«Україна може купувати у Росії весь газ на кордоні Україна-Росія з наступним продажем європейським споживачам»

Текст виступу

Видео дня

Одним з висновків, який випливає з розвитку ситуації в газовій сфері відносин між Україною та Російською Федерацією, є те, що Україна на сьогодні, на жаль, не має досить потужних засобів вирішення спорів економічного та політичного характеру. Такі засоби є, але навряд чи вони можуть бути використані одноосібно для того, щоб будь-який спір, який особливо зачіпає національні інтереси України, наблизив Україну до бажаного для неї результату. Тому я підтримую думку моїх колег і, зокрема, Валерія Чалого, який говорив про те, що Україна свої відповідні міжнародні позиції має будувати на правових нормах. Саме застосування правових засобів врегулювання спорів є тим механізмом, який наближує Україну до справедливого, прийнятного для неї результату і відповідає також її національним інтересам. Тому у своєму виступі я хотів би більшою мірою сконцентруватися саме на юридичних аспектах, на юридичних позиціях України у газовому спорі з Російською Федерацією.

Сьогодні увага багатьох прикута до питання про те, коли буде підписано газовий протокол на 2006 рік між Україною та Російською Федерацією. Саме в цьому руслі це питання висвітлюється в ЗМІ, і саме на цьому наполягає Російська Федерація — щоб цей протокол підписати якомога швидше, не пізніше 1 січня 2006 року. Проте, якщо ми подивимось на питання з іншої точки зору, що відбудеться, якщо газовий протокол на 2006 рік не буде підписаний? Ми знаємо відповідь російської сторони на це питання. Відповідна ситуація призведе до припинення транзиту (з точки зору російської сторони), а також до припинення поставок газу в Україну в оплату цього транзиту. Проте юридичний аналіз міжнародних договорів України у цій сфері, здійснений нами, так само як і комерційних контрактів між «Нафтогазом» і «Газпромом» вказує, що ситуація є дещо відмінною. Принаймні ми можемо на даному етапі зробити три чітких юридичних висновки щодо неукладення газового протоколу на 2006 рік.

Перший висновок полягає в тому, що у разі не укладення газового щорічного протоколу на 2006 рік будуть збережені комерційні умови співробітництва, які визначені контрактом між «Нафтогазом» і «Газпромом».

Фактично співробітництво Російської Федерації і України у цій сфері базується на трьох основних угодах: угода від 17.02.1994 про транзит російського газу територією України до європейських країн (ця угода передбачає, що всі комерційні аспекти співробітництва мають регулюватися виключно на рівні контрактів між господарюючими суб’єктами, тобто між «Нафтогазом» і «Газпромом»); угода 22.12.2000 про гарантії транзиту російського газу і угода від 04.10.2001 року про додаткові заходи забезпечення транзиту російського газу. Саме остання угода передбачає необхідність підписання щорічних газових протоколів, які б визначали обсяги транзиту, порядок оплати і обсяг газу, який буде постачатися Україні в оплату транзиту. Проте, зазначена система міжнародних домовленостей сформульована таким чином, що якщо у випадку, коли не підписується щорічний протокол на відповідний рік, тобто якщо не працює міжурядова політична надбудова, то мають застосовуватися комерційні умови, тобто положення угоди 1994 року, яка передбачає, що всі комерційні питання мають бути урегулювавані угодою між «Газпромом» і «Нафтогазом». На сьогодні ми таку угоду маємо, з 21 червня 2002 року, довгострокова — на період з 2002 до 2013 року. І зокрема доповнення №4 до цієї угоди, яке було підписано 09.08.2004 і передбачало розмір ставки за транзит і ціни за газ протягом 2005-2009 років 50 доларів — ціна 1000 кубометрів газу, і ставка за транзит 1,09 за 1000 кубометрів на 100 км відстані.

Другий юридичний висновок — це те, що не укладення газового протоколу не призведе до припинення транзиту російського газу територією України. Навряд чи це можливо технічно зробити, але можна стверджувати про те, що юридичні підстави для припинення такого транзиту відсутні. Мінімальний обсяг газу, який має бути поставлений транзитом через територію України до європейських країн, чітко передбачений контрактом між «Нафтогазом» і «Газпромом». Більше того, уряди України та Російської Федерації в угоді від 04.10.2001 гарантували, тобто надали міжнародно-правові зобов’язання щодо забезпечення транзиту газу територією України саме в тому обсязі, який буде визначений в контракті між «Нафтогазом» і «Газпромом».

Третій юридичний висновок полягає в тому, що не укладення протоколу на 2006 рік не повинно призводити до припинення оплати послуг «Нафтогазу» з транзиту російського газу. Тобто те, що говорить російська сторона, що у разі не укладення протоколу на 2006 рік будуть відсутні правові підстави для постачання Україні газу в оплату транзиту, насправді, це не зовсім коректна відповідь з юридичної точки зору. Хоча б тому, що контракт між «Нафтогазом» та «Газпромом» чітко передбачає, що обсяги транзиту російського газу територією України є платною послугою, і більше того, уряд Російської Федерації в угоді 4.10.2001 року надав міжнародно-правові гарантії щодо оплати «Газпромом» послуг «Нафтогазу» за транзит газу територією України.

Механізм співробітництва між Україною та Росією в газовій сфері передбачає чіткі та взаємопов’язані міжнародно-правові зобов’язання України та Російської Федерації. З боку Росії такі зобов’язання стосуються поставок газу Україні для транзиту у кількості, яка визначена в комерційному контракті між «Нафтогазом» та «Газпромом» — це один блок гарантій. Інший блок міжнародно-правових гарантій стосується оплати послуг «Нафтогазу» за транзит російського газу територією України. У свою чергу, на основі взаємності, уряд України надав гарантії забезпечити транзит територією України до європейських країн російського природного газу в обсязі, визначеному контрактом між «Нафтогазом» та «Газпромом».

Тобто на даному етапі ми можемо констатувати також, що зазначені міжнародно-правові зобов’язання є чинними навіть у випадку, якщо газовий протокол на 2006 рік підписаний не буде. Відповідно, якщо з боку Російської Федерації буде припинений транзит російського газу або будуть припинені поставки газу в Україну в оплату цього транзиту, то таку ситуацію можна буде юридично кваліфікувати, як порушення Російською Федерацією своїх міжнародно-правових зобов’язань. Крім того, можлива відмова Російської Федерації від виконання своїх міжнародно-правових зобов’язань може також розглядатися за Будапештським меморандумом, як здійснення на Україну економічного тиску.

Тут торкнулися питання, чи є ця ситуація економічним тиском з боку Російської Федерації на Україну. На даному етапі ми бачимо фактори, які дають підстави для такого висновку. Які це фактори? По-перше, це прагнення Російської Федерації відмовитися від взятих на себе міжнародно-правових зобов’язань щодо транзиту газу територією України і щодо оплати Україні послуг транзиту. По-друге, це контекст відносин між «Газпромом» і урядом Російської Федерації. Я маю на увазі факт, коли в червні цього року «Газпром» на своєму сайті офіційно зазначив, що з ціною на російський газ, що постачається Україні, 50 доларів, акцентував при тому увагу, що ціна, можливо, здається низькою, але також низькою є ставка на транзит і зазначена домовленість є надзвичайно вигідною для «Газпрому». Більше того, вони констатували, що в цьому відношенні з українськими колегами у них є повне взаєморозуміння і партнерські відносини. Тобто виникає питання: що змінилося за останніх декілька місяців і дало підстави «Газпрому» стверджувати про те, що чинна домовленість, доповнення №4 до контракту, з економічно привабливого для «Газпрому» перетворилося у вкрай неприйнятне?

Третій блок питань — це подвійний підхід Російської Федерації. Для України визначається ціна 160,220,230, в той час як для інших держав ця ціна формується зовсім на інших принципах і має інші показники. Для всієї Співдружності це біля 47 доларів, для Грузії біля 110 доларів.

І нарешті, четвертий аспект — привертає увагу те, що на даному етапі називаються якісь певні цифри – 160, 220, 230, 250… але при цьому будь-яке обґрунтування таких цифр, тобто формула, на підставі якої вони мають виводитися, відсутня. І лише сьогодні ми дізнаємося про те, що на переговорах російська сторона пообіцяла разом з українською стороною таку формулу опрацювати, тобто, не маючи перед собою механізму визначення ціни, певна ціна вже називається. Тому такою є юридична ситуація.

У нас назва круглого столу передбачає визначення механізмів протидії. Мої колеги торкнулися питання протидії у стратегічній площині, а я би хотів визначити, які можуть бути пропозиції щодо тактичних дій України у врегулюванні цієї ситуації.

Перша пропозиція — не підписувати протокол на 2006 рік на умовах, які не відповідають національним інтересам України. Наполягати на тому, що у разі не підписання газового протоколу, повинні залишитись без змін умови комерційного співробітництва, визначені у контрактах між «Нафтогазом» та «Газпромом».

Другий елемент — наполягати на виконанні російською стороною її зобов’язань як приватно-правових, так і міжнародно-правових перед українською стороною у газовій сфері.

Третій елемент — оперативно та повно інформувати Європейську комісію та країни-гаранти за Будапештським меморандумом (Великобританія, США, Франція та Китай) про позиції Україні стосовно українсько-російських розбіжностей у газовій сфері. Дії України мають буди зрозумілими для інших держав, в першу чергу, для європейських. З іншого боку таке інформування — прозоре і оперативне — дасть змогу упередити звинувачення України в тому, що вона займає неконструктивну позицію і своїми необґрунтованими діями ставить під загрозу транзит російського газу в європейські країни. Якщо ж російська сторона всупереч своїм міжнародно-правовим і приватно-правивим зобов’язанням наполягатиме на тому, що необхідно підписати протокол на 2006 рік до 1 січня, а якщо він не буде підписаний, то існуючі умови не будуть збережені, і в Україну не буде постачатися газ в оплату транзиту, то треба думати над тим, які дії зможе вжити Україна в цій ситуації.

На даному етапі можна виділити три рівні таких дій. Це політичний, юридичний і економічний.

На політичному рівні Україна має звернутися до держав-гарантів за Будапештським меморандумом з вимогою провести консультації, як це передбачено цим меморандумом. Мета таких консультацій — нормалізація відносин у газовому сегменті українсько-російських відносин і забезпечення виконання російською стороною взятих на себе зобов’язань щодо транзиту і поставок газу в Україну. Для того, щоб забезпечити нормальне функціонування механізму консультування, передбаченого Будапештським меморандумом, я думаю, що на даному етапі варто було б українській стороні, зокрема, Міністерству закордонних справ, провести неформальні неофіційні консультації у зовнішньо-політичних відомствах країн-гарантів за Будапештським меморандумом, з тим, щоб з’ясувати їхнє попереднє ставлення до можливості проведення таких термінових консультацій, і, по-друге, з’ясувати, які інші заходи державами-гарантами можуть бути вжиті, щоб припинити економічний тиск на Україну з боку Російської Федерації.

На юридичному рівні варто з самого початку чітко зафіксувати у юридично прийнятній формі позицію сторін. Тому що ми дізнаємося про позиції сторін зі ЗМІ, юридична позиція і Росії, і України у такому надзвичайно важливому питанні формується і фіксується ЗМІ, натомість, нам нічого не відомо про протоколи, як це прийнято у дипломатичній практиці за результатами переговорів. Але сьогодні із заяви прем’єр-міністра ми також дізналися, зокрема, що офіційну позицію російської сторони, що зміни механізму співробітництва до України не надходили. Тобто все, що ми маємо, ми маємо на усному рівні. А для того, щоб забезпечити використання юридичних механізмів захисту прав України, відповідно треба мати належну базу, а цю базу становлять політично обґрунтовані позиції. Тому Україні варто вже на даному етапі звернутися офіційно до російської сторони дипломатичними каналами, і по-перше, проінформувати про позицію України з наведенням юридичних аргументів, по-друге, підтвердити готовність України виконати свої міжнародно-правові зобов’язання щодо транзиту російського газу, і по-третє, звернутися до російської сторони із запитом, чи готова вона виконати взяті на себе міжнародно-правові зобов’язання щодо транзиту газу і щодо поставок газу в Україну в оплату транзитних послуг.

Нарешті, можливо задіяти також арбітражний механізм врегулювання спору, передбачений контрактом між «Нафтогазом» і «Газпромом». Можливо також у юридичній площині подумати, що згідно з міжнародним правом порушення іншою державою своїх зобов’язань відносно України надає право Україні звернутися до контрзаходів — це чітко міжнародне право передбачає. Більше того, це дає можливість Україні у порядку контрзаходів переглянути комерційні умови співробітництва з Російською Федерацією в інших сферах.

Нарешті, те, що стосується важливих дій в економічній площині. Якщо не вдасться переконати російську сторону врегулювати зазначену суперечку на основі принципу верховенства права, можливо, Україні слід переглянути своє ставлення до існуючого механізму співробітництва, погодженого між Україною та Росією у газовій сфері або запропонувати новий формат відносин у цій сфері, в основі яких лежала б виключно економічна доцільність для України та монопольний статус України, як країни транзиту газу. Звичайно, над цими варіантами слід думати, але одним з можливих варіантів була б пропозиція до Російської Федерації перейти на такий формат відносин, який передбачатиме купівлю Україною у Росії всього газу на кордоні Україна-Росія, у тому числі того газу, який постачається транзитом до європейських країн, з наступним продажем цього газу європейським споживачам, але вже не російською стороною, не «Газпромом», а відповідно Україною і «Нафтогазом». Такий розвиток подій призведе до того, що доступ Російської Федерації на європейський ринок буде на певний час заблокований. Звичайно, не хотілося б доводити ситуацію до таких крайнощів, але з питань, які зачіпають суверенітет, які зачіпають належне функціонування економічної системи, мені здається, що позиція України має належним чином врегулюватися, і Україна має використовувати всі наявні засоби на захист своїх інтересів.