Як вийти з безвиході?

Як вийти з безвиході?

Українське суспільство опинилося на історичному перехресті. Воно - світоглядно, інтелектуально розхрищене, організаційно дезинтегровано, психологічно деморалізоване і все більше і більше впадає в апатію та розпач. Все ці негативні процеси значно прискорилося саме під час нинішньої виборчої кампанії і, безумовно, є прямим наслідком її не тільки аморального, але і кричущого неправового та, навіть, кримінального змісту. Нахабство, цинізм та відверте, навіть демонстративне зухвальство існуючого політичного режиму однозначно свідчать тільки про одне – його метою, наразі, є чергове і наймасштабніше, за часи нашої новітньої державності, гвалтування Українського народу – Нації.

І багатьом, дуже багатьом здається, що це невідворотно, що ми опинилися в історичній безвиході.

Чи так це?!

Україна – куди далі?

М ы жив ем, под собою не чуя страны

О.Мандельштам

Так вже сталося, що ось вже не один рік поспіль, і з великим прискоренням в останні два з половиною роки, демократія в Україні відтворює ефект "шагреневої шкіри": вона зменшується все більше і більше – відповідно до бажань можновладців.

Видео дня

Існуючий наразі в Україні політичний режим – це черговий в історії нашого народу форс мажор. Проте, форс-мажор це тільки за своїми суспільними наслідками. А за своєю суттю – це не стихійне лихо, а цілеспрямована, рукотворна і тривала політика. Це результат цього режиму, а також, певним чином, і його попередників, морального занепаду та потворності. Разом з тим – це, значним чином, і наше, народу творення. Отже – нам його і позбуватися.

І, найперше – необхідно позбуватися отієї апатії, зневіри, які зараз існують в суспільстві. Зневіри, оскільки немає моральних авторитетів, немає жодної політичної сили, яка б не тільки проголошувала, але і діяла за моральними принципами.

Ми – народ із пораненою совістю, скуйовдженою, зґвалтованою мораллю.

Ми – у стані оціпеніння від безвиході. Вивести народ з цього стану сучасний політикум неспроможний, адже саме він, своїм тривалим "правлінням", його до цього стану переважно і довів.

Вочевидь це стає зрозумілим у нинішній виборчій компанії, яка за своєю відвертою аморальністю, не кажучи вже про цинічну і позамежну безправність, перевершує всі попередні разом взяті. В Україні створено і ефективно діє вишуканий загальноукраїнський механізм фальсифікації виборів.

Всім нам нав’язали це глобальне аморальне дійство, а ми своєю участю фактично підігруємо сатанинському сценарію остаточного поховання народного суверенітету. І це наше покірне слідування цьому організаційно бездоганно спланованому сценарію, що послідовно втілюється вже тривалий час на наших очах та за нашої участі - це не тільки політична наївність або просто недолугість, але і історична безвідповідальність.

Недолугість, оскільки ми,маючи справу з відвертими шахраями та пройдисвітами, все одно намагаємося щось зробити за ними же встановленими правилами, які до того ж вони невпинно змінюють, звісно, у власних інтересах. Адже ми ніяк не полишимо надію, що нам, за таких умов, дійсно вдасться забезпечити демократичне народне волевиявлення. Яке, до речі, вже значним чином цим режимом спотворено ще до голосування. На що можна очікувати, якщо до 30% виборців зізнаються, що готові продати свій виборчий голос?! - Це ж суспільно - політичний жах та історична безперспективність!

Кажуть, що надія вмирає останньою. Але, саме такі - в принципі безнадійні надії, тобто, за реально існуючих обставин вже нездійснені, і паралізують волю народу, вбивають його майбутнє.

Безвідповідальність же саме тому, що чинний політичний режим, за вочевидь існуючою відсутністю своєї легітимності, вкрай потребує саме своєї формальної легалізації. А наступні вибори - це фактично єдине наразі для цього знаряддя. І саме участь в них опозиції та громадян, що її підтримує, формально цю легальність і створить. То, може, досить вже носитися з "петиціями" до існуючого політичного режиму, який вже однозначно став на шлях провокацій і силового утримання влади?

От якою би була легітимність цього режиму, якби більша частина виборців відмовилася приймати участь у голосуванні 28 жовтня? Якби всі опозиційні кандидати одночасно зняли себе зі змагань, а всі, хто проти режиму, прийшли на голосування, отримали бюлетені, тобто, юридично засвідчили свою участь у голосуванні, та вкинули би їх в урну перекресленими? – Питання риторичне!

І тому найліпшим політичним кроком був би масовий бойкот голосування 28 жовтня.

Якби це сталося, було б принципово зламано весь владний сценарій і існуючий режим остаточно втратив би свою легітимність. Він опинився би у безвиході: і вперед немає ходу, оскільки такий розвиток робить його однозначно нелегітимним, ставить поза законом і – незворотно! - вкрай загострює відношення зі світовою спільнотою (звісно, за виключенням Росії та її сателітів) - з відповідними політичними та економічними наслідками. І назад - теж ніяк, бо це вочевидь буде політичним фіаско цієї політичної сили.

Але ж ніхто з опозиції до бойкоту не вдасться - всі азартно грають за сценарієм режиму, хоча багато з них і розуміють, що сценарій цей заздалегідь програшний. Проте, відмовитися від участі в черговій народу "розводці як котят", запропонувати йому дієву, конструктивну політичну альтернативу неспроможні. Продовжують робити те, що робили і перебуваючи при владі - політикують. Тобто, "прикривають політикою свої істинні наміри, якими є досягнення тільки особистих цілей, користі не усього народу, а тільки однієї партії або гуртка, займаються інтригами і підступами". І, беззаперечно, програють. - Всі! Разом з народом…

Отже, маємо виходити з того, що голосування вже відбулося, і таке, що стовідсотково засвідчило, що власне виборів і не було. Стихійні протести придушені у зародку, а спроби якогось організаційного їх поєднання нівельовані жорстко і швидко. Запобігти цьому наразі практично неможливо - ні відповідної загальнонаціональної організації (не у сенсі певної структури, а гумусу соціальних зв'язків), ні позитивного, конструктивного і сталого політичного концепту та необхідної його публічності - немає. Найближчі події або призведуть до крайньої межи апатії, зневіри та оціпеніння суспільства, або тільки приглушать протестний потенціал, переведуть його в латентну форму. І саме тут необхідно запропонувати суспільству новий концепт єднання і спротиву.

Отже, реально питання таке – що треба робити не до, а після - не тільки власне виборів, а і придушення політичних протестів? До чого готуватися? Найвірогідніше – до ще більшої політичної реакції та фронтального придушення залишків демократичних засад нашого суспільства. Яку позитивну, конструктивну стратегію супротиву цьому режимові має бути запропоновано суспільству? Адже бути готовими до змістовної, конкретної відповіді на цей запит – і є історичним завданням справжніх патріотів України. Тих, хто любить Україну в собі, а не себе в Україні.

Відомо, що "королі" влади голі тоді, коли вони позбавлені народної підтримки, тобто, коли вони позбавлені легітимності. "Голий король" при владі - це політичний режим, що не має легітимності. Це режим, який в опозиції до народу, конституційну владу якого він привласнив.

Потрібно, нарешті, усвідомити, що наших владних "королів" грає не лише, та і не стільки їх свита, а саме і, в першу чергу, ми усі - Український народ або Нація. Ми усі - зі своїм не дуже цивілізованим світоглядом, зі своїми політичними поглядами, які ще далеко не визначилися, своєю політичною інертністю і громадянською та і просто людською лінню, зі своїми нерідко внутрішньо суперечливими, емоційними симпатіями і антипатіями, залишками своєї спотвореної моральності і моралі - саме ми і відтворюємо повсякденно нинішній політичний режим України. І існувати він буде саме стільки, скільки ми його і "гратимемо"!

Наступні вибори переконливо засвідчать, що позбавити цього режиму легальності та прибрати його від влади шляхом демократичних виборів практично неможливо. І тому необхідно звернутися до інших механізмів демонстрації його нелегітимності, тобто, відсутності в нього реальної політичної підтримки громадян. Механізмів легальних, ненасильницьких, моральних та масових. Як вбачається, у сучасних реаліях українського суспільства єдиним таким консолідуючим може стати концепт ненасильницької громадянської непокори - масове демонстративне ненасильницьке відсторонення народу від влади.

І саме після цих виборів та наступних за ними подій запит на рух громадянської непокори може стати загальносуспільним.

Громадянська непокора – як моральний супротив

Якщо ти бажаєш змін в майбутньому –

стань цією зміною у сьогоденні

Махатма Ганді

Громадянська непокора, як зазначалося його ідеологами, має виключне моральне підгрунття. Воно виникло з цілком природного для будь-якого громадянина питання - що він повинен робити, якщо він повністю втратив довіру до чинної влади, існуючого політичного режиму? Причому довіру, передусім, саме у сфері моралі і моральності! Чому вони і вважали відповідний протест таким, що очищає дух і совість і спрямований проти аморальних інститутів влади. Бездумне ж, автоматичне виконання загальноприйнятого обов'язку, на їх думку – це є відтворенням зла. І тому саме однозначна відмова громадян від співпраці з такою владою і стає не тільки абсолютно логічною, але і виключно моральною.

Масовий політичний протест стимулює переворот у свідомості людей. В результаті відбувається те, що згодом дістало назву революції однієї людини. Тобто, переворот в індивідуальній свідомості стає первинним по відношенню до громадянської непокори. Це вже не протест натовпу, стихії, а протест громадян, об'єднаних однією моральною позицією.

Громадянська непокора - це революція духу, свідомості. Це - очищення і відродження особи за допомогою радикальної великої відмови від співпраці зі злом. І тому всі інтелектуальні потенції людини мають бути спрямовані на те, щоб знайти найкращий в цих обставинах спосіб відмови від цієї співпраці.

Громадянська непокора, що виникає не з меркантильних, приземлених інтересів і потреб, а як раз заснована і мобілізуюча моральний потенціал громадян, духовно оновлює людей і створює соціальну спільноту вищого рівня.

Отже, істинна громадянська непокора виникає не передусім із спільності соціальних проблем і навіть не із спільності політичних або економічних цілей його учасників, а саме зі спільності їх моральної позиції! Це і є наразі найбільш прийнятною формою тієї громадської самоорганізації та взаємної підтримки, необхідність яких було зазначено майже рік тому у Зверненні традиційних Українських Церков.

Наше сьогодення вимагає і боротьби ідей, і ефективної самоорганізації громадян, і моральної звитяги. Все це і може, і має стати змістом всеукраїнського руху громадянської непокори. І звертатися з цим потрібно безпосередньо і тільки до громадян, а не до влади.

Так, зокрема, не масова відмова громадян від участі у голосуванні 28 жовтня, а саме участь, але вкидання ними бюлетеня в урну перекресленим, могло би стати дієвою акцією саме громадянської непокори, акцією делегітимізації існуючого політичного режиму. А якби і опозиція знялася з цих "виборів" та закликала своїх прибічників також вкинути в урну перекреслений виборчий бюлетень, то чинний режим опинився би кричуще політично голим!

Громадянська непокора замість революції

Повстання - останній засіб проти тиранії і гноблення

(З Преамбули Загальної декларації прав людини)

Вбачається, що саме загальнонаціональна кампанія громадянської непокори може стати не тільки дієвою організаційною формою єднання Нації задля поборення існуючого режиму, але і єдиним мирним, ненасильницьким його механізмом. Наразі - це єдина мирна альтернатива черговій революції із жахливими наслідками. Жахливими у будь якому разі - незалежно від того, хто переможе! Сутнісно шахрайській та насильницькій практиці цього режиму, його меті будь-якими засобами, аж до масштабного і жорстокого насильства над

Нацією зберегти себе ще на довгі роки, необхідно протиставити кампанію громадянського ігнорування, неучасті, неспівпраці, а, якщо знадобиться, то і ненасильницької непокори! А саме - кампанію громадянського відторгнення існуючого політичного режиму.

Гаслом цієї кампанії обрати коротке, але для нас дуже змістовне і виключно актуальне слово - "ДОСИТЬ"! Що одночасно означатиме і те, що цьому режиму ДОСИТЬ НАМИ УПРАВЛЯТИ, і те, що нам самим ДОСИТЬ РОБИТИ З НЬОГО ВЛАДУ!

Необхідно дати нашим громадянам - і на Заході, і на Сході, і у Центрі України, на Півдні та у Криму - усвідомлення того, що цей режим не лише наша спільна біда, але і наша спільна провина.

І тому – і наша спільна проблема, і наше спільне історичне завдання, якщо ми ще маємо намір жити в єдиній країні.

При ініціації цієї кампанії - однозначно і беззаперечно має бути задекларований її ненасильницький характер. Не лише тільки в силу принципу, а, перш за все, тому, що саме культ насильства є органічною властивістю цього режиму: він з ним народився, з ним виріс, з ним прийшов у владу і без насильства, як йому уявляється, влади не віддасть. Але ми не маємо дати йому привід це доводити, навіть не спробувавши протиставити його хижацтву свою єдність, ненасильство і масовість. Тим більше, що є усі об'єктивні підстави у рамках цієї кампанії об'єднати протестний потенціал практично усіх прошарків і страт українського суспільства - і професійних, і соціальних, і вікових, і соціо-культурних - "накипіло" ж в усіх! І у владних структурах, до речі - теж!

Зазначимо також, що успішне її проведення не тільки остаточно делегітимізує існуючий режим. Вона зробить для політичної просвіти і розвитку світогляду суспільства, зростання громадянської самосвідомості та самоідентифікації народу значно більше, ніж усі промови і заклики, політичні програми та ток-шоу за двадцять років нашої новітньої історії. І вони стануть дієвими, найважливішими чинниками реального імунітету народу України проти узурпації його влади.

Участь у вказаній кампанії надасть громадянам України відчуття спільності своїх життєвих інтересів, своєї історичної і органічної щогодинної, щосекундної єдності, і, головне - розбудить їх мораль і моральність! І тоді вони усвідомлять непереборну силу своєї колективної волі. Тоді їх примітивний інстинкт руйнування, на кшалт повалення огорожі біля Верховної Ради чи захоплення адміністративних будинків, зміниться більш плідними організаційними формами протесту - протесту, спрямованого на творення.

Загальноукраїнська кампанія громадянської непокори безумовно засвідчить, що "громадська самоорганізація та взаємна підтримка" є не тільки, як слушно зазначається у згаданому Зверненні традиційних Українських Церков, найкращим самозахистом народу "в умовах політичних та економічних криз", але і в нинішніх умовах узурпації його влади.

Тим більше, що дійсно "у кожному українському місті чи селі є чимало людей, які чинять тихий опір руйнівним тенденціям".

І, нарешті, через участь у цій кампанії Український народ – громадяни України всіх національностей - зможе реально відчути політичну силу свого єднання, свою суверенність. І набути того "чуття єдиної родини", про яке писав М.Т.Рильський.

Деякі конкретні аспекти кампанії

Проснись, Украинский народ! –

Столетья спал ты беспробудно.

Обрел державность ты, и вот –

Сдал в собственность различных банд.

Да, обмануть тебя не трудно –

Ты сам обманываться рад.

Шевченко-Пушкин

1. В контексті концепту та ініціації цієї кампанії необхідно, зокрема, висунути ідею перезавантаження нашої державності. Тобто, поставити питання про необхідність заснування Другої Республіки (або, навіть, Третьої, якщо генетично вести нашу державність від УНР. Як відомо, наразі Франція у своїй історії є П’ятою республікою). Наша Перша Республіка (а, скоріше - Друга), що виникла в 1991 році, вочевидь виявилася невдалою і привела Націю не тільки до гострої соціально-політичної та економічної, але і глибокої кризи моральності.

Найголовніше тут те, що концептом "перезавантаження" будуть забезпечені правові засади, по перше, прийняття цілком нової Конституції. Саме нової - з реальними механізмами гарантії суверенності народу, як спільноти громадян України, верховенства його влади та права. Тобто, нової сутнісно – коли весь її зміст буде походити з усталення політичної нації України, або Нації – як вищого політичного суб’єкту країни. Конституції, в якій, зокрема, будуть чітко встановлені механізми адміністративної та політичної незалежності всіх гілок публічної влади, їх взаємного стримування та противаг, прийняття найбільш важливих рішень по праву, а не з розсуду владних установ, скорочення термінів повноважень виборних публічних інституцій і багато іншого. По-друге – перезавантаження надає правову можливість розробки проекту нової Конституції інститутами громадянського суспільства, а не владними структурами. І, по-третє – воно є обґрунтуванням того, що її прийняття може відбутися виключно загальнонаціональним референдумом, а не Верховною Радою чи будь-якою іншою владною інституцією.

Отже, це має бути дійсно Нова Конституція, а не "нова" редакції старої - вже і не відомо якого її тексту.

Після конституційного перезавантаження має одразу відбутися і перезавантаження всіх гілок влади.

В контексті перезавантаження також мають бути поставлені і вирішені завдання формування нової якості громадянина України та творення новітньої політичної нації – Народу України.

2. Крім того, вбачається доцільним в межах цієї кампанії запровадити ще деякі акції та проекти, зокрема:

- видати "Чорну книгу України" – аргументований, документований перелік злочинів режиму Януковича. Її метою має стати викриття, систематизування та інформування громадськості щодо всього спектру злочинів існуючого режиму, формування масового свідомого його відторгнення громадянами України та світовою спільнотою;

- запровадити видання періодичного Бюлетеню порушень в Україні прав людини та громадянина, яке зробити постійним і поза історичними межами сучасного політичного режиму в Україні;

- запровадити підготовку та публікацію Щорічної доповіді "Про стан виконання публічною владою України вимог Конституції України та міжнародних угод у сфері прав людини та громадянина".

І сам факт, і процес творення цих видань стануть потужними політичними акціями - пропагандистськими, просвітницькими, організуючими!

3. В Україні, безумовно, є багато моральних та інтелектуальних людей. Проте, вони роз’єднані і тому їх потенціал ніяк не може скластив могутню і авторитетну політичну силу. В той час, як усяка нелюдь, аморальні збоченці та злочинці знаходять один одного та гуртуються дуже швидко. Так вже історично складається у цивілізаційно недорозвинутих суспільствах. На це звертав увагу ще Лев Толстой, закликаючи добрих людей з’єднатися у своєму протистояннізлу.

І ми теж - на добрі та моральності - кінець-кінцем з’єднаємося. Але, при цьому ми маємо виходити, в першу чергу, з відповідальності суспільства за владу, яку воно продукує, а не з відповідальності влади перед суспільством. І відповідно ставити завдання, перш за все - оздоровлення українського суспільства, а не української політики.

Так, дійсно - першоджерелом суспільних негараздів є не матеріальна, а духовна убогість. Та, тільки не виключно убогість влади, а, насамперед – народу. Бо політики є відображенням суспільства, є його похідною. І саме з цього і випливає завдання "сформувати активну і плідну громадську позицію щодо визначних питань суспільного життя".

А для реалізації будь-якої ідеї об’єднуватися маємо не навколо принципів, а навколо спільної мети та у спільних діях, звісно, на засадах певних принципів.

Тут доречно згадати рішення опозиції щодо неучасті у створеній Президентом України Конституційній асамблеї – це, безумовно, важливий, акцентний і красномовний крок щодо саме неспівпраці, відсторонення від чинного режиму. На жаль, він так і залишився єдиним в цьому напрямку. Хоча саме опозиція і має бути найбільш зацікавленою у відстороненні цього режиму від влади. І відстороненні саме ненасильницькому.

Ось тільки – не наступити б нам, в черговий раз, на граблі нового (чи нової) "месії", а усвідомити, нарешті, верховенство своєї влади та свого права. І не тільки усвідомити, але і зреалізувати – і в тексті нової Конституції, і в дієвих механізмах громадянського суспільства. Ми не маємо міняти одного над собою "Хазяїна" на іншого, маємо міняти одного слугу на іншого – більш спритного, вмілого та відповідального.

РАБИ обирають собі "Хазяїна", ВІЛЬНІ ЛЮДИ - слугу.

4. І, нарешті – у запровадженні та проведенні зазначеної кампанії громадянської непокори ми можемо розраховувати на широку міжнародну підтримку. Про що свідчить, зокрема, останній звіт міжнародної неурядової організації Freedom House.

Головний висновок його авторів щодо стану демократії в України винесено у його назву, яка звучить як вирок – "Б’ючи на сполох". І саме тому, що проведений нею аналіз засвідчив загрозливу не тільки для України, але і для міжнародного суспільства тенденцію руху України в протилежному напрямку від загальноприйнятих демократичних принципів.

Про серйозне занепокоєння станом демократії в нашій країні свідчать також нещодавні резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи та Сенату США, непоодинокі і все частіші висловлювання щодо цього провідних світових політиків.

Отже, привід не тільки авторитаризму, але і нової диктатури на теренах колишнього Радянського Союзу, і саме в Україні, стає для міжнародної спільноти все більш очевидним і загрозливим.

Проте, вони можуть тільки підтримати – справа за нами…