Шкіль: між «pro-life» і «pro-choice» обираю життя

Власне, з народним депутатом Андрієм Шкілем (фракція БЮТ) ми вже спілкувалися на тему його ініціативи – значно обмежити коло випадків, у яких дозволене штучне переривання вагітності. Якщо зовсім коротко, то парламентар пропонує звести такі випадки до мінімуму, дозволивши аборт в разі, якщо життю матері загрожує небезпека і коли слідством доведене зґвалтування.

Наприкінці березня «Обозреватель» по гарячих слідах брав інтерв’ю у депутата, але «гарячість» цих слідів виявилася пролонгованою у часі: і по цей день законодавча заборона абортів – одна з найбільш обговорюваних тем. Принаймні, якщо порівнювати законопроект Шкіля з аналогічними документами, то з приводу його ініціативи сперечаються і ламають списи аж ніяк не менше, ніж з приводу нового Кримінально-процесуального кодексу абощо.

Втім, «сперечаються» – це ще м’яко сказано. З черговою «оголеною» акцією виступили FEMEN, котрі, природна річ, у властивому їм дусі «відстоювали» права жінок. Несподівано в таборі опонентів Шкіля опинився і митрополит Володимир – очільник УПЦ МП заявив, що боротися з абортами треба не законодавством, а словом Божим і священицькими проповідями. (Натомість, щоправда, Папа Римський Бенедикт XVI під час зустрічі з главою УГКЦ Святославом Шевчуком ідею заборони абортів схвалив та підтримав).

Словом, як не крути, а сюжет вимагає продовження. Тим паче після проведення у Верховній Раді «круглого столу» на дану тему. У парламентських стінах дискусія вийшла доволі енергійною, що ж до контраргументів, які висували на противагу доводів Шкіля, то всі вони являли собою стандартний набір тез: 1) заборона абортів не сприятиме народжуваності; 2) жінка має сама розпоряджатися власним тілом і зачатою в ньому дитиною; 3) заборона абортів підніме хвилю підпільних операцій, 4) зачате немовля ще не є людиною з громадянськими правами тощо.

Що на це має відповісти Андрій Шкіль – дізнайтесь з наведеного нижче інтерв’ю. Насамкінець зауважимо лише, що італійський юрист XIX століття Рафаель Баллестріні свого часу сказав: «найбільш промовистим доказом того, що певний народ дійшов до крайньої точки свого морального падіння будуть ті часи, коли аборт вважатиметься справою звичною та цілком прийнятною». Чи не настали вже такі часи в Україні? Питання, звісно, риторичне.

- Пане Андрію, у вашого законопроекту – чимало противників. Які, поміж іншим, зауважують, що демографічну ситуацію в країні забороною абортів не виправиш…

- Мій законопроект ніяк не пов'язаний з бажанням за всяку ціну подолати демографічну кризу. Це все одно, що стверджувати, що покарання злочинця – крадія, приміром – має на меті в першу чергу захист чужих матеріальних цінностей. Так, це теж важливо, але ми караємо за злочин, і ось таке карне переслідування має дещо ширшу мету і глибший смисл, ніж просто оборона чужого майна.

Те саме і з абортами. Їхня законодавча заборона може мати і деякі похідні моменти. Зокрема, й поліпшення демографічної ситуації. З цього приводу думки є різними: дехто вважає, що внаслідок такої заборони жінки більше народжуватимуть, а дехто – навпаки – що вони просто обережніше ставитимуться до незапланованих вагітностей.

Тут можна згадати досвід Польщі, де заборонені аборти, і перевірити правильність однієї та іншої точок зору. Насправді ж суть питання зовсім не в демографії. А в тому, що дискусія відбувається між представниками двох таборів: «pro-life» і «pro-choice» (якщо застосовувати американську термінологію). Потреба обговорити це в українському суспільстві назріла давно, і якщо її просто замовчувати, проблема від цього не зникне.

- Ви говорите про американські рухи «pro-life» і «pro-choice», а між тим, Верховний Суд США ще у 1973 році скасував заборону на аборти…

- І, тим не менш, у Сполучених Штатах, де зараз триває президентська кампанія, проблема абортів дискутується дуже жваво. Попри всі попередні судові рішення… Чинний президент Барак Обама виступає за аборти, а лідери республіканських праймеріз Мітт Ромні та Рік Санторум – проти.

І якщо ми вже згадуємо Америку, то варто сказати й про те, що ця країна знає приклади дуже жорсткого неприйняття абортів – погроми лікарень, де проводилися операції зі штучного переривання вагітності. Така тактика, звісно, не може бути взята на озброєння, і я, готуючи свій законопроект, виходив з іншого – з того, що кожне людське життя є недоторканим.

- Гаразд, повернемось до України. За підрахунками Міністерства з охорони здоров’я, за останні десять років кількість абортів в Україні скоротилося у шість разів. Якщо наприкінці 90-х аборти зробили мільйон жінок, то у 2011-му – трохи більше 156 тисяч…

- Я не розумію додатку «трохи більше», як не розумію і того, коли в контексті абортів вживають слово «лише». «Лише» 150 тисяч абортів чи «лише» 10 тисяч…

А чи відома вам інша статистика? А саме та, згідно якої Україна є європейським лідером за кількістю абортів? І що кількість випадків штучного переривання вагітності у нас втричі вища за європейську? І що 40 відсотків українських жінок репродуктивного віку бодай раз в житті робили аборт?

Обговорення того, «багато» це чи «мало» – 100, 200, 300 тисяч абортів на рік – я вважаю контрпродуктивним. Як і розмови на тему, чи є плід у тілі матері людиною чи ще ні? Шість років назад Верховна Рада законодавчо знизила поріг вагітності, який дозволяє її штучне переривання. Часу на роздуми для майбутньої мами лишається менше, тож тут треба чітко і ясно вирішити для себе: аборт – це вбивство чи «вихід» для тих, хто хоче позбутися «проблем»?

- Пане Андрію, а чому б не залишити агітацію на цю тему церкві?

- Нічого не маю проти того, аби до даної проблематики долучилась також і церква. Вона має відіграти свою значну роль. Так само, як і законодавці. Мій закон керується передусім «pro-life» – правом на життя. Хто потурбується про дітей, які перебувають у тілі матері? Хто захищатиме їхні права? Хто має вирішувати, народжуватися цій дитині чи ні?..

Звичайно, пріоритетом залишається матір. В тому розумінні, що винятком з правил може стати стан здоров’я жінки, який не дозволяє їй виносити та народити дитину, не піддаючи своє життя небезпеці. Але це вже інша категорія, інша філософська мірка. Повторюся ще раз: я впевнений, що життя будь-якої людини є важливим…

- І тому життя вагітної жінки можна піддавати іншій небезпеці – через не фахово зроблені підпільні аборти? Вважається, що якщо жінка затята в своєму намірі позбутися дитини, вона це неодмінно зробить…

- А, може, вона це зробить тому, що теперішня система охорони здоров’я підкидає їй такий варіант як найпростіший шлях? Дивіться, зараз в Україні не поширені підпільні або «чорні» аборти – в них просто немає потреби. Жінка й так приходить до жіночої консультації і мало чи не першим ділом чує питання про те, чи хоче вона зробити аборт.

Діалог може бути таким: «Мені – 18 років, я студентка…» – «Все ясно. Аборт робимо такого-то числа». – «Та ні, я тільки проконсультуватись». – «Та що тут консультуватись? Це безболісно, вакуумним методом…» тощо. А тепер скажіть, будь ласка, яке головне завдання подібних закладів? Консультувати майбутню матір…

- Розумію вашу думку. Один зі священників, по коментар до якого звернувся «Обозреватель», теж казав, що українська медицина скеровує потенційних матерів швидше на аборт, ніж на збереження дитини. І навів приклад власної родини: його дружина, вагітна вчетверте, першим ділом почула у жіночій консультації питання, чи робитиме вона аборт…

- Таких історій я знаю з десяток. Тож можна апелювати і до церкви, яку ви згадуєте, але бажано також апелювати і до лікарів, які замість першої пропозиції зробити аборт повинні переконувати потенційну маму відмовитись від такого рішення. Тобто вплинути на її вибір.

Бо якщо всі мої опоненти є представниками лінії «pro-choice», прихильниками вибору, то давайте визначати його разом. Це ж не заборонено, чи не так?..

І ще ремарка. Мусимо будемо чесними самі із собою: якщо суспільство у більшості своїй таки підтримає аборти, то називаймо речі своїми іменами – ми даємо дозвіл на вбивство, саме так про це і слід казати.

Не прикриваючись красивими словами про можливість здійснювати вільний вибір, про відновлення порушених прав жінок тощо. Бо де, у якій іще розвиненій країні існує такий підхід до проблеми? Де іще жінку прямо орієнтують на аборт?

Треба, щоб професія акушера-гінеколога асоціювалась все таки не з перериванням вагітності. Бо, як-ні-як, а покликання лікаря – рятувати життя. Тож давайте дбати про життя як таке, і не лише про матір, а й про дитину, яка в знаходиться в ній.

- Так, але чи можна вважати плід у лоні матері людиною, якщо до певного часу існування плоду не можливе поза тілом жінки?

- Знаєте, дитина – це не апендикс, не запалені мигдалини і не ракова пухлина. На моє переконання, тримісячна дитина в тілі матері і тримісячне народжене немовля є однаково живими. Як і тридцятирічний дорослий.

І якщо за вбивство останніх двох передбачена кримінальна відповідальність, то чому за нищення дитини, яка ще розвивається у материнському тілі, не передбачено жодної відповідальності?

…Як ми визначаємо життя людини? Коли перестає битися серце, тоді й завершується її життя. І не треба сприяти цьому штучним шляхом. Не варто розводитися на тему, що аборти – це, звісно зло, але зло необхідне тощо. Дитина має право на захист своїх прав, свого життя – це перша теза. Друга: слід визначитись, є чи не є аборти вбивствами. Третього тут не дано.

- Ви згадали розвинені країни, і мені спало на думку ось яке питання: наскільки на написання вашого законопроекту вплинув досвід сусідньої Польщі?

- Мій законопроект є м’якішим, ніж той, що діє у Польщі. Там заборонені не лише аборти, а взагалі будь-які маніпуляції з плодом, запліднення in vitro. І хочу звернути вашу увагу на те, що навіть тоді, коли у Польщі змінилась влада, там не змінилось законодавство. Принаймні, в цій частині. Навіть ті, хто зараз виступає за антиклерікалізацію Польщі, не вимагають перегляду законів щодо заборони абортів. Вочевидь, тому, що суспільство зрозуміло правоту такої позиції…