Хто тепер читає Вольтера?

Прислав мені Мойсей Фішбейн сьогодні зранку переклади Миколи Лукаша з Федеріка Гарсія Лорки: "Шість поезій по-галіційськи". І це було так мило з його боку. Ні-ні, жодного натяку на "діалекти"! Просто – про Галіцію, не мою, не українську, а ту, яку любив Федеріко Гарсія Лорка. Ту, про котру він писав:

Над Галіцієв у небі

Вже світає зоря рання

Чиста Діва плине в море

Там же її дому брама…

Гарно, правда? Або оце, називається "Колисанка для Росалії Кастро":

Уставай, моя, леліє,

Бо юж когут зорю піє!

Я подумала про те, що так тонко в українській Галіції, чи пак, Галичині, писав, може хіба Маркіян Шашкевич чи Богдан-Ігор Антонич… Але хто тепер читає Лорку чи Шашкевича? Антонича чи Калинця – й поготів. І власне в цьому полягає проблема. І власне тому про чистоту мови говорять у той спосіб, в який уміють, використовуючи доступну лексику. А був один український депутат, який на ту ж тему – про необхідність дбати про нормативну літературну українську мову - говорив так:

"Як парость виноградної лози

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур"ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде."

Так про мову говорив народний депутат Максим Рильський.

O tempora! O mores!