"Ви сповна розуму? Таке не могло пройти на ТБ!" Кумирка мільйонів Тетяна Цимбал – про золоті часи телебачення, життя після слави та фейсбучні афери

Тетяна Цимбал – легенда українського телебачення, голос та обличчя якої памʼятають мільйони глядачів. Майже пів століття вона віддала телеекрану – працювала на УТ, Першому національному, телеканалах "Новий" та СТБ.

Відео дня

В інтерв'ю OBOZ.UA телезірка відверто розповіла про перші конкурси на телебаченні, штучний інтелект, що не має інтелекту, і кота з професорським ім’ям, якого врятувала в центрі Києва. А також про свою велику родину: доньку – тенісну чемпіонку в Канаді, сина – рок-музиканта з "Green Grey", п’ятьох онуках та правнука, який з’явився нещодавно і якого називає "мале Цимбаля".

За освітою Тетяна Цимбал філологиня. У 1969 році закінчила факультет романо-германської філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Ще навчаючись, почала працювати в молодіжній редакції УТ. Каже, що на той час неважлива була для роботи професія журналіста, однак доводилося пройти серйозний конкурсний відбір: "Я пройшла за конкурсом, який оголошували публічно, в шістдесят восьмому році. Відбір претендентів був дуже ретельним, наприклад, від чоловіків вимагали не лише низький поставлений тембр голосу та фактурну зовнішність, але й чималий зріст – не нижче ніж 180 см".

"Телебачення тоді – це було щось нове, незвідане, – додає телеведуча. – Проте там уже працювали майстри, як зараз би сказали, фундатори. І йшлося радше про мистецтво, ніж про журналістику, адже самого поняття "журналіст" ще не вживали – було лише "редактор".

"Зараз усе інакше, – продовжує Тетяна Василівна. – Наприклад, виник штучний інтелект, хоча я не згодна з цим формулюванням. Це не інтелект у людському розумінні. Інтелект – це привілей людини, а ШІ – лише нова досконала технологія. З цього приводу розповім історію – нещодавно дивилася програму, де вели розмову про це відомий мультиплікатор і знана фахівчиня з нейронауки. І от він запропонував ситуацію, ніби звертається до Бога й питає: "Можеш написати формулу Всесвіту?" Бог починає писати. Режисер анімації стоїть у нього за спиною, підглядає – і раптом вигукує: "О, тут помилка". А Бог йому: "Знаю". І науковиця каже: "Ось воно. Божественна помилка – це і є талант". Те, що відкривається несподівано – не з логіки, а з прориву. Щось, чого раніше не було. Хто такі геніальні люди? Хто створює те, чого не існувало. Наприклад, Жуль Верн у своїх фантазіях передбачив підводні човни. А далі наукова думка й технології наблизили фантазії до реальності. Ті, хто були першими на телебаченні, так само намагалися осягнути невідоме".

Тетяна Цимбал зізнається, що відчуває ніяковість, коли чує, що її називають обличчям головного телеканалу України, телезіркою свого часу: "А чому хтось вирішив, що я найкраща? Мої колеги, впевнена, теж про себе такої думки. І я погоджуюся. Зірки насправді на небі. У мене є подруга – Вікторія Бондар, дружина славетного документаліста Сергія Буковського. Розмовляла з нею нещодавно, вона розповідала, що прихистили з чоловіком песика-приблуду. Запитую: "А яка порода?" Сміється: "Він думає, що вівчарка". У мене кіт теж із прибудинкової території".

Тетяна Василівна каже, що досі підтримує гарні стосунки з колегами, з якими разом творили телебачення: "Не так давно ми втратили Анатолія Васяновича (знаменитий диктор, що віддав телебаченню десятки років. – Ред.). Я дуже товаришувала – і з ним, і з його родиною. Він прекрасний майстер слова. Толя прийшов на телебачення з Театру Франка, він професійний актор. Помер у Німеччині, похований у Києві. Іван Вовк – теж прийшов на телебачення з акторською освітою. Цікаво, що в один день зі Світланою Білоножко. Хочу дуже тепло згадати Олександра Сафонова. Нещодавно ми мали поїхати до нього в гості з телеведучим Миколою Канішевським, але я захворіла. До речі, хочу дуже добре слово сказати про Миколу, який опікується ветеранами телеекрана. Віднаходить і публікує маловідомі факти з життя майстрів. У нього просто талант об'єднувати людей у добрі".

"Всі ми знаємо, що нині медіа часто заточені на скандали, тому інколи відомі люди неохоче відгукуються на пропозиції інтерв'ю, – продовжує Тетяна Цимбал. – І дорогого коштує, що озвалася невістка славетного Петра Весклярова (телеказкар Дід Панас. – Ред.). Відомо, що вона уникає розмов із журналістами, а з Канішевським почала переписуватися. Чому Уляна обережно ставиться до медіа? Тому що постійно на язиці "отака х*йня, малята". Слухайте, хіба ви думаєте, що таке могло пройти на телебаченні? Ви взагалі сповна розуму? Усвідомлюєте, що то було за телебачення? Подібне проскочити не мало жодних шансів. І образливо, що творчість людини, яка увійшла в історію, часом ідентифікують за однією фразою".

"Прикро, що фейки стали повсюдними в нашому житті, – нарікає Тетяна Цимбал. – Кілька років тому зі мною сталася неприємність: зловмисники двічі реєстрували від мого імені профілі у Facebook – просили гроші, контакти відомих людей. Мені зателефонував телеведучий Олег Панюта й обережно так: "А ви є на Facebook?". Випалила: "Не кажи мені про це!" Я вже була поінформована, що сталося. Згодом ми відправили скарги – профілі закрили".

– Пані Тетяно, перемкнімося на приємне: ви згадали, що маєте кота "з прибудинкової території". Як до вас потрапив?

– О, це цікава історія. Я мешкаю на Малій Житомирській. Попри те, що це центр міста, в нашому дворі живуть коти, ми їх підгодовуємо. І от в однієї з кішечок з'явилися дитинчата. Й одне з них залізло під машину й застрягло – самостійно вибратися ніяк. Зібралися люди, а воно нявчить – опинилося в пастці. Я знайшла телефон рятувальної служби, зателефонувала. Приїхав молодий хлопець, досі пам'ятаю, його звати Антон. Ліхтар на лобі, спеціальний підсак для ловлі тварин. Витягли, каже: "Будете забирати?". А в мене на той час жили дві породисті кішки. Але що робити, пустила до хати. Спочатку він був у нас Швондер, бо ущільнив нас (сміється). Згодом стали звати просто Хлопчик. А потім це дитятко виросло в розкішного, шляхетного парубка. А який вихований! Ніколи не полізе в тарілки на стіл. Лише сидить і не зводить з мене очей, поки ріжу йому печінку. А ще він мене лікує – робить масажі. Тому тепер у нього нове імʼя – Професор Преображенський. Пилип Пилипович – син каже, що йому пасує".

Тетяна Цимбал – мама двох дітей, має пʼятьох онуків, а нещодавно стала прабабусею. Як каже: "Маємо вже маленьке Цимбаля". Телеведуча була заміжня двічі: "Другого чоловіка поховала у 2021 році. Володя – нейрохірург, працював у реанімації, дуже хороший фахівець. Ми познайомилися у Феофанії. А перший чоловік – доктор технічних наук, займався теорією інформаційного кодування. Цікаво, що вони обидва – Володимири Петровичі. Володя Цимбал, мій перший обранець, був старшим від мене майже на 10 років. Саме від нього я дізналася багато з того, що було заборонене в Союзі, насамперед про творчість шістдесятників. На початку березня, в день народження Кобзаря, молодь збиралася у парку Шевченка попри те, що це було дуже небезпечно. І ми з чоловіком там бували".

"Радянські часи – це дуже непростий період, – згадує телеведуча. – Теперішній молоді багато з того часу видається дичиною. А ми так жили. Щоб купити автомобіль, треба не лише назбирати гроші, а й надати купу довідок, зокрема з парткому, уявляєте? Меблі, техніку – все треба було, як тоді казали, діставати. Черги, черги – і знову черги. Моя донька ще маленькою почала професійно займатися тенісом, я водила її на заняття. Памʼятаю, якось приїхали, сидять дві бабусі, чекають своїх дівчат. І одна іншій каже: "А на Саксаганського рибу дають". Розумієте? Держава не працювала для людей, вони були її рабами. І все найгірше з того Радянського Союзу перебрала на себе Росія".

"З часом мій перший чоловік емігрував до Канади, – продовжує розповідати про родину Тетяна Василівна. – Ми вже на той час були розлучені. Згодом туди переїхала й наша донька Ольга. І от там нещодавно народився наш із Володею правнук. Я дуже щаслива, шкода тільки, що чоловік не дожив до цього. Малого ще не бачила, але родичі постійно надсилають щось цікаве. Сьогодні відкрила телефон, а там дуже смішне відео: спить мій онук, а поруч лежить оце мале. Ручки в кулачках догори, ніжки – п'яточка до п'яточки. Так мило!"

"У моєї доньки Олі три вищі освіти. Вона реабілітологиня, вчителька фізкультури та психологиня – отримала цю спеціальність в університеті Шевченка, – розповідає Тетяна Василівна про дочку, що мешкає в Канаді. – Але має захоплення на все життя – теніс, яким професійно займається з дитинства. Жартує, що всі її червоні дипломи "грають" разом з нею. Вона досі виступає у своїй віковій категорії на міжнародних змаганнях за збірну Канади. Кажу: "Олю, скільки можна? Бігай, махай ракеткою для форми. Вона сміється: "Мамо, так нецікаво!"

На початку вторгнення рідні вмовили Тетяну Цимбал тимчасово переїхати до Канади – переживали за її безпеку. Поїхала в березні, однак восени вже повернулася додому: "Звісно, Оля страшенно нервується. А я просто захоплена від нашого оптимізму, від того, як ми вміємо триматися. Після останнього страшенного обстрілу переслала доньці мою переписку з друзями. Написала: "Щоб ти розуміла, як ми зараз живемо". Грюкало вночі шалено. На другий день пишу друзям: "Як ви?" "Не дали поспати, але вже збираємося на концерт маестро Юрія Рибчинського", – енергійно відповідає одна подруга. Друга бадьоро рапортує: "Очей уночі не зімкнула, але веду групу підшефних пенсіонерів в оперний театр на "Наталку Полтавку". Третя відписалася, що вже на роботі – монтує чергову програму, вона на телеканалі працює".

"Син Петро мешкає в Соломʼянському районі Києва, – продовжує Тетяна Василівна. – Запитую: "Гучно?" Відписує: "Мам, я вже з десятої на роботі". Він у мене викладач, працює в приватній музичній академії. Буває, жартує зі мною: "Не переживай, у нас без опадів".

– Відомо, що свого часу ваш Петро був гітаристом гурту Green Grey. Ви тоді слухали їхню музику?

– І пісні слухала, і ходила на концерти. Петро дружить із Дмитром Муравицьким (Murik. – Ред.) з юності, навчалися в одній школі. Часто сиділи у нас у квартирі, гурт Queen слухали. Син мені часто казав, що музика – це його релігія. Нічого більше не цікавило – тільки це. Зараз викладає, і доволі успішно: один з його учнів уже виграв міжнародний конкурс в Англії.

– Пані Тетяно, не можу не запитати: як вам вдається виглядати на мільйон (у вересні телеведучій виповниться 79 років. – Ред.)?

– Знаєте, те, яку ми маємо зовнішність у молодості, – це, звісно, заслуга природи. А все далі залежить від того, як проживеш своє життя. Я багато чую від фотохудожників і операторів наших, що бувають дуже красиві люди поважного віку. Обличчя в зморшках, руки не такі, як хотілося б, але вродливі. І поряд – якась частина молодих людей, які абсолютно безликі. І доглянуті, і правильні риси обличчя – але не гріє. Це як готельний прибраний номер відрізняється від житла людини, де прочитуються її смак, доля, уподобання, характер. А там безладне скупчення – модних речей, дорогих аксесуарів. Ще й золотий батон лежить посередині, розумієте? Тому насамперед дуже важливо: хороші думки, добра аура. От у таке я вірю – красу, що йде зсередини. Ну і, звісно, дякую батькам за генетику.

А крім того, у нас же ще професія така. Виховували, що маємо завжди бути у відмінній формі – і в кадрі, і в побуті. Так, наче на тебе весь час направлений об'єктив камери. Тому я ніколи не дозволяла собі панчіх зі стрілкою, не укладеного в зачіску волосся. Бо "впізнають – і буде соромно". І це розуміння так вишколило мене за життя, що інакше вже не буде. І мені дуже приємно, коли зупиняють на вулицях, говорять приємні слова. Я і сама намагаюся сказати щось добре у відповідь – такий обмін позитивом нині вкрай необхідний.

– Пенсія дуже відомої телеведучої – це гроші, на які можна спокійно жити?

– Ви знаєте, аналізуючи часом своє життя, незмінно доходжу висновку, що ми в родині завжди жили добре у фінансовому плані. Я звикла допомагати, а не отримувати підтримку. Звісно, діти намагаються якось підставити плече: подарунки, щось ще. Але я таким не спекулюю, бо зараз усім важко. Нещодавно бачила інтерв'ю з інженеркою-конструкторкою, яка розповідала, що має 40 років стажу, а отримує щомісячно 5700 гривень. Запитали про дітей, каже: "Вони тягнуть навчання внучки у виші, а мені на молоко і хліб вистачає". Мені вистачає і на чорний шоколад, без якого жити не можу (усміхається). В мене непогана пенсія, але я свідомо не хочу називати її розмір, бо все одно вважаю, що і на такі гроші прожити не дуже просто.

"Я ще зрозуміла, що раніше викидала багато грошей надурно, – додає Тетяна Василівна. – Ми жили на широку ногу, відверто вам зізнаюся. А зараз я навчилася вести фінанси раціональніше. І ще усвідомила, що часом нас вибиває з рівноваги не якась неприємність, а ставлення до цієї ситуації. Все, що відбувається навколо, – результат того, як ми це переживаємо всередині. Я живу в прекрасному місці, в мене чудова квартира з дорогими для мене речами. Деякі з них повертаються дуже несподівано. Наприклад, у 80-ті роки відомий художник Віктор Зарецький, чоловік Алли Горської, написав мій портрет. Він, до слова, багато працював і з акторкою Раїсою Недашківською – вони товаришували. Мій портрет через якийсь час продався в Лондоні. А в мене залишилися лише презентаційні листівки із зображенням. І от нещодавно приїхали в гості друзі, побачили. І запропонували перенести роботу на полотно – виявляється, так можна. І зараз копія портрета в мене. Я розповідала цю історію одній приятельці, вона спеціалістка з творів мистецтва. Знаєте, що сказала? Що це не просто історія художнього твору, це – його доля.

– Пані Тетяно, цікаво, у скільки років ви офіційно вийшли на пенсію?

– Мені здається, що перебрала лише трішечки (сміється). Але багато працювала ще потім. Навіть коли якось була в пенсійному фонді, вже не згадаю, з якого приводу, то виявилося, що маю 16 неврахованих років. Може здатися дивним, але я фактично не користуюся привілеями своєї пенсійної книжки – пільгами в транспорті й таке інше. В мене подруги дуже непосидючі, знаю, що є дні, безплатні для пенсіонерів у музеї, спеціальна програма в театрах київських. Це дуже класно, таким має бути громадянське суспільство. Є такий вислів, що зрілість держави визначається ставленням до дітей і людей поважного віку. І це дуже правильно.

Також читайте на OBOZ.UA інтерв'ю з легендарним художником Іваном Марчуком – про еміграцію до Відня, життя за чорним календарем і шахрайство з картинами.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!