УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Золота акція Литвина

Золота акція Литвина

Політична географія Києва нарешті поповнилася моєю лівою стороною Києва. З буремних печерських пагорбів і Шулявки, череда з’їздів політичних партій і блоків вперше перемістилась на вкриті асфальтом піски Задніпров’я. Найбільш віддалено від виру київського центру пройшов з’їзд Народного блоку Литвина. На самому виїзді з міста, біля останньої станції метро. В будинку торговельно-економічного інституту. Пройшов не гучно, без якихось виплесків емоцій. Без журналістів, бо вже дуже останнім часом вони допікали лідеру блоку.

З’їзд зробив те, що робили всі інші з’їзди. Оголосив і затвердив список для виборів у парламент. Говорити серйозно про програму будь-якої партії чи блоку взагалі не особливо варто. Бо за суттю своєю вони не є дійсно програмними документами, що висвітлюють ідейну директиву відповідної політичної сили. Наразі чи не головним є людська складова. Адже чи не в кожній партії (або блоці) мається таке розмаїття політичних фігур, яке відповідає чи не всьому спектру можливих політико-економічних поглядів. Від лібералів до відвертих соціалістів. Від затятих патріотів до людей, налаштованих космополітично.

Звідси так вже склалося, що чи не найвизначальнішою стає постать лідера блоку, його знакової фігури. Це стосується, в першу чергу, таких утворень, як Блоки Тимошенко, Литвина, Соцпартія. І навпаки, поки що не так значуще для блоку «Нашої України». Тим більше для Партії регіонів. Тому, щоб зрозуміти, що є справжньою інвективою Народної партії, варто детально зрозуміти, що є політик Володимир Литвин.

За три з половиною роки, що пройшли після останніх виборів до парламенту, він змінився невпізнанно. Весною до виборів це була майже невідома широкому загалу людина. Його перші кроки в якості спікера викликали подив і посмішку. Починав він найслабше у порівнянні зі своїми попередниками. В нього не було категоричної совковості Ткаченка. Не було апаратної верткості Кравчука. Граничної прямоти і одночасно природної хитрості Плюща. Найбільш схожим він був на Мороза. Але у того перед спікерством було три роки боїв у парламенті першого скликання. Керівництво групою «239», що, маючи у парламенті більшість, тим не менше після 24 серпня 1991 року вимушена була весь час захищатись.

У Литвина позаду були лише 7 років роботи в апараті Кучми. І останніх 2,5 роки - на посаді керівника його адміністрації. Де він весь час намагався залишитися якомога більш закритим. Більше того, Литвин не мав зв’язків з жодною політичною силою до свого приходу у парламент. Він досить індиферентно ставився до, по суті, розвалу блоку «За ЄдУ», який він номінально очолював. Здавалося, що йому так і не вирости в знакову політичну фігуру. Тим більше при повній відсутності харизматичності.

Але більшість забула про деякі характерні речі. Саме його було обрано керівником владного виборчого блоку. Не Кінаха, тоді прем’єра. Не Пустовойтенка, що було взагалі-то неочікувано в силу його слабкості як політичної фігури. Але ж і не надпотужного Медведчука. Литвин ще в бутність свою на Банковій виказав здатність на позицію. Згадаймо його впровадження структури держсекретарів у часи урядування Ющенка. Ідея, щоб там не казали, потрібна, і до якої зараз повертаються. Були і інші приклади.

Показово, що оговтався Литвин у кріслі спікера надзвичайно швидко. Відчувалося, що він вміє робити головне - вчитися. І, головне, - не лінуватися вчитися. Робити це як в деталях, так і на базових напрямках. Він досить швидко дав зрозуміти, що не буде маріонеткою в руках Кучми, а тим більше - Медведчука. А останній саме так і бачив розклад сил в керівництві держави. Литвин крок за кроком відвойовував свій керівний простір. Кучма саме про нього розказав той анекдот про Вовочку, що подавав стрічки з набоями ворогу.

Апогеєм стала його позиція під час всієї президентської кампанії. Так, 90% перемоги Ющенка на виборах належить Майдану, його штабу. Але без тих 1-2%, які вніс туди Литвин, вона була неможлива. Він спромігся поступово повністю піти з одного табору, хоча був у ньому досить номінально. І не прийти до другого табору, як це зробили із зрозумілих всім причин Кінах, Мороз etc. Вони зробили це кожен по-своєму, але зробили. Литвин залишився між двома скелями, які могли б розчавити його.

Саме така людина і потрібна була тим силам, що стояли одна напроти одної. Нею не міг бути хтось інший. Ні Кравчук, що вже дуже сильно відійшов від ролі арбітра, яким міг бути перший Президент. Ні Плющ, який обрав другий бік барикад. Здавалось, що таку роль могла зіграти третя сила, нейтральна. Такими не стали комуністи, які всі чотирнадцять років виглядають сторонніми споглядачами подій в Україні. Дуже роздратованими, неконструктивними і вкрай архаїчними.

Дехто зараз недооцінює роль Литвина і людей, що почали гуртуватись навколо нього саме в той час. І прорив його самостійності, що відбувся після переходу аграрників під його омофор. А це, між іншим, дуже важливо, що зараз мається політична сила, яка могла б, залишаючись нейтральною, служити золотою акцією в парламентських розкладах.

Дуже дивним є те, що таку позицію над боротьбою намагаються займати соціалісти. Більше того, їм хотілось би залишитись у цій цікавій, проституючій ролі і після виборів. До певної міри у позу таких собі фрондерів стають Кінах і його оточення. Своєю участю в другому за ліком уряді помаранчевих вони вже визначили своє місцеперебування на політичному фронті. І все інше буде сприйматися не найкраще.

Тому нинішня позиція більшості демократичних сил стосовно блоку Литвина здається не тільки спірною, а просто помилковою. Ставлення до цієї політичної сили, як до відстійника послідовників Кучми, недоречне, невірне. І, насамперед, шкідливе. Ми бачимо, як прояви цієї налаштованості помаранчевих вже підштовхують, а надалі можуть зіштовхнути, прихильників НБЛ (Народного блоку Литвина) до біло-синіх. Хоча кажуть, що ті останнім часом заходились міняти свою кольорову гаму з фарб землі обітованої на фіолетову.

НБЛ має бути позіціоновано в нашій свідомості саме так. Певна підвищена цнотливість тут ні до чого. Так можемо до того перебирати, що одружуватися прийдеться на горбатій. А в нашому випадку - з «БлЯ»(Януковичами). До речі, уважне вивчення списку народовців не дає підстав звинувачувати їх в надмірній пов’язаності з минулим режимом.

Дивним було б побачити на першому місці в списку когось, крім Литвина. Проте НДП он уже довірили очолити свій список пані Супрун. Жінці приємній у всіх своїх складових. От тільки лише неймовірне співпадіння випадковостей і закономірностей могли винести її на чоло бюджетного комітету.

Якщо ж повернутись до литвинчуків (хай мене вибачать за такий пасаж), то без певної совковості вони ніяк не змогли обійтись. Що буде робити наша геніальна естрадна співачка у Верховній Раді, мені дуже тяжко зрозуміти. Древні казали: у своїх діях користуйся головним правилом – neminem laede (нікому не нашкодь). Дійсно, шкоди від Софії Михайлівни не буде. Одне те, що своєю вродою вона буде тішити наш зір, вже добре. А ще що?

Перша каденція нашого космонавта Каденюка показала, що, зрозуміло, в нашому космічному агентстві він мав краще пристосування, аніж зараз. Хоча нічого поганого про першого українського космонавта не скажеш. Проте справедливим є твердження, що хороша людина – то не посада. І знов таки, як казали древні: хай кожен вправляється в тому мистецтві, яке він знає.

Колишній гуманітарний віце-прем’єр Смолій нічим видатним не позначив себе тоді, а чи так вже потрібні історики в парламенті на прикладі Толочка і Кураса, швидше можемо дати негативну відповідь. Проте певна послідовність проглядається. Табачник підтягнув у парламент свого вчителя Кураса. Литвин чим гірше? Звідси і Смолій у списку. Коли не вчитель, то співавтор вже точно.

Ще цікавіша справа з Маляренко. Якщо наш головний суддя, як подейкують, був креатурою Кучми, то деякі, може, й праві у «кучманоїдній» забарвленості списку Литвина. Але з другого боку, чи не за Маляренка Верховний суд (вірніше, одна з його колегій) виніс найбільш доленосне рішення у своїй історії? Тому не сказав би, що цей список є чимось подібним до рятівного списку Шиндлера. Там людей зберегли від фатальної кари у камері з газом «Циклон». А тут що? Це ж не кандидати від блоку Партії регіонів. В ньому за твердженням нашого головного борця із злочинністю мається 27 фігурантів карних справ. Тих, що вже відкриті, чи ось-ось мають бути відкритими. Хотілося би почути інформацію пана Луценка про інших. Пам’ятаєте, як у того Шурика «Огласите весь список, пожалуйста». Чи прийдеться по краплі вичавлювати інформацію від пана міністра з партквитком соціаліста у сейфі.

Бувші аграрники і НДПісти з блоку свого часу добре втруїли життя нашому попередньому керманичу. Тому затятими кучмістами вони не були. А один з двох Героїв соціалістичної праці в нашому парламенті – пан Плютинський – був колись у списку «Нашої України». Тому ця справа вкрай невдячна – визбирувати чужі блохи. Чи своїх мало. Головне в оцінці людини має бути правило: придивляйся не до того, чим людина здається, а чим вона є.

Знову підкреслю, що людина тим і відрізняється від інших представників живого світу, що вона вміє вчитись. І не на рефлексологічному рівні, а на рівні свідомості і розуму. Шлях, що пройшов Литвин, не малий. А чим він не досконаліший, аніж шляхи провідних нашоукраїнців? Безсмертного, Тарасюка, Удовенка і многая, многая…

Литвин аж ніяк не янгол у плоті. Хиб і похибок налічити у нього можемо достатньо. Згадаймо йог підпис під статтею, що була практично повністю здерта з публікації якогось європейця. Не можу висловити свого ставлення до знавіснілої атаки Мельниченка і Ко на Литвина. Як по краплі, в потрібний момент і в потрібних обставинах з’являються чергові сенсаційні епізоди з плівок цього пана. Чи не тому соціалісти так настійливо хочуть привернути увагу до них, бо працюють на близькому електоральному полі з народовцями? Має бути певний рівень пристойності у таких справах.

Сказати, що є велике зусилля бізнесових структур у блоці, не буде істиною. Хотілось би тільки меншої заангажованості в діях деяких представників цієї політичної структури. Таким вже відвертим лобізмом виказує свою зацікавленість пан Ігор Єремєєв до нафтових справ, що стає трохи моторошно від його навальності. Це і його суперечка зі Зваричем, що переросла у скандал першої величини. До тієї ж категорії можемо віднести його законопроект з депутатом Насаликом стосовно поставок нафти на наші НПЗ.

Що стосується ідейної спрямованості блоку, то тут тяжко якось цілісно визначитися. Сам Литвин взагалі майже не висловлюється з цього приводу, особливо що стосується економічної складової блоку. Взагалі певна обтічність є характерною для нього. Можливо, причиною цього є те, що блок виглядає справжнісіньким конгломератом підходів до шляхів розвитку нашої держави. Погляди європоцентричного ліберала Зарубінського мають мало спільного з ідейними засадами гартованих колгоспних вожаків Ящук і Плютинського. Тому їх програма досить еклектична.

Зате дуже характерним є ментальний стрижень цієї політичної сили. Як ніяка друга політична структура, вона близька цим до ментальності нашого народу. Притаманним їм є певний індивідуалістський консерватизм. Це ближче до світоглядних позицій наших видатних діячів кінця ХІХ – початку ХХ сторіч. Таких, як Чикаленко, Харитоненко, Семиренко, Туган-Барановський. До конституційного демократизму Вернадського. І це є певною альтернативою хоча й ліберальних, але романтичних, з великою ознакою козацької вольниці політичних уподобань Віктора Ющенка. Але чи це погано? Або такі собі ліберальні з дуже дивним водночас поєднанням соціалістичних ознак погляди Юлії Тимошенко. В них теж своя принада.Треба також зрозуміти, що багато з невдоволених, розчарованих прихильників помаранчевих віддасть свій голос не партії донецько-криворізьких, а литвинчукам або соціалістам. В першу чергу це стосується всієї номенклатури на місцях, яка була піддана тотальній чистці. За принципом: і той, хто вчора співав не з нами, той проти нас. Зараз схаменуться, скількох вже поміняли губернаторів. Проте більшість вичищених не забуде ще довго образи. Іноді по справі, а більшою частиною майже ні за що. Інші ж, що були просто розчаровані, можуть погодитися з доказами блоку Литвина. Чи ще з чиїмось.