Блог | Що кальмари роблять у кишківнику кашалота і до чого тут парфуми?
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Кальмари живуть на глибині 1000 метрів і навіть глибше. Для розуміння: найвищий хмарочос у Дубаї сягає висоти 828 метрів й налічує 163 поверхи.
В океанських глибинах на головоногих молюсків полюють кашалоти – найбільший вид зубатих китів. У нутрощах цих морських ссавців накопичується чимало твердих, неперетравлюваних дзьобів різних видів кальмарів, зокрема двох найбільших – велетенського та колосального.
Навколо дзьобів наростає воскова маса, яка захищає стінки кишківника від пошкодження, – це амбра. Зазвичай вона потрапляє в океан після смерті кашалота, де роками або десятиліттями дрейфує, "дозріваючи" під впливом сонця, солі й кисню. З чорної маси, що має різкий неприємний запах, вона перетворюється на сіру чи білу і набуває цінного мускусно-деревного аромату.
Амбру часто знаходять на узбережжі, куди її виносять хвилі. У парфумерії вона надзвичайно цінується за амбреїн – сполуку, яка стабілізує аромати і робить їх більш стійкими. Природна абмра рідкісна, а тому коштує шалених грошей.
Щоб полювати на кальмарів в зоні кисневого мінімуму або тіньовій зоні, кашалоти мають великий запас кисню у м’язах та крові.
"П’яту частину маси тіла кашалота становить величезний об’єм густої, схожої на патоку крові, яка повільно тече артеріями й венами – такими великими, що туди легко можна засунути руку. Вʼязкість крові кашалотів обумовлена великою кількістю червоних кровʼяних тілець, що містять білок гемоглобін, який звʼязує кисень. Ще один білок, міоглобін, робить їхні мʼязи темними, майже чорними. Він також звʼязує кисень і вивільняє його тоді, коли це потрібно", – пояснює морська біологиня Гелен Скейлз у "Дивовижній безодні".
Також під час занурення їхнє серцебиття сповільнюється до п’яти ударів на хвилину. Завдяки цьому кашалоти ощадливо витрачають кисень із запасів, полюючи на дні океану понад годину.
Кальмари мають водний тип дихання, тобто мусять захоплювати якомога більше O₂ через зябра. Але на глибині 1000 метрів кисню так мало, що вони стають повільними, неуважними й легко потрапляють до пащі спритного морського ссавця.
Кашалоти мешкають у світі, далекому від нашого, але століттями підтримували тісний зв’язок між людьми й морською безоднею.
В середині XIX століття під впливом зростання попиту на китовий жир обертів набрало комерційне полювання. Станом лише на 1990 рік у світі вбили 300 тисяч кашалотів, кожен із яких дав майже 2000 літрів спермацету.
Спермацет – речовина, якою заповнені носові порожнини самців і самиць (а не те, що ви могли подумати).
"Китовий жир використовували також як промислове мастило та трансмісійну рідину в автомобілях Північної Америки, а також у виробництві губної помади, клею та воскових кольорових олівців. Під час Першої світової війни солдати змащували китовим жиром ступні, сподіваючись захистити їх від вологи та уникнути хвороб ніг у сирих окопах. У Європі 1930‐х років майже половину маргаринових спредів готували з гідрогенізованого китового жиру. Спермацет використовували як високоякісне мастило, що не псується, не роз’їдає метал і залишається слизьким за високої температури, даючи машинам змогу працювати швидше", – йдеться у "Дивовижній безодні".
Лише наприкінці 1970-х люди стали на захист китів, які перетворилися з промислового ресурсу на цінний об’єкт дикої природи.
Здається, знати щось про істот, що живуть так глибоко на дні океану, не дуже й треба. Але насправді вони потрібні нам значно більше, ніж ми їм. Тобто так: ми їм не потрібні взагалі.
Глибоководні організми відіграють важливу роль у вуглецевому циклі планети. Коли мертвий планктон або туша кита, опускаються на дно океану, частина вуглецю, який вони містять, надовго залишається там, не повертаючись в атмосферу у вигляді CO₂.
Ще один приклад – медицина: бактерії, які живуть в екстремальних умовах на дні океану – під високим тиском, у темряві, біля гідротермальних джерел, – мають незвичайну біохімію. Вчені досліджують їх як джерело речовин, які можуть бути корисними для створення нових антибіотиків та інших ліків. "На дні Маріанської западини, на глибині 10 898 метрів, виявили новий штам бактерій виду дермакок абісальний (Dermacoccus abyssi), що містить низку сполук, які знищують ракові клітини".
Якщо ви хочете дізнатися більше про кашалотів, кальмарів, морських огірків чи лілій, трахімедуз, пекельних вампірів, біолюмінесцентних черв’яків-бомбардувальників, читайте "Дивовижну безодню" Гелен Скейлз.
Авторка не просто пише про підводні гори, абісальні рівнини чи жолоби, а й зрозуміло пояснює, що це; як між собою пов’язані певні види істот і рослин, які пристосувалися до життя на глибині; який вплив має рибальство, полювання та видобування ресурсів на глибоководні екосистеми. На вас чекає цікава мандрівка на дно океану, де попри все, є біолюмінесцентне світло й дивовижна краса.
