На сайті Петра Порошенка висить запитання: «Чим, на вашу думку, має займатися РНБО?» Це ви у нас запитуєте?

Теоретично мета опозиції — не перемога на виборах, а те, що буде після цієї перемоги. Для нашої владної команди вибори були таким собі комунізмом, з настанням якого вже нічого не може відбуватися. Але відбувається.

Видео дня

З перших днів появи правлячого в Укра­їні альянсу йому віщували розпад і роз­клад. Навіть коли Ющенко, Тимошенко, Мороз та інші з їхньої компанії перебува­ли в опозиції і виступали одним фронтом, лунали голоси, що, мовляв, ніколи їм не бу­ти разом і вже близька та година. Причини називалися різні — від політичних розбіж­ностей до особистих стосунків. І всі вони були справді серйозними. Питання поля­гало лише в тому, коли саме почнуться розбіжності і до яких наслідків вони при­зведуть.

Конфлікти в новій команді почалися чи не з першого дня її приходу до влади. Сьо­годні вони вже стали очевидними. Прем'єр не поїхала до Росії, заславшись на «весняні польові роботи». Більш знущальне поси­лання, враховуючи неодноразово висміяні радянські традиції, які перетворювали се­зонні сільгоспроботи у вид сакральної ді­яльності, вигадати важко. Зате до Москви поїхав Петро Порошенко, голова РНБО. Бу­де особливо цікаво, якщо він після повер­нення доповість щось на зразок «Я там про все домовився, тепер Юлія Володимирівна може їхати». Та й численні прогнози щодо відставки Тимошенко, які віднедавна не ро­бить хіба що лінивий, також не додають від­чуття єдності серед колишніх революціо­нерів.

Оцінка цієї ситуації досить проста, ос­кільки очевидного і корисного, тобто та­кого, з чого можна було б винести урок, у ній не так багато. Коли буде розвал коман­ди Ющенка? Важко сказати, тому що суб'­єктивного тут набагато більше, ніж об'єк­тивного. Об'єктивні чинники усіляко сприяють розвалу, ну а скільки це все три­ватиме — сказати важко. Очевидно, що цілковиту визначеність внесуть вибори. Що означатиме цей розвал? Загалом нічо­го особливого. Вигоди або втрати мати­муть лише ті, хто безпосередньо «зав'яза­ний» на учасниках конфлікту. Політика в цілому не зміниться, хіба що без Тимо­шенко вона може стати м'якшою до де­яких персон. Навіть перехід Юлії Володи­мирівни в опозицію справи не міняє. Ну Тимошенко. Ну в опозиції. Якісної зміни цей перехід не створює. В Юлії Володи­мирівни немає політичних поглядів. А сьогодні вона й поготів більше адмініс­тратор, аніж політик. Тож її нескладно за­мінити іншим адміністратором, різниця буде лише в його ефективності.

Корисними можна вважати лише ті уроки, які має винести з цієї історії гіпоте­тичний майбутній Ющенко, який іде на зміну нинішньому. І, на мою думку, ці уро­ки полягають ось у чому.

Перше — не можна будувати свою політику на роздаванні «всім сестричкам по сережках». Наприклад, той-таки Порошенко зі своїм РНБО. Навіщо він? Структу­ра ж абсолютно функціонально зайва. На­томість крім того, що керувати нею став­лять близького соратника Ющенка (ли­бонь, з причини, що треба ж кудись його подіти), то ще й повноваження цієї повні­стю тіньової і нікому не підзвітної конто­ри зростають ледве не до прем'єрських. Цікавий факт — на сайті Петра Порошенка висить запитання: «Чим, на вашу думку, має займатися РНБО?» Це ви у нас запиту­єте? У результаті маємо конфлікт Петра Олексійовича... з усіма іншими. І річ не стільки в нетовариському характері ко­лишнього шоколадного олігарха, скільки в початковій системній заданості кон­флікту. Будь-хто на його місці сварився б з іншими членами команди, бо в самій команді не зрозуміло, хто за що відповідає і хто чим займається.

Друге — перебування в опозиції роз­слабляє. Це твердження здається пара­доксальним, особливо враховуючи ту не­абияку боротьбу, яку витримала нинішня владна команда, але це так. Природа опо­зиції рефлексивна, Вона лише може від­повідати на дії правлячої партії, в дуеті влада — опозиція у неї пасивна роль. Цю роль ще можна назвати негативною. Опо­зиція займається критикою пропонова­них владою заходів і навіть свою програ­му будує на полеміці з владою. Спільно пе­режиті суворі випробування епохи бо­ротьби зі злочинним режимом створю­ють ілюзію того, що метою є перемога на виборах. Однак метою справжнього полі­тика є те, що буде після виборів. Для нашої ж владної команди вибори були таким со­бі апокаліпсисом або комунізмом, після настання якого вже більше нічого не буде. Виявилося, що все тільки починається.

Загалом висновок тут такий: йдучи на вибори, треба заздалегідь мати програму справжніх позитивних кроків, які ти ре­ально збираєшся зробити після перемоги. Із союзниками треба домовлятися не «вза­галі», а по пунктах програми. Щоб потім не було дуже боляче. Утім, нинішній владі це вже не допоможе. Залишається споді­ватися, що допоможе майбутній.

Тетяна Шульгач, „Контракти”