На відміну від Росії, наше свято Перемоги було сімейним, а не імперським

Атмосфера входження міжнародного співтовариства в 60-ту річницю Другої світової війни супроводиться умовним прощанням з тоталітаризмом ХХ століття. Ця тема проходить рефреном і в матеріалах, що супроводжують цю дату, й у виступах лідерів різних країн, особливо країн Європейського Союзу. Оскільки вони під час цієї війни зіткнулися й з феноменом нацизму, й з феноменом сталінізму. По-друге, мені здається, що була спроба — перша, напевно, — в рамках цієї річниці підвести риску не тільки під підсумками Другої світової війни, яка для Радянського Союзу була Великою вітчизняною, а для багатьох країн ЄС — ще й визвольною, а й під підсумками неоголошеної третьої світової війни, яка розколола світ, зацементувала той перерозподіл, що стався за підсумками Другої світової. І в рамках цього зацементованого фронту йшла негласна війна за сфери впливу, за уми та настрої цілих народів. Тому підсумки третьої світової війни, які супроводилися катаклізмом у Євразії (розпад СРСР, мирні визвольні рухи в Центральній Європі, об’єднання Німеччини, нові ситуації на Балканах, на Кавказі, в Азії), також вимагають нового переусвідомлення, нового діалогу. Тому, на мій погляд, ті заходи, які проходили в рамках святкування 60-річчя, мали не лише характер символічної дати, а й характер неоголошених дуже серйозних дипломатичних переговорів провідних осіб, які представляють Євросоюз, країни Євразійського простору, США та інші держави. У зв’язку з цим не випадково, що, незважаючи на досить складну підготовку святкування цієї річниці в Москві, зокрема й дипломатичну, утім, представники урядів і глави держав більшості найбільших країн світу взяли в ньому участь. І, я думаю, їхній головний інтерес був пов’язаний не стільки з офіціозом, скільки з можливістю цього нового діалогу — підсумків двох величезних воєн, наслідки яких відчуваються досі. Я б навіть визначив події в Москві як нову Ялтинську конференцію, що розтяглася в часі, яка не пов’язана з місцем, але пов’язана з новим історичним простором.

Видео дня

Що ж до України, то, на мій погляд, у нас заходи, пов’язані з річницею, більшою мірою були орієнтовані на електорат. Тому й влада, й більшість активних політичних сил, зокрема партії, політичні лідери, робили велику ставку на те, що, завдяки цій святковій пропаганді, вони зможуть привернути увагу передусім тих електоральних груп, які тривалий час були в стані соціально знедолених. У цьому разі я говорю не тільки про ветеранів, а й загалом про покоління немолодих людей, долі яких так чи інакше пов’язані з ВВВ. Тому тут був певний політичний меркантилізм. Разом із тим я б хотів зауважити, що загалом і інформаційна атмосфера святкування 9 Травня, й ті акції, що були організовані за підтримки влади, на мій погляд, мали більш соціально відкритий характер. Головна ідея, яка пронизувала всі ці заходи, — це ідея внутрішнього соціального примирення в рамках оновленого національного проекту. Це дуже важливо, й це варто підтримувати. Варто зауважити й дуже витриману позицію Президента України, його месиджі, які ми чули у виступах, — особисто я вітаю цей хід і той заряд, який він дав.

Інша річ — те, що ми бачили в Росії. Очевидна кампанійщина пов’язана зі святкуванням 9 Травня. І що засмучує — ця кампанійщина зовсім не була спрямована власне на ветеранів. На мій погляд, ветерани в рамках російських заходів виглядали скоріш як актори з примусу, ніж як люди, яким віддається данина поваги. А заходи були спрямовані передусім на суспільство загалом, із завданням — нова мобілізація, формування нової ідеології російського державного патріотизму. І в цьому сенсі всі російські заходи можна розглядати як спробу, щоправда, не зовсім вдалу, реабілітації Росії як наддержави. З погляду соціального ефекту відчувалася штучність заходу, певна помпезність і спроба задати тон певного необгрунтованого відродження. Необгрунтованого, тому що економічна та й політична ситуації в Росії поки не надихають.

Маленька репліка. Я не хочу зараз оцінювати багато виступів, що прозвучали за цей час. Але хотів би проапелювати до виступу російського президента, де було дане дуже цікаве визначення розпаду СРСР як головної геополітичної катастрофи ХХ століття. Я думаю, що чи то спічрайтери тут підсуєтилися, дещо забігаючи наперед і переоцінюючи цю подію, чи то Путін недооцінив сказане. На мій погляд, якщо вже говорити про головну геополітичну катастрофу ХХ століття, то треба говорити саме про Другу світову війну. Саме вона радикально змінила ландшафт у Європі, вона створила ті умови й ті ризики, в рамках яких була можлива й була реалізована неоголошена третя світова «холодна війна». Це дійсно був катастрофічний процес, який тільки тепер починає завершуватися. У рамках цього процесу можна розглядати й трагічну долю Радянського Союзу, який не витримав напруження й у результаті розпався.

Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія», „День”

Фото УНІАН