Богдан Борусевич: "У Варшаві я не бачив стільки "мерседесів", як у Києві"
Маршалок Сенату Польщі Богдан Борусевич, 56 років, говорить про українсько-польське порозуміння, наших заробітчан та не робить трагедії з розриву між Ющенком і Ти-мошенко.
Чи стереотипи, пов'язані з непростою українсько-польською історією, зникли у вашому суспільстві?
— Подолати їх швидко не можна. Велике значення мало розв'язання проблеми цвинтаря Орлят у Львові. Тепер вже немає такого болючого джерела конфлікту, пов'язаного зі спільною історією, з пам'яттю. Звісно, непростим залишається ставлення до волинських подій. Але вони в контексті порозуміння й примирення не є такими значущими, як Львів.
Симпатії поляків до українців дуже зросли під час помаранчевої революції. Все польське суспільство тоді було з вами.
В Україні зараз іде дискусія щодо повної реабілітації Української повстанської армії. Яке ставлення до цього в Польщі і ваше особисто?
— Визнавати УПА чи ні — це насамперед тема для внутрішньоукраїнської дискусії.
Я ж можу лише констатувати, що на польсько-українських взаєминах діяльність цього формування позначилася дуже погано.
Зрозуміло, що під час Другої світової війни українці опинилися у складній ситуації. Вони змушені були вибирати між німцями та Радянським Союзом. Та не лише українці, а й балтійські держави. УПА обрала союз з німцями. Я вважаю це помилкою, бо вона виразно пов'язала себе з фашистами, з їхньою ідеологією. Ось це, на мою думку, має більше значення для оцінки діяльності УПА, ніж тодішня українсько-польська боротьба.
Зараз українці дошукують елементів для формування, ствердження своєї національної свідомості. Й УПА виглядає одним із таких. Вона ним може бути, але особисто я не є прихильником уславлення цієї організації. Хоча розумію: в УПА, як і в інших партизанських утвореннях, були різні люди. В тому числі й такі, що самовіддано боролися за Україну.
Нині українці масово їздять до Польщі на заробітки. Це сприяє зближенню й порозумінню наших суспільств чи навпаки — створює стіну відчуження? Так, як це буває між бідними й багатими.
— Це ще треба подивитися, хто багатий, а хто бідний! У Варшаві я не бачив стільки "Мерседесів", як у Києві (сміється).
Приїзд українців на роботу до Польщі — цілком нормальне явище. Поляки ж самі їздили й їздять на заробітки — до Англії, Німеччини, Іспанії, Ірландії... Люди цілком природно прагнуть працювати там, де краще заробляють. А українці — гарні працівники. Нічого поганого я про них не чув. У Польщі справді потребують їхніх рук.
Але оскільки це масове явище, то його слід цивілізувати. Бо багато людей працюють нелегально, вони незахищені, часом трапляються прикрі речі. Зараз обговорюються можливі варіанти виходу з цієї ситуації.
Коли може бути запроваджене хоч якесь квотування трудової імміграції з України?
— Це забере певний час. Ми досі не мали досвіду легалізації іноземних працівників або ж квотування іноземної робочої сили. У нас були подібні домовленості з Німеччиною — проте щодо поляків, які там працювали.
У Польщі до влади прийшли нові люди, а у нас кажуть — нова мітла по-новому мете. Чи не буде змінено ту політику стратегічного партнерства з Україною, яку вибудовував Александр Кваснєвський?
— Ні, політика щодо України не зміниться. Думаю, вона залишиться на такому ж високому рівні. Або контакти навіть поліпшаться. Я можу це з упевненістю казати, бо давно і дуже добре знаю президента Леха Качинського. До того ж, політикою щодо України займається міжпрезидентський комітет, до якого зараз входять і Кваснєвський, і Валенса. Це також гарантує спадковість політики.
А щодо нової влади і її зацікавленості Україною, то нагадаю: правляча тепер партія "Право і справедливість" на минулорічні президентські вибори надіслала до України дві з половиною тисячі спостерігачів.
Ви казали про симпатії поляків до помаранчевої революції. А які почуття викликав розкол у помаранчевій команді?
— Інтерес до України зараз менший. Це природно. Всі ці суперечки, поділ помаранчевої команди не сприяють гарному іміджу держави. Політики мають думати про наслідки своїх дій.
Те, що сталося з Ющенком і Тимошенко, буває, коли разом збираються люди з різними темпераментами, поглядами на політику і економіку. За такої ситуації розрив рано чи пізно станеться. Але я б не робив з цього трагедії. Помаранчева революція в будь-якому разі має величезне значення, вона створила в Україні громадянське суспільство.
Звісно, люди в Польщі запитують себе: що ж відбувається в Україні? Та ми можемо бути лише спостерігачами.
Але раніше президент Кваснєвський намагався бути активним посередником між Кучмою й опозицією, і багато чого зробив для залагодження ситуації під час революції.
— Так, але таке посередництво може бути лише у надзвичайній ситуації. Тоді в Україні могло дійти до застосування сили. Цього не можна було допустити. А взагалі, українці мають самі господарювати у власному домі.
Після конституційної реформи Україна перетвориться з президентської на парламентсько-президентську державу. Чи не є це загрозою для країни з такою неусталеною демократією, як наша?
— Гадаю, що ні. Україна йде у правильному напрямку. Якісь крайнощі їй не загрожують. Вона — стабільна держава. Якщо ж говорити про конституційну реформу, то питання лише в одному: чи все до кінця продумано?
Анатолій МАРЦИНОВСЬКИЙ, «Газета по-українськи»