Олів'є для України

Добрий дядечко Люсьєн Олів’є, мабуть, щоразу перевертається в труні, коли дізнається, як сьогодні готують салат, названий його іменем.

Видео дня

Поза тим класичний рецепт знаменитого смаколику був наступним. Використовували м’ясо варених рябчиків і раків, телячий язик, чорну паюсну ікру, каперси і свіжі огірки. Додавали мариновані огірочки і яйця, але картоплі, горошку та моркви, як нині, там не було. Салат заправляли, звісно, не майонезом, а соусом, виготовленим з французького виноградного оцту та оливкової олії.

Тепер ви зрозуміли чим класичний олів’є відрізняється від його радянського рудименту?

Щось подібне нині твориться, коли ми будуємо Україну. Вірніше, кожна влада каже, що вона будує Україну, але, як у тому анекдоті про автомат Калашникова, все одно виходить щось подібне на радянський зразок.

Державне будівництво – а це не лише наука, а й мистецтво! – включає в себе ряд важливих (класичних!) складників, без яких будівництво, власне, держави не можливе. Нинішні й колишні керівники України (якщо не вони, то принаймні люди, що входять до їхнього найближчого оточення) це прекрасно знають, але воліють послуговуватися радянськими рецептами, сподіваючись, що зроблять з держави “лялечку”. І це їм вдається! Але для себе…

Українська державність має свою специфіку – як англійська, німецька, французька чи китайська. Не можна за одними мірками “шити” державу для англосаксів чи нормандців. Попри загальні ознаки держави, властиві всім, все ж треба враховувати й особливий український менталітет, а не зводити українців до спільного слов’янського чи тим більше радянського знаменника.

Складові української державності прості, як борщ і сало. Здавалось би, людям, які творять незалежність України, не треба винаходити велосипед, якщо, звісно, у них немає іншої потаємної думки – на кшталт зробити нашу державу малоросійським придатком Росії.

Найпершою ознакою незалежності, а, значить, і нашої неповторності в світі є, звісно, мова. Ота солов’їна українська мова, яку визнають однією з наймелодійніших у світі. Мова творців і закоханих, будівничих і романтиків. Упродовж тисячоліть хто тільки не знущався над нею, називаючи її “нарєчієм” або взагалі відмовляючи в повноцінному існуванні.

Але це були вороги, які навіть не уявляли, що Україна може бути незалежною. Тим більш цинічно виглядає нині знущання над українською мовою з боку тих, хто мав би плекати нашу незалежність, як зіницю ока. Депутати з українськими чи модифікованими прізвищами, але з ураженою на генному рівні совістю, ніби змагаються між собою, хто більше “постібається” над мовою Шевченка і Франка. Що вже говорити про чечетових і болдирєвих чи одіозних азарових, якщо навіть буцімто україномовні тимошенки і турчинови не відчувають неповторності української мови. А формально виписані “правильні” закони мовчать, ніби й немає наруги над святою українською мовою.

Без цього складника – української мови – не може йтися про українську державність, і це добре розуміють ті, хто свідомо чи не зовсім виступає “агентом впливу” Москви.

Можна, звичайно, замість соусу, виготовленого з французького виноградного оцту й оливкової олії, все залити майонезом, але при чім тут класичний салат мсьє Олів’є? Можна зробити російську мову другою державною, але при чім тут незалежність України?

Згадаємо ще один важливий складник - армію незалежної держави, особливо зараз, коли видатки на неї в Україні зрізані на мільярд гривень, а Росія нарощує свої м’язи, збільшуючи військовий “пайок” на третину. Повторюємо помилки Винниченка-Грушевського чи свідомо йдемо на це, залишаючи українців віч-на-віч з озброєним “північним ведмедем”?

У нас кожний будує “свою” Україну. Можна згадати Ющенка з його символічно збанкрутілим банком “Україна” чи Тігіпка з “Сильною Україною”. А де зараз “Наша Україна” того ж Ющенка чи самостійна “За Україну” Кириленка, яка “лягла” під “Фронт змін” Яценюка? Як тільки політикани доторкаються до священного імені України, відразу назва їхньої політичної сили маліє і знецінюється. Будь моя воля, я би взагалі заборонив у політичній символіці використовувати ім’я “Україна”, аби його заради власних амбіцій окремих вождів не втоптували в болото.

Державу повинні будувати професіонали, а не аматори, які по-своєму уявляють, що таке незалежна Україна, а насправді роблять усе можливе й неможливе, аби їм “незалежно” жилося в цій державі – особливо незалежно від народу. Нині, на жаль, маємо ситуацію, коли і влада, і ті, хто вважає себе опозицією, сходяться в одному: зробити Україну комфортною для себе і своїх рідних, а не діяти за класичними принципами будівництва держави. Від такої “самодіяльності” перевертаються нині в трунах члени ОУН, вояки УПА.

Українська ментальність за віки перетерпіла чимало змін. Попри принцип “моя хата скраю” залишилося й “в своїй хаті своя правда, і сила, і воля”. Оце протиріччя, мало не філософська категорія “заперечення заперечення”, й далі висить Дамокловим мечем над українцями. Подолати його – важливе завдання сьогодення. Якщо гору візьме “моя хата скраю” – не бачити нам незалежної України.

Приготувати класичний салат Люсьєна Олів’є нині не кожному по кишені. До того ж, треба мати неабиякі кулінарні здібності. Можна все залити майонезом і смакувати радянську “мішанину”, у якій, за словами медиків, аж “зашкалює” глікемічний індекс. У цій страві багато важких вуглеводів, які відразу потрапляють у кров. Яйця і майонез спричиняють до високого вмісту холестерину, що шкідливо для людей з хворобою печінки, виразкою шлунку, гіпертонією. Діабетикам узагалі рекомендують відмовитися від салату олів’є радянського зразку.

Те, що нам нині пропонують “будівничі” України, шкідливе для нашого здоров’я в прямому й переносному значенні цього слова. Їхня бурхлива діяльність на користь собі, коханим, не лише не зміцнює нашу незалежність, а веде до її руйнації вже не по днях, а по годинах.

Отож, якщо в чомусь сумніваєтесь, завжди вибирайте класику. Це дорожче, але надійніше. І для здоров’я, і для власної безпеки.

Спасибі, мсьє Олів’є, за урок для української державності!