміни для нього — питання, яке взагалі не обговорюється. Однак неозброєним оком видно: реформа в нинішньому її варіанті — міна уповільненої дії. Причому йдеться не про повне її скасування, а про необхідність виводити дискусію в більш масштабну площину.
— Чи буде дано хід депутатським підписам під зверненням до Конституційного Суду стосовно перевірки результатів грудневого «пакетного» голосування на конституційність?
— Вперше чую про якісь підписи. Члени нашої фракції нічого не візували і в жодні сейфи, відповідно, не здавали.
— Навіщо Віктор Ющенко запросив у свою команду Володимира Литвина? Ще невідомо, чим закінчиться для спікера розслідування «справи Гонгадзе»…
— Ви торкаєтеся того боку справи Гонгадзе, на основі якої постійно плетуться різноманітні інтриги, часто — з втягуванням прізвищ відомих діячів. Давайте все-таки розділяти політичну місію Литвина і справу Гонгадзе. На мою думку, позиція, яку Володимир Михайлович займав під час помаранчевої революції, не вимагає додаткових пояснень.
— Якщо Президент та спікер і справді такі дружні, чому останній постійно скаржиться на «приховану люстрацію»?
— Прийшли нові управлінці, привели своїх людей, відбувається природна заміна кадрів, — нічого незвичайного я в цьому не вбачаю. Звичайну текучку вважають чомусь люстрацією…
— Проте на сьогодні публічна риторика спікера свідчить про те, що союз із «НУ» і БЮТ для НПУ, швидше, добровільно- примусовий.
— Просто деякі потенційні члени блоку ще дозволяють собі озвучувати речі, які, на їхню думку, здатні підняти переговорну планку.
— Простіше кажучи, спікер набиває собі ціну?
— Формулювання спрощене, але суть така.
— Сьогодні у фракції Народної партії зібралося немало так званих екс-кучмистів, які також сподіваються потрапити до Верховної Ради третього скликання. У них це вийде, якщо у НПУ буде спільний список із БЮТ і «НУ»?
— Необхідно зрозуміти: революція закінчилася, час реалізовувати поставлені завдання, а на цьому етапі символіка партквитка значення не має. Час стирати грані між кольорами. Президент у нас не тільки для «помаранчевих», а для всієї країни, як і спікер — для всього парламенту, а не тільки для фракції Народної партії.
Наближається виборча кампанія, в ході підготовки до якої безглуздо було б спиратися тільки на революційних адептів. Особливо в регіонах, де підтримка наша виявилася незначною. Навпаки, потрібно шукати підходи до всіх людей, переконувати їх, доводити свою правоту реальними діями, користь від яких відчув би кожний.
— Як трактувати заяви В. Литвина про доцільність відмови Президента від лідерства в Народному союзі «Наша Україна»?
— Вони нагадують мені часи, коли він очолював АП. Він тоді також Кучмі радив: «Леоніде Даниловичу, будьте над процесом». Мовляв, політсили, вони самі по собі, гарант за них відповіді не несе. Досить із нас таких президентів! Подивіться на Захід! Там практика дистанціонування лідера від власної партії просто неприпустима. А наша партія — вона родом із Майдану, її не придумували штучно, в кабінетах. Під час революції люди часто запитували: як записатися в партію Ющенка? Що їм було відповісти, якщо за всіма тими подіями до формування повноцінного об’єднання у нас просто руки не доходили?.. Так що НСНУ, вважайте, — виконання передвиборних зобов’язань. Коли лідер і його партія разом несуть відповідальність за те, що відбувається в країні, це нормально, так має бути.
Вважаю, Володимир Михайлович був просто в поганому гуморі, коли це говорив.
— Народний союз «Наша Україна» — партія однієї людини, Віктора Ющенка?
— А тисячі інших її учасників знеособлені? Хоч у цілому, звичайно, так, Народний союз «Наша Україна» має безумовного лідера. Це Віктор Андрійович Ющенко.