"Мені казали, що це нереально": як українець став першою ракеткою Австрії, грав із президентом "ПСЖ" та "помирав" за кожен поінт на на Premier Padel

Повномасштабна війна застала Богдана Левчука в літаку, коли він летів до Києва на свій перший офіційний турнір з паделу, а вже за кілька місяців хлопець опинився у Відні з шаленим бажанням прокладати шлях у європейському спорті. Сьогодні Богдан – лідер національного рейтингу Австрії, гравець збірної України з паделу та засновник масштабної спільноти Padel Ukrainian Community, яка об'єднує тисячі українців по всій Європі.

В інтерв'ю Левчук розповів про несподіване тренування з президентом "ПСЖ" Нассером Аль-Хелаїфі, яке надихнуло його ще більше зануритись у цей вид спорту, конкуренцію з австрійськими гравцями за першу сходинку рейтингу, екстремальний переїзд до Брюсселя заради історичного матчу та перспективи розвитку цього спорту в Україні.

– Після повномасштабного вторгнення ви переїхали до Європи і представляєте українців там. Якою була ваша історія потрапляння до австрійського паделу?

– Можна сказати, що все почалося з тенісу, яким я потроху займався з дитинства. Згодом перейшов у пляжний теніс, і у 2021 році я вже почав грати за національну збірну. На початку 2022 року в нашій спільноті пляжних тенісистів з'явився новий тренд – усі почали пробувати падел. Я теж відвідав одне тренування в Києві, і мені це сподобалося.

Насправді про падел я дізнався значно раніше. Коли мені було 12 років, у моєму рідному Рівному побудували перші два падел-корти. Тоді ми з друзями бігали там зі звичайними тенісними ракетками. На початку 2022-го в Києві ми вже почали грати матчі на гроші. Навколо були азартні хлопці, усім кортіло адреналіну та турнірного духу.

Перед самим початком повномасштабної війни я перебував у Дубаї на турнірі з пляжного тенісу. Рейс на 23 лютого скасували, ситуація була напруженою, усі розуміли, що щось насувається. Але на 24 лютого в Києві був запланований мій перший офіційний турнір із паделу. Я до останнього вірив, що все буде добре. І ввечері 23 лютого я прилетів до столиці.

Батько телефонував мені з Дніпра: "Сину, повертайся додому, тут безпечніше, будь із нами". А я відповідав: "Ні, тату, я завтра зіграю турнір із паделу, а далі подивимося". Звісно, згодом я шкодував, що не послухав батьків, адже перші тижні в Києві для всіх були надзвичайно важкими. На цьому падел для мене на певний час закінчився.

Наприкінці березня я виїхав до Європи на змагання з пляжного тенісу, а також на заплановану медичну операцію в Австрії. Після цього вирішив залишитися на навчання у Відні. Там якраз було багато моїх друзів із Дніпра – майже всі вони вступили до Віденського економічного університету.

Перше, що я зробив, коли влаштувався, – ввів у пошук "пляжний теніс та падел у Відні". Google видав мені один клуб. Коли я прийшов туди, то був вражений масштабом: дев'ять новеньких, сучасних критих кортів! У Києві на той момент таких яскравих локацій ще не було. Я розповів адміністрації про свою ситуацію, і вже наступного дня мені запропонували зіграти з хорошими місцевими австрійськими гравцями. Гра сподобалася і мені, і їм. Так я почав інтегруватися в австрійську падел-спільноту. Мені навіть подарували першу власну ракетку.

У квітні та травні мене почали потроху запрошувати допомогти комусь з місцевих тренерів. Завдяки цьому я став ще більше долучатися до паделу. Моя родина дуже хотіла, щоб я їхав навчатися до Америки й грати за тамтешній університет у теніс – мені на той момент якраз виповнилося 18 років. Але я мав такий вік, коли хотілося бути ближче до Європи та до друзів.

Я стовідсотково розумів, що хочу залишатися ближче до України. Свого часу, коли тільки поставав вибір – їхати вчитися за кордон чи вступати в Україні, я наполягав, що нікуди не поїду. Тож вирушати до США бажання не мав. Батьки тоді сказали: "Добре, тоді рухайся тут сам". Я погодився. Так усе й почалося: потроху тренував падел і теніс, а паралельно продовжував грати в пляжний.

На початку літа я поїхав на чемпіонат світу з пляжного тенісу в дисципліні IFBT, і нам вдалося виграти цей турнір для України! Ми здобули золото в командній категорії, а також я переміг у міксті разом із дуже сильною пляжною тенісисткою Оленою Кірпот. В одиночному та парному розрядах я взяв "срібло", посівши другі місця. Повертаючись додому, я вже аналізував власні перспективи в професійному спорті. Пляжний теніс розвивається, але весь його центр зосереджений в Америці, особливо в Бразилії. Усі європейські професіонали, які прагнуть заробляти цим спортом, їдуть будувати життя туди. Я розумів, що не хочу цього.

Натомість я бачив великі перспективи в паделі. Коли повернувся до Відня, вирішив, що остаточно вірю в цей спорт. Тоді ще не було такого глобального буму, як зараз. Пройшов перший тренерський курс від іспанського фахівця з академії Hello Padel і зрозумів, що буду потроху тренувати сам і розбиратися в усьому глибше.

А в липні сталася неймовірна історія. Я перебував на кортах клуба, і на рецепцію зателефонували асистенти однієї дуже відомої особистості. На той момент у клубі з тренерів був лише я, а всі корти пустували. Мені сказали: "Богдане, можеш прийняти заняття? Телефонували з готелю The Ritz-Carlton, хтось забронював тренування". Я погодився. Узяв кошик із м'ячами, чекаю на корті.

Десь за 25 хвилин відчиняються двері й заходять близько 15 охоронців, купа різних менеджерів, а також хлопці в кепках футбольного клубу "ПСЖ". І до мене на корт виходить власник і президент паризького клубу – Нассер Аль-Хелаїфі. Оскільки я стежу за футболом, то одразу його впізнав і був просто шокований. Наразі він також є президентом Premier Padel – найвищої категорії змагань у нашому спорті. Взагалі, саме завдяки цій людині падел зараз набирає таких шалених обертів.

Ми грали в парі й провели на корті півтори години. Нассер виявився дуже відкритим у спілкуванні. Він розповів мені, щоб я сміливо ставив на перехід Кіліана Мбаппе до мадридського "Реала", бо вони вже про все домовилися. А щодо паделу сказав: "Ти зараз тільки починаєш грати в падел, але я вже придбав Premier Padel, і ми будемо його потужно розвивати". На той момент у світі ще існувало два паралельних професійних тури, і ніхто достеменно не знав, що Нассер викупить права на World Padel Tour та об'єднає всіх гравців в один новий тур.

Він переконував мене: "Падел – це спорт, який за кілька років буде всюди в соцмережах. Усі в нього гратимуть. Він обов'язково стане олімпійським, і ми зробимо так, що про нього дізнаються всі. Тому не зупиняйся". Якщо скласти всі пазли докупи, то ця зустріч виявилася одним із тих чинників, які змусили мене ще глибше зануритися в падел. У мене з'явилося набагато більше мотивації та віри в те, що цей спорт за рік-два перетвориться на глобальний феномен.

У вересні я зустрівся у Відні зі своїм давнім знайомим – Данилом Євдокимовим, який зараз є моїм партнерому збірній України. Ми перетнулися в кампусі, де я мешкав, – він також щойно переїхав закінчувати навчання в Австрії. Данило запитав, коли підемо грати в теніс? Я відповів: "Ні, друже, з тенісом усе, ми вже награлися. Завтра я йду показувати тобі геть інший вид спорту".

Ми прийшли грати свій перший спільний матч і через відкритий чат у WhatsApp запросили до гри ще учасників. Ви не повірите, але до нас додався Василь Васильович Продан – один із керівників Федерації паделу України! Ми випадково зустрілися на кортах у Відні й зіграли матч: я, Данило, Василь Васильович та ще один хлопець-іспанець.

Після гри ми посиділи, поспілкувалися. Василь детально розповів, як зараз усе розвивається в Україні, які є плани та що згодом буде створюватися національна збірна. Ця розмова нас дуже надихнула. Ми з Данилом переглянулися й сказали: "Ну що, спробуємо пограти місцеві аматорські турніри з паделу?". Ось так, із невеликих змагань у Відні, ми й почали крок за кроком свій шлях.

– Як іноземцю взагалі зайти в чужу національну лігу і посунути місцевих гравців?

– Так, зараз я дійсно №1, але ділю цю сходинку зі своїм напарником-австрійцем Морісом. У багатьох країнах Європи, зокрема в Австрії, навіть іноземці можуть грати в місцевій лізі та входити до національного рейтингу. Коли я починав, в австрійському рейтингу налічувалося близько 9 000 гравців. Спершу перемагали на турнірах категорії Advanced, а вже до кінця року перейшли до дивізіону Expert. Там виступають гравці, які перебувають за крок до збірної Австрії, а також професійні тенісисти, що перейшли в падел.

Тут є цікава відмінність від України: якщо у нас майже всі топові паделісти – це колишні тенісисти, то в Австрії падел існує трохи довше. Тому тут є чимало потужних гравців, які починали свій шлях виключно з паделу, без тенісного бекграунду.

Уже граючи в категорії Expert, ми підібралися до першої 200-ки рейтингу і якось прийшли на фінал Бундесліги як глядачі. Це найпрестижніший командний чемпіонат країни, куди з'їжджається вся еліта ліги. Тоді у цьому матчі змагалися найкращі австрійські майстри та іспанці рівня топ-10 країни. Ми сиділи на трибунах і мені тоді здавалося, що грати так – просто неможливо. Пам'ятаю, я повернувся до Данила й кажу: "За рік-два ми мусимо навчитися так грати, спробуємо теж зайти на ці турніри". А Данило мені відповідає: "Та ні, це нереально".

І уявляєте, уже за рік ми брали участь у цьому чемпіонаті й у найвищій категорії посіли п'яте місце, а минулого року взагалі стали чемпіонами, обігравши у фіналі найсильніших конкурентів. Коли ми закріпилися в топ-30, а згодом і в топ-20 гравців країни, перед нами відкрилися двері на міжнародні змагання. Тоді ж я почав паралельно грати в парі з австрійцем Морісом, який на той момент перебував у топ-50 ліги.

На перших етапах у категорії Expert ми з ним часто програвали, але оскільки ми одного віку й мали спільне бачення, то вирішили продовжувати рухатися разом. Тож на той момент я мав двох основних партнерів – Данила, з яким ми грали за збірну України та виступали на внутрішніх змаганнях, і Моріса. Я постійно міксував ці виступи, і крок за кроком ми просувалися все вище й вище.

Згодом ми з Данилом відібралися на свій перший Masters – турнір, де змагається топ-8 пар країни. Там ми посіли п'яте місце, що стало надзвичайно крутим результатом. Тоді ми усвідомили, що спроможні на рівних грати з лідерами збірної Австрії. Після цього успіху Данило піднявся на 20-ту позицію в рейтингу, а я – на 13–ту.

До речі, коли ми лише починали, то перебували десь на рівні четвертої чи п'ятої тисячі, і я постійно робив скріншот екрана, фіксуючи наш прогрес. Але пам`ятаю, що після першого свого турніру я пообіцяв собі, що посміхнуся лише тоді, коли стану номером один. Рейтинг стрімко зростав, і я став п'ятою ракеткою Австрії. Проте наприкінці минулого року просуватися вгору стало надзвичайно важко.

Я безмежно вдячний Австрії за гостинність, за досвід і за ту кількість гравців, з якими тут познайомився й завдяки яким підвищив свій рівень. Але якщо говорити відверто, ніхто з місцевих не хотів, щоб першою ракеткою країни став саме я. Доходило навіть до неприємних ситуацій, коли місцева федерація намагалася зробити так, щоб у мене нічого не вийшло. Втім, головне, що я зміг гарно виступити в кінцевих серіях турніру та виграти Бундеслігу та Elite-турнір.

А на початку 2026 року я пам'ятаю, як відкриваю оновлену стрічку й бачу своє ім'я на першому місці. Знаєте, у ту мить відчуття були навіть дещо щемливими й сумними, адже я знову переконався, що найважливішим є саме шлях. Перебувати на п'єдесталі та бачити себе на вершині – це круто, але ніщо не зрівняється з тими моментами й емоціями, які ти проживаєш, поки долаєш терни до своєї мети.

Від початку року мені вдається утримувати лідерство, і ми постійно чергуємося на першій-другій позиціях із моїм напарником Морісом. Наприклад, нещодавно відбувся Чемпіонат Австрії – єдиний турнір, де я через громадянство не маю права виступати. Оскільки він є рейтинговим, Моріс за рахунок нього трохи відірвався вперед, але загалом ми йдемо з великим відривом від решти гравців ліги.

А нещодавно ми разом із Морісом виграли Кубок Австрії – це ще один престижний турнір серії Elite. Завдяки цій перемозі мені нарешті вдалося закрити дуже важливий гештальт. В австрійській лізі є дві легендарні пари – гравці збірної, які виступають разом понад 10 років і свого часу входили до топ-100 світового туру World Padel Tour. Впродовж моїх виступів в Австрії я перемагав абсолютно всіх, окрім цих двох дуетів.

І ось на Кубку Австрії ми нарешті здолали одну з цих пар – дуже впевнено, 2:0 за сетами. А з іншим тандемом ми перетнулися на професійному турнірі, де я грав у парі з українцем. Ми навіть мали матчбол проти них у вирішальній партії, але, на жаль, поступилися на тай-брейку з рахунком 9:11. Я радий, що зміг вийти на рівень, який дозволяє вважатися найкращим гравцем Австрії.

– Як влаштована система австрійського паделу? Чи платять клуби зарплату, чи це історія виключно про рейтинг і призові?

– В Австрії це історія виключно про національний рейтинг та призові кошти на турнірах найвищої категорії. Звісно, тут є місцеві гравці-австрійці, які представляють конкретні клуби, і ті допомагають із фінансуванням, покривають витрати або навіть щось платять додатково. Проте мене ця фінансова історія взагалі не стосується. Насправді я чудово розумію їхнє бачення. Клубам і місцевій федерації цікаво розвивати власних вихованців, які виступатимуть за національну збірну Австрії. Наприклад, Моріс зараз є моїм напарником №1 на турнірах FIP, але Федерація паделу Австрії наполягає на тому, щоб він грав не зі мною, а з кимось із гравців національної збірної.

– Розкажіть, де саме ви зараз найчастіше тренуєтеся та проходите збори?

– Наразі я обрав для себе іспанську академію Vest Padél Academy у Валенсії. До цього я побував у багатьох місцях, тренувався у відомих академіях із гучними іменами, де займаються зірки з топ-5 світового рейтингу, і мав досвід роботи з величезною кількістю крутих фахівців. Оскільки я розвиваюся не лише як гравець, а й як тренер, то підходжу до цього питання дуже глибоко. Чому саме Vest Padél Academy? Там тренуються гравці мого рівня – приблизно топ-400-500 світу, є і сильніші спортсмени, і це дає правильне середовище для росту.

У цій академії мені подобається, що увага до гравця така ж, як у більш розкручених топових академіях, але при цьому є фокус саме на тебе. Дуже добре поєднані падел-тренування, фізична підготовка, робота спортивних психологів – там справді працює сильна команда. І головне – не важливо, який саме тренер із п’яти буде з тобою на корті. Усі працюють в одному напрямку, постійно комунікують між собою і розуміють твій рівень та завдання. Усе вибудувано як єдина система.

Були академії, де один тренер дає одні поради, потім заходить інший і повністю це заперечує – і ти просто губишся між різними підходами. Зараз, коли я розвиваю власну академію в Україні, то прагну, щоб усі тренери в моїй команді мали спільне бачення цього спорту і доносили до гравців єдину, чітку філософію гри.

– Зважаючи на ваш досвід за кордоном, якщо порівнювати Україну та європейські країни, у чому найбільша різниця в умовах, культурі та сприйнятті цього виду спорту?

– Якщо говорити про різницю в культурі, то згадаю один дуже крутий досвід. Я грав на турнірі в Туреччині, і це був, напевно, найкращий матч у моєму житті. Ми протистояли експершій ракетці світу Саньо Гутьєрресу та Гонсало Альфонсо – колишньому лідеру туру A1 Padel. Ми зіграли з ними гідно – 5:7, 4:6. Але показовим був інший момент. Перед грою рефері вийшов на корт і звернувся до Саньйо англійською. А той у відповідь жартома сказав: "Не спілкуйся зі мною англійською. Падел – це іспанський та аргентинський вид спорту. Будь ласка, говори іспанською".

Так, він народився в Мексиці, але Іспанія та Аргентина – це країни номер один. На мою думку, вони триматимуть цей статус ще дуже довго, адже там виросло вже п'ять-шість поколінь професіоналів, які грають із раннього дитинства. В Іспанії падел наразі – це другий вид спорту після футболу. Він обігнав навіть класичний теніс, хоча Іспанія історично є однією з найсильніших тенісних держав світу. Там у школах падел є частиною програми фізкультури, біля навчальних закладів стоять корти, де діти тренуються ледь не щодня.

Щороку в іспанський професійний спорт приходить по дві-три тисячі юніорів. Очевидно, що за такої вибірки шанси виховати першу ракетку світу в рази вищі, ніж у Швеції, де падел теж потужно розвивається, але там усього близько сотні гравців підбираються до топ-100 світового рейтингу. Цікаво, що в Іспанії діти паралельно грають у футбол, теніс і падел, переходячи суто в падел ближче до 12–15 років, а в Аргентині малеча від самого початку бере в руки лише падел-ракетку.

Я переконаний, що наші юніори, які мають міцну тенісну базу до 12–14 років, можуть стати топами у світі паделу. Ба більше, є світові приклади, коли люди переходили з тенісу в падел навіть у 25 років і пробивалися до топ-100. Але вирішальний фактор – це середовище. Якщо ти щодня тренуєшся з найкращими тренерами, граєш із сильнішими партнерами й постійно тягнешся вгору – результат буде.

Щодо України, то я щиро радий, як стрімко в нас усе розвивається. Мені подобається кількість людей, які відкривають для себе цей спорт. Поки що фокус здебільшого на аматорах, але все будується крок за кроком. Я бачу, що Українська федерація паделу робить правильні кроки. Ось нещодавно пройшов Кубок України серед юніорів, а незабаром наші хлопці вперше гратимуть за збірну на юнацькому чемпіонаті в Португалії. У нас з'являються сертифіковані тренери, ростуть гравці. Потрібні лише час і системний підхід.

– Чи стежите зараз за внутрішніми українськими турнірами та гравцями?

– Звісно, адже, окрім власної професійної кар'єри, я активно розвиваю падел для українців. Два роки тому я заснував падельну спільноту. Мені та моїй команді вдалося залучити до цього спорту багато нових облич – ми проводимо чимало різноманітних заходів та ініціатив як у Європі для українців, так і безпосередньо в Україні, попри те, що фізично я перебуваю за кордоном. Мені цікава кожна молекула українського паделу, хочеться бачити, як збирається цей великий пазл. Зараз я буквально в режимі 24/7 живу цим видом спорту.

– Як зсередини виглядає потенціал збірної України сьогодні? Чи бачите серед тих хлопців, які зараз грають в Україні, потенційне підсилення для національної команди?

– Сто відсотків бачу. Якщо говорити не лише про юніорів, а й про дорослих спортсменів, які зараз виступають на найвищому рівні в Україні, то у нас є потужний резерв. Наступного року на збірну чекають великі змагання, і я впевнений, що серед хлопців та дівчат з'являться нові обличчя, які зможуть суттєво підсилити національну команду.

– Як ви зі свого боку намагаєтеся ділитися цим багатим закордонним досвідом з українськими вихованцями та реалізовувати європейські підходи тут, удома?

– По-перше, я намагаюся бути максимально відкритим у соцмережах: створюю багато корисного контенту українською мовою як для професіоналів, так і для аматорів. По-друге, розвиваючи свою академію, ми нещодавно провели масштабну сертифікацію для 16 українських тренерів у Відні. Більша частина з них спеціально приїхала до нас із різних куточків України. Ми організували для них навчання, до якого залучили не лише мене та наших провідних українських фахівців, а й топових іспанських тренерів.

Крім того, зараз ми працюємо над великим онлайн-курсом українською мовою. Він на стадії розробки, і ми плануємо зробити його максимально доступним для кожного, хто хоче зануритися в цей спорт. Також зараз я починаю розвивати свою академію не лише в Європі, а й безпосередньо в Україні. Тобто фахівці, які проходять у нас навчання, будуть представляти нашу академію в різних українських містах. Наразі ми стартуємо з Дніпра, а далі плануємо розвивати цей напрямок на заході України.

Я завжди намагаюся залишатися відкритим для всіх гравців, які контактують зі мною. Часто пишу розбори та відгуки гравцям і тренерам. Паралельно ми проводимо падел-кемпи. Є більш розважальні табори для аматорів, а є спеціальні інтенсиви для спортсменів високого рівня. Але якщо говорити про мою найбільшу мету та глобальне бажання – щоб уся моя падел-академія системно працювала з юніорами та українськими гравцями, які перебувають і в Європі, і в Україні. Я дуже хочу, щоб діяльність академії в Україні фокусувалася не лише на аматорах, а була спрямована на розвиток справжнього професійного паделу в нашій державі.

– У квітні ви вперше взяли участь у світовому турі Premier Padel у Брюсселі. Поділіться цим досвідом: наскільки ви задоволені своїм дебютом і що для вас означав вихід на таку престижну арену?

– Знаєте, у мене є кілька великих професійних мрій. Перша – хочу якомога довше виступати за збірну України, підтримувати високий рівень і захищати синьо-жовті кольори доти, доки дозволятимуть сили. Друга, і моя найбільша мрія та ціль, – успішний виступ на Олімпійських іграх, адже падел має всі шанси стати олімпійським видом спорту. І третя, найближча мета – зайти в тур Premier Padel і мати можливість змагатися на цих турнірах щомісяця. Тому Брюссель став для мене неймовірним вибухом емоцій, які відпустили мене лише кілька тижнів тому.

Я й досі не можу до кінця усвідомити, як це – почати грати в падел лише три з половиною роки тому, дивитися на світових зірок по телевізору, а згодом самому вийти на одну з найкращих арен світу в Брюсселі та ще й зіграти на центральному корті! Ми заявилися на турнір разом із моїм партнером із Польщі, з яким виступаємо на міжнародній арені. За кількістю професійних очок FIP ми вже мали мінімальний шанс зачепитися за кваліфікацію, але самі до кінця не вірили, що це можливо. Тоді кожен грав свій турнір: партнер виступав у Польщі, а я грав на Кіпрі зі своїм австрійським напарником.

У суботу я програв у другому раунді дуету з топ-100 світового рейтингу. Сів на лавку, трохи засмучений, узяв телефон, щоб шукати квитки додому, і тут мені приходить лист від Premier Padel: "Вітаємо, ви пройшли у кваліфікацію!". Виявилося, що ми були першими в списку очікування, і якась пара знялася в останній момент.

Я дивлюся на екран і розумію, якщо ми в сітці, то грати нам уже завтра! Відкриваю розклад – матч стоїть на 12:00 в Брюсселі. А на годиннику п'ята вечора, і я перебуваю на Кіпрі. Пишу партнеру: "Ми всередині!". Він у паніці: "Що мені робити? Жодного авіарейсу з Вроцлаву до Брюсселя на ранок немає!". Я кажу: "Треба шукати варіанти, такий шанс випадає раз у житті".

Зрештою, я знаходжу маршрут літаком через Відень, щоб приземлитися в Брюсселі о 10:30 ранку. А напарник відповідає: "Добре, я сідаю в машину і буду всю ніч їхати 13 годин без зупину". Це було історично, адже він став першим гравцем від Польщі, а я – першим від України на турнірах такого рівня. Ми просто не мали права втрачати цей шанс. Я провів усю ніч у перельотах, а мій партнер приїхав під стадіон о 12:15 – за 15 хвилин до початку гри!

Так, я зустрів його на вході, нам видали акредитації, і нам одразу кажуть: "Усе, за 15 хвилин ваш вихід на центральний корт". Партнер швидко забігає в душ, хапає ракетку, сумку, і нас уже оголошують по гучномовцю на всю арену. Ми виходимо, а там – величезні трибуни забиті вщент! Глядачі палко вболівали за своїх, адже ми потрапили на одну з найкращих пар Бельгії, гравців їхньої збірної.

У паделі на розминку перед грою дають усього три хвилини. І от уявіть: починається матч, а людина 20 хвилин тому вийшла з машини після 13 годин за кермом. У першому сеті мій напарник не розумів, де він перебуває і що взагалі відбувається. Якимось дивом ми взяли два гейми, програли сет 2:6, але головне – встигли адаптуватися до божевільної атмосфери та заповнених трибун.

– Хвилювання було в той момент?

– Було, але все так швидко відбувалося, що я навіть не міг повністю усвідомити, що все це дійсно сталося зі мною. Хвилювався в першому сеті, тому що корт зовсім інший, м'яч летить інакше, гра не така швидка, як на турнірах FIP – до цього всього треба було звикнути під тиском сотень пар очей. У перерві я сів на лавку і сказав напарнику: "Усе, ми вже тут, цей шанс перед нами. Давай витиснемо з себе максимум і просто помремо на цьому корті за кожен поінт".

І другий сет тривав годину і десять хвилин. Суперники мали матчбол за рахунку 5:4 на свою користь, але ми зуміли переламати хід гри, забрали сет 7:5 і зрівняли рахунок. Мені дуже сподобалося грати в Брюсселі, бо там неймовірні глядачі. Незважаючи на те, що вони прийшли вболівати за своїх, уже в другому сеті ми змогли переманити когось на свій бік, тому що вигравали дуже круті розіграші.

А от у третьому сеті, на жаль, у голові з'явилися думки: "Ого, ми ж зараз можемо виграти свій перший матч на Premier Padel, а вже завтра грати на цьому ж корті проти суперників із топ-30 світу". Цей ментальний тиск трохи завадив. До того ж тренер бельгійців дав їм команду навантажувати мого партнера. Вони бачили, що після нічної дороги він фізично виснажився у важкому другому сеті. Суперники повели 4:0, але ми все одно зачепилися за гру й відігралися до 4:3. Мали чудовий шанс зробити брейк і зрівняти рахунок до 4:4, але не скористалися ним.

Навіть наприкінці, коли бельгійці подавали на матч за рахунку 5:4, ми вели 30:15 на їхній подачі, проте програли дуже довгий і виснажливий розіграш. У підсумку поступилися 4:6. Попри все, я вважаю, що у нас було насправді круте жеребкування і ми мали реальний шанс виграти цей матч на центральному корті Premier Padel. Але в мене завжди так виходить, що всі досягнення йдуть поступово. Це був перший Premier Padel – дуже близько, не з першого разу, але я знаю, що шанси ще будуть.

І от уже в кінці цього місяця я буду грати вдруге. Скоріш за все, я гратиму на турнірі Premier Padel у Бордо, у Франції. Моя ціль – виграти перший матч на Premier Padel уже наступного разу. Але якщо не наступного, то через раз. Я до цього точно буду прагнути, рівнятися та намагатися це зробити.

– Оскільки падел стрімко йде до олімпійського статусу, на який рік ви прогнозуєте дебют цього спорту на літніх Іграх?

– Зараз цей вид спорту розвивається в усіх регіонах світу та поступово інтегрується в систему мультиспортивних змагань. Зокрема, наступного року падел буде представлений на Європейських іграх, де виступить і збірна України. Тому не виключаю, що у 2028 році падел може бути представлений на Олімпійських іграх. Водночас, якщо говорити про повноцінне закріплення в олімпійській програмі, то я б поставив на 2032 рік.

– Як засновник Ukrainian Padel Community, розкажіть з якою метою створювався цей проєкт, яка його головна місію сьогодні та скільки людей він вже об'єднує?

– Коли ми тільки починали створювати Padel Ukrainian Community, моїм найбільшим бажанням було зробити так, щоб українці за кордоном почали грати в падел. Подорожуючи тоді світом і турнірами, я всюди намагався знімати відео, створювати контент, запрошувати знайомих, щоб познайомити їх із цим видом спорту. Допомагав їм запускати локальні падел-групи, адже найважче – це розпочати.

Пам'ятаю, як у Відні я казав: "Давайте проводити українські турніри!". А на той момент паделом займався лише один українець, мій напарник. І мені відповідали: "Та максимум ми вдвоє гратимемо, ну, може, ще когось із вулиці покличемо. Це все". Я просив друзів більше вірити в потенціал цього спорту.

Сьогодні всім легко говорити, що падел – це феномен і мегакрутий напрямок. А тоді мені пророкували, що він розвиватиметься дуже повільно і тут ніколи не буде багато глядачів. Проте нещодавно на фіналі Masters у Барселоні на трибунах було 16 900! Коли бачиш такі заповнені стадіони, про великий потенціал говорити вже легко. Але на самому початку, коли цього всього не було, я просто щиро вірив.

Якось, повертаючись із турніру в Дубаї, я сів зі своїм напарником і дві з половиною години захоплено розписував йому своє бачення: як я хочу створити Padel Ukrainian Community, відкрити академію, організовувати кемпи, возити українців подорожувати, проводити великі івенти. Зараз я неймовірно щасливий, що все задумане тоді крок за кроком здійснюється.

Якщо на перший український турнір у Відні ми ледве зібрали п'ятьох моїх друзів і довелося запросити двох італійців, щоб просто укомплектувати сітку, то зараз на наші віденські турніри збирається по 120-130 гравців. Наша тамтешня спільнота налічує вже понад 500 людей. Ще близько 200 гравців об'єднані в Братиславі. Наразі у Варшаві грає вже майже стільки ж українців, скільки в Києві.

Зараз це українське падел-ком'юніті об'єднало абсолютно всі спільноти, які є українськими в паделі. Наприклад, якщо їдуть до Відня, то йдуть до нас, якщо їдемо до Варшави – йдемо до інших хлопців, у Португалії інші українці роблять свої турніри та свої події. Дуже класно, що це все працює разом в одній екосистемі. Неважливо, куди саме ти їдеш – чи по Україні, чи по Європі, – ти завжди знайдеш українську спільноту, де зможеш пограти.

У рамках проєкту Padel Ukrainian Community ми зараз організовуємо насправді великі заходи та турніри з призовим фондом. Останні два рази ми провели дуже круті івенти. Наприклад, у Валенсії ми зробили великий захід напередодні матчу збірної України з футболу. Ми організували масштабний турнір, і загалом на нашому івенті зібралося 240 українців. Люди грали в падел у різних категоріях з 9-ї ранку до 11-ї вечора. Були і дуже відомі футболісти, і підприємці, і круті особистості, і спортсмени.

Такого ж формату івент ми зробили на 150 гравців у Відні. Ми дали можливість аматорам відчути себе справжніми професіоналами і підготували захід із відповідним ставленням до них: усі матчі знімали на відео, велися трансляції, у всіх брали інтерв'ю, був призовий фонд. Потім у нас була дуже крута подія наприкінці 2024 року – ми організували у Відні благодійний матч між збірною України та збірною Австрії. До нас з усієї Європи приїхали українці. Ми провели дуже крутий аукціон і згодом ці гроші передали в дитячі будинки у Дніпрі та в Києві.

Також майже на всіх наших подіях ми зараз співпрацюємо з благодійним фондом "Таблеточки". Робимо круті майстер-класи для дітей, влаштовуємо розіграші форми та ракеток від топових гравців світу. Це такий проєкт, який, я б сказав, є більшою мірою соціальним. Він про те, щоб, по-перше, допомагати людям. По-друге – поєднувати людей. По-третє – давати їм можливість познайомитися з цим спортом, закохатися в нього і потрапити в спільноту. Падел і саме наша українська спільнота вже змінили життя багатьох людей.

Проєкт Padel Ukrainian Community продовжуватиме цю місію – зберігати та розвивати падел. Особливо це стосується дітей, для яких ми проводимо майстер-класи. Зараз я надзвичайно вдячний українським клубам, які долучилися до нашої ініціативи. Ми спільно з ними організували протягом травня безкоштовні майстер-класи для дітей. У паделі неймовірно круто те, що всі раді об'єднуватися та разом робити добрі справи. Тому проєкт Padel Ukrainian Community – він якраз про таку правильну, спортивну, українську, добру соціальну місію.

Також у межах наших можливостей ми прагнемо підтримувати професійних гравців і забезпечувати потужну медійну підтримку паделу в Україні. І, звісно, я дуже сподіваюся, що в мене буде можливість робити все це в Україні у ще більших масштабах.

– Як ви оцінюєте поточний рівень залученості українських брендів та спонсорів до паделу? Що потрібно показати бізнесу, щоб вони активніше інвестували в українських гравців та турніри?

– Якщо ми говоримо про клубний рівень, то українські бренди дуже добре залучені. Ми чудово це бачимо на прикладі Києва, де вже діє понад 20 падел-спільнот. Там завжди є призи від партнерів, компанії інтегруються в локації та брендують майданчики. Клуби відкриті до спонсорства, але поки що все це працює здебільшого в межах аматорських подій та комерційних, прибуткових історій. А от якщо повертатися до професійного сектору, то його в Україні потрібно популяризувати ще більше. Тут є величезний потенціал для зростання – ми маємо робити з наших топових гравців справжніх зірок, підтримувати їхній шлях та розвивати національну лігу. Тоді, мені здається, вітчизняний бізнес буде в цьому значно більше зацікавлений.

Наприклад, якщо говорити про мене, то попри те, що я зараз не в Україні, ми часто співпрацюємо з нашими компаніями в межах івентів чи кемпів Padel Ukrainian Community. Проте знайти партнера, який підтримував би саме мене як індивідуального спортсмена – хоча я є першим номером в Австрії та представником національної збірної, – мені поки що не вдається. Можливо, я сам приділяю цьому недостатньо часу, але я дійсно перебуваю в пошуках. Витрати на міжнародні виїзди, перельоти та тренування постійно зростають, і мені потрібна фінансова допомога. Поки що я бачу готовність бізнесу вкладатися у масові івенти, але не в персональну історію атлетів.

– Тобто ви зараз повністю з власної кишені оплачуєте свої потреби як професійного спортсмена?

– Зараз я сам собі спонсор. Минулого року мав фінансову підтримку, за що дуже вдячний, але цього сезону закриваю все самостійно. Мені хочеться працювати на прозорих умовах із крутим брендом, але поки що доводиться все робити самому. Падел приносить мені гроші, але це не ті суми, щоб спокійно готуватися та подорожувати світом. Тому виходить, що зараз я працюю заради своєї спортивної кар`єри.

– А що робити в такій ситуації, щоб бізнес помітив тебе як індивідуальність?

– Напевно, у спортсмена має бути людина, яка професійно допоможе з правильним позиціонуванням, знатиме, з ким спілкуватися і що запропонувати. Ідеально, коли є команда, де кожен відповідає за свій напрямок.Хоча я сам багато працюю в медіа та з бізнесами, поки що просуваюся самотужки. І тут надзвичайно важливо розвивати особистий бренд. Я працюю над цим щодня.

На мою думку, щоб бути цікавим спонсорам, сьогодні недостатньо просто добре грати. Ти повинен бути цікавою особистістю. Тільки тоді залученість компаній буде більшою.Попри всі складнощі, я знаю приклади, коли українським гравцям допомагають і вони мають партнерів. Упевнений, що з тим темпом розвитку паделу, який ми бачимо зараз, усе більше брендів долучатимуться до підтримки. Внесок у себе як у спортсмена ніколи не закінчується на тренувальному корті.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!