Сергій Квіт: Врахували 4000 поправок

Бідна багатостраждальна реформа вищої освіти мало того, що опинилася пролонгованою у часі, так ще й знайшла конкретне втілення у кількох «конкуруючих» законопроектах. Станом на початок цього року у Верховній Раді були зареєстровані три документи: від уряду, від Лесі Оробець та від Юрія Мірошниченка. Свого часу до розгляду парламенту був запропонований і законопроект від групи авторів та, зокрема, Олександра Єфремова. Але цей документ згодом відкликали, втім, як і той, що був наданим Мірошниченком. Що ж стосується урядового, то він – після нещадної критики – пройшов «очисне» горнило «круглого столу», за яким на запрошення Миколи Азарова зібралась чимала громада експертів. Детальніше про це в інтерв’ю «Обозревателю» розповідає президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергій Квіт.

Видео дня

- Пане Сергію, скільки на сьогоднішній день існує проектів закону «Про вищу освіту»?

- Після того, як Юрій Мірошниченко відкликав першу версію свого законопроекту, Кабінет Міністрів України вніс до Верховної Ради законопроект, підготовлений Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України. Згодом були внесені альтернативні законопроекти Яценюка-Оробець та Мірошниченка. Але більше місяця тому прем’єр-міністр Микола Азаров зібрав на круглому столі представників академічної громади, лідерів студентських організацій, профспілок та експертів і заявив про те, що проект Закону «Про вищу освіту» потребує серйозного доопрацювання і призначив ректора Київської політехніки Михайла Згуровського головою нової робочою групи.

До 7 березня ми вже створили новий текст майбутнього закону, використавши всі три існуючих законопроекти. Я хотів би відзначити, що нашим колегам з КПІ вдалося створити надзвичайну конструктивну робочу атмосферу. Було опрацьовано більше 4000 пропозицій від понад 100 різних організацій. Працювали всі, хто тільки хотів долучитися до роботи. Ми спиралися на принцип консенсусу. Тобто певне формулювання приймалося лише тоді, коли з ним були згодні всі учасники робочої групи. Це означає, що немає жодної зацікавленої професійної групи, яка б виступала проти нашого законопроекту.

- Чи означатиме ініціатива Азарова, що законопроекту від вашої робочої групи буде забезпечено зелене світло? Як ви оцінюєте вірогідність його прийняття?

- Насправді трапитися може все, що завгодно. Але ми маємо якісний документ, обіцянку прем’єр-міністра, велику кількість нагальних проблем у науці та вищій освіті, які треба вирішувати. Якщо хтось із політиків намагатиметься «завалити» законопроект, напрацьований, по суті, всіма, хто причетний до формування вищої освіти, це буде справді антидержавний злочин.

- Можна розповісти детальніше про ваш законопроект?

- Ми знайшли відповіді на питання, які були для нас головними і які насамперед стосуються належного забезпечення якості освіти. Цей законопроект належним чином забезпечує академічну, організаційну та фінансову автономії. Зокрема у справі організації міждисциплінарних програм, визнання дипломів, одержаних за кордоном. Чітко розписані права національних і дослідницьких університетів. Спеціальна увага була приділена проблемі інтеграції науки, освіти та інновацій, захисту інтелектуальної власності. Важливо, що враховувалася думка працедавців. Досягнено рівності у правах ВНЗ різних форм власності.ЗНО також отримало законодавче оформлення.

Державна акредитаційна комісія має тепер формуватися за квотовим принципом – туди входитимуть представники державних університетів, приватних і комунальних ВНЗ, а також представники від працедавців, студентства та профільного міністерства. Вона підпорядковується КМУ, відповідає за ліцензування (тепер воно здійснюватиметься лише один раз), акредитацію, стандарти вищої освіти, затверджує перелік спеціальностей, співпрацює з Європейською асоціацією забезпечення якості та ін.

Наш законопроект нарешті уможливлює запровадження структурованих докторських програм на третьому циклі освіти (PhD), дослідницькі університети можуть створювати одноразові спецради по захисту дисертацій. Дуже важливо, що ми зменшуємо навчальне навантаження викладачів. Тепер на бакалаврських програмах співвідношення викладачів до студентів має бути 1:10, на магістерських – 1:6, на PhD-програмах 1:3. Цей закон дає важливі соціальні гарантії студентам і викладачам. Проте, як на мене, зберегти всі ці гарантії за теперішніх економічних умов, буде непросто. У підсумку система вищої освіти України одержить можливості для реальної інтеграції в Єдиний Європейський простір вищої освіти.

- Які чинники забезпечуватимуть фінансову незалежність вузів?

- Одним лише законом «Про вищу освіту» це вирішити не можна. Тому передбачено ряд змін до податкового, бюджетного та земельного кодексів України. Також до законів «Про освіту», «Про наукову та науково-технічну діяльність», «Про здійснення державних закупівель», «Про електроенергетику» та ін. Пропонується передавати університетам їхнє майно не в оперативне управління, а у господарське відання. Університети зможуть реально розпоряджатися заробленими коштами, зокрема у формуванні штатного розпису.

- Свого часу ви були змушені шукати спонсорів і меценатів для реставрації корпусів Могилянки. Чи розв’язує подібні питання новий законопроект? Чи ваш випадок – є, в принципі, окремою історією?

- Якщо бути реалістом, то неможливо і не потрібно перекладати на державу вирішення всіх питань, які хвилюють університети. Сьогодні важливо запустити такі механізми, які давали б можливість ВНЗ знаходити альтернативні джерела фінансування. Тут ще великий простір для вдосконалення. Що стосується історичних будинків Києво-Могилянської академії, серед них – пам’ятки державної ваги. Другий рік поспіль ми реалізовуємо проект «Реставрація», спрямований на відновлення 12 історичних будівель Могилянки. У ньому беруть участь представники мистецьких кіл, меценати, політики, академічне середовище, але без держави тут не обійтися. Чого вартий Староакадемічний корпус, зображений на 500-гривневій купюрі. Це справді національне надбання.

- Наскільки представники бізнесу готові підтримувати коштами вузи? Ви колись казали в інтерв’ю «Обозревателю»: «якби реальна влада в нашій країні ближнім часом перетікала би до бізнесменів, які розуміють логіку ринкових процесів, то я – як президент університету – міг би з такими людьми знаходити спільну мову». Чи є наразі зрушення у цьому відношенні?

- З логікою ринкових процесів поки що дуже важко. На мій погляд, наша держава вимагає принципової лібералізації всіх правил гри, пов’язаних з більшою відкритістю до світу, сприятливістю для ведення бізнесу, більшою увагою і чутливістю до свободи слова. Подивимося, в якому вигляді буде прийнятий новий Закон «Про вищу освіту». Але з бізнесом спільну мову знаходимо. Ближнім часом ми презентуємо великі інноваційні проекти, пов’язані з розвитком інформаційних, хімічних, медичних та біотехнологій.

- Яке місце займатиме наука в діяльності університетів?

- Якщо університети не провадять наукову діяльність, то вони просто не можуть так називатися. Тому наукова та інноваційна діяльність будуть достатньою мірою простимульовані, зокрема через нові можливості співпраці з індустрією та бізнесом, зменшення податкового тиску. Точніше, мені б дуже хотілося, щоб так було. Хоч треба розуміти, що зараз нам не вдасться повністю комерціалізувати українську науку. Для цього немає ні належних ресурсів, ні традицій. Підтримка наукових досліджень з боку держави ще довго залишатиметься стратегічним завданням.

- Чи правильним є залучення студентів до участі в обговоренні і - що важливіше! – творенні того чи іншого законопроекту? Яким є, так би мовити, «віковий ценз» учасників такого обговорення? Вочевидь, залучати слід бодай тих студентів, у яких за плечима принаймні два роки навчання у вузі?

- Залучення представників студентства було вкрай важливим рішенням. Адже більшість їхніх представників брала участь у протестних акціях, які дозволили зупинити «проблемний» міністерський законопроект і повернути його на доопрацювання. Студентські лідери були активними учасниками робочої групи, які показали свій достатній професіоналізм і завзятість у відстоюванні своїх прав. Я не можу сказати, що я задоволений всіма наслідками консенсусного принципу прийняття рішень. Наприклад, у законопроекті не знайшло відображення ринкових принципів рейтингування ВНЗ.

Проте у випадку із студентськими організаціями, знаходити такі консенсуси було необхідним. Це зміцнило позиції нашого документу у його подальшому просуванні через КМУ та ВР України. Якщо ми його спільно створили, надалі ми будемо його спільно захищати. Були і такі «студентські лідери», які намагалися дискредитувати робочу групу та остаточну версію законопроекту. Але ця публіка через свою очевидну малочисельність, непрофесійність і провокативність навіть не наважилася взяти участь у робочій групі. Вона висловлювали свою позицію на підсумкових круглих столах.

- З ким зі студентських лідерів (чи організацій в цілому) ви співпрацюєте особливо тісно? Гадаєте, це саме їхні зусилля призупинили впровадження закону від Табачника, а не внутрішні політичні ігри у Кабміні?

- Ми співпрацюємо з активістами всіх організацій, які взяли участь у робочій групі. Насамперед це Громадянський рух «Відсіч», Фундація регіональних ініціатив, профспілка «Пряма дія» та ін. Я був би дуже обережним стосовно тверджень про політичні ігри зі студентами на рівні КМУ. Принаймні зараз я не маю підстав для цього. Всі, хто хотів долучитися до роботи над законопроектом «Про вищу освіту», могли це зробити.

- Наскільки співвідноситься дух і буква нового закону з вимогами Болонського процесу?

- Нам поки що варто вести мову не про новий закон як доконаний факт, а про законопроект. Він цілком відповідає букві і духу Єдиного Європейського простору вищої освіти (англійська абревіатура - EHEA) в економічних і політичних реаліях сучасної України. Я хотів би нагадати, що Болонський процес закінчився у Західній Європі у 2010 році. Тепер вони працюють в рамках EHEA.

- Які реалії нинішнього вузівського буття особливо контрастують з Болонським процесом?

- Проблеми пов’язані саме з нерозумінням духу Болонського процесу, а саме що його головною метою є гармонізація та піднесення конкурентоздатності освітніх систем країн ЄС. Також такі ключові питання, як академічна мобільність студентів і викладачів, спираються у першу чергу на знання англійської мови. Для України це означає необхідність створення спеціальної програми. Без англійської мови ми не зможемо інтегруватися у західний світ та конкурувати з ним на рівних. Поки що ж тільки Києво-Могилянська академія має дві робочі мови: українську та англійську.