Форвард збірної України з баскетболу Тетяна Юркевічус, яка допомогла "синьо-жовтим" подолати перший раунд кваліфікації у відборі на Євробаскет-2027, розповіла про життя в Ізраїлі і виступи за "Хапоель" з Беер-Шева та порівняла місцеву систему безпеки з українською. Також баскетболістка зізналась чому більше не хоче грати в інших європейських країнах і мріє повернутися додому.

Відео дня

У розмові з OBOZ.UA Тетяна відзначила різницю у сприйнятті нашої війни в Ізраїлі та Італії, де виступала раніше, та скільки в середньому отримують гравчині за кордоном.

GGBET є титульним спонсором Федерації баскетболу України та жіночої національної збірної України. Кожен матч національної збірної — це подія, яку разом переживають мільйони українських уболівальників. Букмекерський бренд GGBET створений для тих, хто цінує реальні емоції та цінує унікальний ігровий досвід. Підтримуй Україну разом із GGBET!

– Тетяно, ви зараз граєте в Ізраїлі, де також триває війна. Як так сталося?

– Я кожного року отримувала пропозиції звідти. І ще до того, як у жовтні 2023-го у них знову почалась війна, у мене був фактично готовий контракт, мені потрібно було тільки підписати його. Це був якраз 2023 рік. І я просто прокидаюсь вранці, дзвоню своєму агенту і кажу, що не поїду. Він питає, чого? А я кажу, що не знаю, просто відчувала, що не їду туди і все.

Агент мені одразу: "Тань, ти що? Ми вже з усіма тренерами поспілкувалися, контракт вже готовий, вони вже все підписали. Ну як ти так відмовляєшся? Все супер, тобі все підходить, їм все підходить". А я просто відчуваю, що ні. І все. І ми відмовляємося, я підписую контракт в Італії, який був гірший по фінансам, але я так відчувала себе комфортніше і безпечніше.

Наступного року в Ізраїлі війна ще тривала, але найактивніша фаза стихла, і мене знову питають, чи поїду? Я знову відмовилась, бо ще якось боялась і переживала. А минулого року якось так вийшло, що я просто закінчила сезон, який склався для мене добре, і сказала своєму агенту, що не хочу нікуди поспішати, я хочу дочекатися найкращої пропозиції для себе і підписатися туди, куди я захочу.

Ми підписалися вже в серпні, хоча всі хочуть зробити це у квітні-травні, щоб влітку спокійно готуватися і знати, що на тебе чекає далі. А я, навпаки, казала Марко, що буду чекати до останнього, мовляв, я знаю, що буде щось класне. І дійсно – 8 серпня я спілкувалася спочатку з однією командою в Ізраїлі, вони хотіли мене підписати, але я хотіла поїхати зі своєю собакою, вона для мене наче підтримка, і через це не змогли домовитись.

А коли вони схаменулися, мовляв, давайте-давайте, ми знайдемо окремі апартаменти, все зробимо, я вже вела переговори з іншою командою – "Хапоель" з Беер-Шева. І мені сподобалося їхнє бажання працювати зі мною. Мене все влаштовувало, було навіть краще у якихось аспектах, і я просто відчула, що це моє. І я летіла туди взагалі без страху. За увесь час, що я там знаходилась, – з 2 вересня 2025-го по 3 березня 2026-го, за три дні до мого відльоту у збірну жодної сирени, взагалі нічого не було.

А вони мене дуже сильно готували до можливих обстрілів, розповідали всі правила безпеки, була спеціальна програма, яка показує, де, що і коли треба бути обережним. Тобто, вони мене стільки готували... І коли за всі ці місяці нічого не сталося, я питала: то де ж воно? Ви мене, мабуть, обманюєте (посміхається). А вони кажуть: "Це якийсь нонсенс, що за пів року нічого не було".

І оце буквально за три дні до кінця мого сезону, я вже мала квиток на Варшаву, у них почалась така активна фаза з Іраном. Я не скажу, що мені було страшно. Звісно, спочатку ти просто не знаєш, як себе вести, але дуже швидко приходиш до тями. І плюс ми розуміємо, що живемо цими тривогами кожного дня в Україні.

Але в Ізраїлі я відчувала себе безпечніше. Тому що у кожній квартирі в тебе є спеціальна кімната. Вона повністю з металу, і якщо не буде прямого влучання ракети саме у цю кімнату, а прилетіти тобі в квартиру, з тобою нічого не станеться. Бо вони вже 25 чи 30 років живуть з усім цим і будують будинки на основі цього. Плюс, звісно, в Ізраїлю є цей залізний купол. Тому якось відчуваєш себе безпечніше. Але, звісно, не можна бути у безпеці у такій ситуації, тому що ніколи не знаєш, що може статися.

Однак, наприклад, дівчата мені розповідали, що на свої очі бачили дім, куди прилетіла балістична ракета. І увесь будинок стоїть, а розруха тільки в одній квартирі. У нас, не дай Бог, влучає така ракета, то складаються під'їзд або падає весь будинок. Тому що, коли зводились наші дома, ніхто не думав, що таке може бути.

А вірогідність того, що ракета влучить саме в цю кімнату, "мамат", ну.... А від дрона взагалі нічого не буде. Так, буде хвиля, але цю кімнату не зруйнує.

– З таким сусідом Україні теж потрібні ці технології.

– Це точно! І я би дуже хотіла, щоб нові будинки в Україні будували хоча б з підземним паркінгом, який буде облаштований усім з огляду на наші реалії. Тому, я ж кажу, для мене це було досить легке рішення поїхати в Ізраїль. І мені, насправді, там дуже сподобалось. Люди дуже добрі. Вони живуть тут і зараз. Вони живуть з цим всім, що відбувається. Вони знають, що їхня країна воює з тими і з тими, але вони просто живуть життям.

Вони працюють, ходять собі на пляж й по ресторанам кожен вечір. Тобто, вони хочуть жити зараз, а не чекати, коли це все закінчиться, бо знають, що це не закінчиться. А в Україні після повномасштабного вторгнення ми дуже довгий час жили на паузі. Ми чекали, що ось ще трошки – і все. А вже минуло чотири роки, і за цей час народжувались діти, з'явилося покоління.

Тобто, неможливо поставити життя на паузу. А якщо це, не дай Бог, звісно, буде тривати 10 років? Треба бути готовим. От в Ізраїлі, коли от почалася ця війна, перша тривога пролунала о шостій ранку. А перша тривога – це попередження, що щось може статись, щоб всі перебували недалеко від укриття. Коли лунає тривога, у тебе є хвилина сховатися, тому що за хвилину будуть вибухи.

У мене була сусідка, яка вже три роки в Ізраїлі, вона вже все пройшла і все знає. І от після тої тривоги о шостій ранку я питаю у неї, слухай, це може бути довго? Вона каже, ну, ми можемо цілий день просидіти в квартирі. Я кажу, що мені треба вигуляти собаку. Вона відповідає: "Та йди, не бійся, у тебе ще є час".

Я виходжу на вулицю і бачу, що хтось грає в баскетбол. О шостій ранку! Хтось бігає. Я в шоці. У мене взагалі різниться розуміння всього цього. Я приходжу додому і кажу Алісі, що не розумію, як так. А вона відповідає, що це нормально. Люди живуть далі. Ніхто не боїться.

– У нас теж вже ніхто не боїться.

– Але коли у нас почалася війна, перші місяці три, напевно, ніхто не розумів, що відбувається, що робити і куди бігти. А в Ізраїлі всі чекали цього. Всі були готові. Вони, правда, думали, що, мабуть, все почнеться після Рамадана, адже це священне свято для мусульман. Але були готові.

Зараз, звісно, у них ситуація не з найкращих. В баскетболі зараз все призупинилося. По-перше, через виступ за збірні у нас і так мала бути перерва до аж 23 березня. Але місцева федерація розмовляла з клубами про те, що вони хочуть продовжувати чемпіонат з 30 березня, якщо це буде безпечно. І я просто не знаю, скільки дівчат приїде в різні команди, бо зараз багато хто виїхав за кордон.

– А скільки у вас в команді ізраїльтянок?

– Вісім. Але вони хочуть, щоб склад був більш на рівні. Оскільки це найвідповідальніший момент сезону – плей-офф, боротьба за чемпіонство. Але я не знаю, хто приїде. Можуть приїхати взагалі нові люди – ті, хто готовий там грати. Мені теж пропонували поїхати в іншу команду. Але я буду дивитися по ситуації, адже у мене немає такого, що я боюсь поїхати. Але якщо там буде небезпечно, я не поїду. Просто тому, що воно того не варто, скажімо так.

Звісно, хочеться поборотися за чемпіонство, тому що команда, яка мені також пропонувала контракт – Ашдод, буде грати за титул. Я говорила з тренеркою, і поки що ми чекаємо, як будуть розвиватися, події, а далі вже буде видно.

– А куди ви їдете після збірної?

– Додому. Це Вінницька область, місто Бар. І там буду чекати. Але кудись далі підписуватись на якийсь довший термін я не готова.

– До "Хапоеля" ви виступали в Італії, можете порівняти, наприклад, як ставляться до нас і нашої війни там і в Ізраїлі?

– Якщо чесно, то в Італії взагалі люди не в контексті. Взагалі. Вони можуть спитати, а що там? Чи є ще війна, чи вже нема? От такого плану. Як і в багато країнах. Тобто, якщо раніше все, що відбулось в Україні, було на телебаченні, то зараз ні. Взагалі. І для мене це було трохи дивно. Тому що, коли я дивлюся якісь там виступи в їхньому парламенті, як за нас бореться прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні, як вона за нас свариться з тими європейцями, це викликає повагу. Мені дуже приємно, що вона так за нас стоїть. А звичайні люди – ні. У них є свої справи і нічого більше не цікавить.

В Ізраїлі люди більше обізнані про війну в Україні, тому що там живе дуже багато українців і дуже багато росіян, які виїхали з РФ з політичних міркувань. Але в Ізраїль не так легко потрапити. Вони зараз дуже багато людей депортують. Дуже! І українців теж. Я не знаю, чому так відбувається, але за цей рік я дуже здивувалася тим, що вони так чистять населення.

Наприклад, моя близька подруга хотіла приїхати, у неї була електронна віза, в неї був зворотній квиток, у неї було все, але її не пустили в Ізраїль. Був варіант найняти адвоката, але це коштувало 5000 доларів. Просто, щоб він приїхав в аеропорт і щось там домовлявся. Але це величезні гроші, і вона приїхала лише на два дні, то вона залишалася у транзитній зоні і потім її депортували.

І я читала дуже багато схожих історій. Наприклад, чоловік, українець, живе в Ізраїлі 5-6 років, працює, сплачує податки. І якось йому просто прийшов лист, що за місяць чи два він повинен поїхати з Ізраїлю назавжди. І нічого зробити не можна, бо там все дуже серйозно.

От приїжджаєш в аеропорт і бачиш групу людей, які не знають, чи пустять їх, чи ні. Скоріш за все, ні. Але у них країна невелика, а рівень життя там досить хороший. Ну, й там все дорого, а люди сплачують дуже великі податки – 32%. І вони постійно дуже прискіпливі до тих, хто хоче туди заїхати.

– А де б хотілося ще пограти?

– Хотілося б повернутися в Ізраїль. Мені там добре. Я там себе досить комфортно почуваю в плані баскетболу. Мене там вже багато хто знає. І тому мені все підходить. Я вже там заявила про себе, знайшла себе. І мені супер. Тому, якщо, звісно, буде безпечно, то я поїду грати наступного сезону туди.

Європу вже не хочу. Вже все. Навіть, якщо брати топові чемпіонати – Іспанія, Італія... навіть Туреччина – не факт, що ти взагалі отримуєш ті гроші, на які підписуєшся. Туреччина – це взагалі така лотерея.

– Нічого собі! Але та сама Аліна Ягупова відіграла у Туречині стільки сезонів, вже як своя.

– Аліна – так... Але, окрім "Фенербахче" у них там є багато інших команд. А от такі клуби, як зараз "Галатасарай", "Бешикташ", у них теж дуже багато нюансів. Це все дуже ризиковано. Просто на удачу. Моя знайома відіграла в Туреччині рік і отримала лише дві зарплати. Вони їй й досі нічого не виплатили. І команда була дуже хороша.

А Італія і Іспанія взагалі не хочуть платити кошти. Вони хочуть підписати баскетболіста максимально дешево, бо знають, що у них грати престижно. І за рахунок цього вони набирають гравців. Тобто, якщо ти хочеш надалі десь гарно підписатися, тобі треба мати один з цих клубів у себе у кар'єрному листі і мати гарну статистику.

Поки ти молодий, то тобі це підходить. А коли вже 31, то ти вже думаєш: "Так, треба себе трошки забезпечити". У мене кожного року є пропозиція з Іспанії, але там такі смішні гроші...

– А які зараз в середньому зарплати в європейському баскетболі? Чи від і до.

– І 1000 євро, я впевнена, наші дівчата можуть отримувати. А в Європі, якщо вони пропонують 4000 євро, то це супер контракт, треба брати. Але це не самі топові клуби, а так середній сегмент. А у моєму віці ти вже трохи думаєш про майбутнє. Розумієш, що після закінчення кар'єри треба буде шукати роботу, тому треба додатково вкластися в якесь навчання.

Треба забезпечити себе якоюсь домівкою, тому що в Україні зі звичайної зарплати теж складно заробити гроші на житло.

– Але ви плануєте повернутися в Україну?

– Звісно. Коли у мене питають, де був мій найкращий сезон, я всім кажу, що це було в Україні, в "Прометеї". Я всім розповідаю, що це був просто найкращий рік у моєму житті. Настільки мені було там кайфово і по-домашньому, що я просто мрію, що ми будемо грати вдома, в Україні. Що повернуться наші дівчата, що нам буде безпечно грати і цікаво.

Я дуже хочу, щоб ми нарешті збірною грали вдома. Це моя мрія. Не знаю, чи я цього дочекаюсь у якості гравця, але я дуже сподіваюсь.

– Ну так, ви ж добре пам'ятайте, як у Києві ми перегравали Францію.

– Так, це мої найкращі спогади про баскетбол. Ця гра, той 2021 рік – то для мене якесь світло.

21+

РЕКЛАМА

УЧАСТЬ В АЗАРТНИХ ІГРАХ МОЖЕ ВИКЛИКАТИ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ (ПРИНЦИПІВ) ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ГРИ.

GGBET здійснює діяльність відповідно до ліцензій від 23.08.2023 року, виданих відповідно до рішень КРАІЛ №128 та №129 від 08.08.2023.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA і Viber. Не ведіться на фейки!