Співак Девід Аксельрод тривалий час майже не з’являвся у публічному просторі. Виконавець, який нині служить у Національній гвардії України, нещодавно вийшов на одну сцену з оперною зіркою Людмилою Монастирською під час її бенефісу в столичному Палаці "Україна". Днями Аксельрод знову постав перед публікою. OBOZ.UA поспілкувався з артистом за лаштунками концерту пам'яті видатного українського композитора та співака Миколи Мозгового, який щорічно проводить Олена Мозгова.

Відео дня

Девід Аксельрод в інтерв’ю розповів нам, чим живе сьогодні: як поєднує військову службу і музику, а також – про фінанси концертів та реалії індустрії. Окремо – про особисте життя: стосунки в родині, зміну імені та реакцію на камінг-аут старшої доньки дружини Олени Мозгової.

– Девіде, про вас довгий час майже нічого не було чути в публічному просторі – і раптом новина: ви з’являєтеся на концерті Людмили Монастирської, яку називають однією з найкращих сопрано світу. Як це сталося?

– Пані Людмила дійсно оперна зірка світового класу! Ми знайомі вже якийсь час. Дещо з виступів я почав готувати давно. У нас була ідея великої програми "To live" – про право кожної людини на життя. Але воно внесло свої корективи – через військову службу мені складно повноцінно цим займатися, тому проєкт довелося поставити на паузу. І тут – абсолютно несподівано: Сергій Перман організовує пані Людмилі концерт, і вона каже: "Мені треба буде трохи перепочити. Заспіваєш?". Я, звісно, без роздумів погодився. Безперечно це для мене велика честь.

– Не було у вас ситуацій, подібних до тієї, що сталася з Віктором Павліком (скандал між родиною співака та продюсером Сергієм Перманом виник довкола організації та перебігу концерту виконавця. Пізніше інцидент переріс у публічну суперечку. – Ред.) І як ви пояснюєте, чому це взагалі стало можливим?

– Я переконаний: там усе було не так просто. Це мало вигляд добре спланованої історії. Давайте навіть без прізвищ – абстрагуємося. Є артист, який фактично не організовує нічого сам: його запрошують, забезпечують техніку, майданчик, промо, платять гонорар. Тобто за нього вже зробили величезну частину роботи. І після цього поводитися так, ніби ти нікому нічого не винен, – щонайменше дивно. Я вважаю, що замовник у цій ситуації має повне право на жорстку реакцію. Людина вкладає гроші, ризикує, бере на себе відповідальність за концерт – і раптом усе опиняється під загрозою зриву.

Я добре розумію, як це працює зсередини: це величезні витрати, нерви, команда людей. Якби артист сам організував виступ, інвестував умовно кілька мільйонів гривень і відповідав за результат – це інша розмова. Але коли тобі все дають: сцену, можливості, ресурси – і ти при цьому не виконуєш домовленостей, то, вибачте, це вже питання професійності. І мене трохи дивує, що в цій історії почали чіплятися до мови, якою Перман говорить на відео. Мені здається, тут важливіші вчинки. Я, наприклад, із Дніпра і до 32 років спілкувався російською. Але ж це не робить мене гіршим українцем, правда?

– Чому ви фактично відійшли з медійного простору і майже нічого не публікуєте в соцмережах? Артисту ж зазвичай важливо постійно нагадувати про себе.

– Якщо чесно, зараз просто не до цього. Пріоритети змінилися: мова не про кар’єру і не про медійну присутність, а про значно базовіші речі – щоб ми вистояли і перемогли. З перших днів повномасштабної війни я фактично жив у цьому режимі 24/7: займався нашим благодійним фондом, був у ТРО, зараз служу в Нацгвардії. Пішов добровольцем – це було абсолютно свідоме рішення. Звісно, цей шлях не був простим. На одному з виїздів отримав травму – далі операція, потім ще одна. Саме в той період завершився контракт із ТРО, і постало питання: що далі. Я фактично на рік випав із активної служби – операції, реабілітація, поступове повернення у форму. Але коли відновився – повернувся знову до служби – вже в Нацгвардію.

– Разом із дружиною, музичною продюсеркою Альоною Мозговою, ви виховуєте спільну доньку Соломію. Якою вона зростає?

– Це наше щастя. Вона зараз в залі, їй подобається концертна атмосфера – росте творча дитина. Дуже тонко відчуває звук, настрій. Обожнює малювати, постійно щось вигадує, експериментує. У ній багато того, що було й у мені змалку. Я свого часу закінчив художню школу, музикою почав займатися пізніше. Загалом вона взяла все краще від нас обох.

– Кілька років тому в медіа з’являлася інформація про ваші непрості стосунки з батьками і навіть відсутність спілкування. Чи вдалося з часом налагодити контакт?

– Я нещодавно поховав маму – це сталося 19 лютого цього року. Чесно, складно про це говорити… Ти намагаєшся щось виправити, зробити краще, але не завжди все складається так, як хочеться. З татом зараз спілкуюся. Скажу так: останні два-три роки я свідомо намагався бути більш відкритим із батьками, більше йти назустріч. Але в нас був серйозний конфлікт, і такі речі не зникають безслідно. Я для себе зрозумів одну просту річ: батьків неможливо переробити. Їх можна тільки прийняти такими, якими вони є. І, мабуть, це єдиний шлях зберегти зв’язок. Я намагався зробити все, що від мене залежало. А далі – вже як є.

– Щодо зміни імені й прізвища (ім'я при народженні артиста Володимир Ткаченко. – Ред.) – вам уже звично бути Девідом Аксельродом?

– Так, абсолютно. Це не було якимось спонтанним рішенням – відчуття, що це моє, жило в мені давно. Це була внутрішня потреба, бажання чіткіше окреслити себе – і як людину, і як артиста. Коли почав співати, це вже було в мені – знав, що хочу це зробити. Просто всьому свій час. І коли я відчув, що він настав – зробив. Звісно, я пояснив це батькові. Зараз він звертається до мене Девід. Я одразу окреслив: або ти приймаєш мене таким, або нам буде складно спілкуватися. Можливо, це звучить жорстко, але для мене це було принципово.

– Як ви згадуєте Миколу Мозгового?

– Крутий, кремезний такий дядько, просто – гора, це відчувалося буквально фізично. У нас не було довгого спілкування, але навіть той короткий період знайомства залишив дуже сильне враження. Він просто глиба – людина, масштаб якої відчувається без зайвих слів.

– З попереднім зятем Олександром Пономарьовим у нього, як відомо, були доволі стримані стосунки. Микола Мозговий не надто схвалював вибір доньки, хоча відкрито не втручався.

– Давайте не будемо в це занурюватися. Я не хочу коментувати те, що мене напряму не стосується – це їхня історія. Щодо мого спілкування з Миколою Петровичем – мені, чесно, шкода, що його було так мало. Хотілося б більше. Але навіть ті особисті розмови, які в нас були на початку, коли тільки знайомилися, дуже запам’яталися. Він умів говорити просто, але по суті.

– Як справи у Віолетти Борисівни – вашої тещі? Кілька років тому вона перенесла інсульт…

– Все добре, слава Богу, виходили. Відновилася, тримається – і це найголовніше. Як кажуть: не дочекаєтесь! (усміхається). Справді все класно, стабільно. Вона молодець!

– А чим ви зараз заробляєте, зважаючи на те, що на виступи часу немає?

– Військові виплати, звісно, музика нікуди не зникла: є роялті, якісь авторські нарахування. Але якщо відверто – зараз це не ті гроші, на які можна серйозно розраховувати. Музика більше про те, щоб не втрачати себе, ніж про заробіток.

– Такі масштабні концерти, які організовує ваша родина, – це дуже дорого. Співачка Надя Дорофєєва, яку ми зустріли на концерті Jerry Heil, у коментарі зазначила, що подібні виступи часто виходять у мінус.

– Так і є. Для нас це, радше, не про прибуток. Це більше наша інвестиція в розвиток культури.

– Це ваші особисті кошти?

– Це паритетна історія. Є партнери, які допомагають, підтримують, але великого генерального спонсора поки не вдалося залучити. Немає такої людини, яка би прийшла і сказала: "Ось, тримайте, розвивайте". Мабуть, люди здебільшого орієнтовані на комерційний результат. А тут історія трохи про інше – про історію, музику, про натхнення. Про те, що ми продовжуємо традицію і показуємо: справжня музика не зникає, вона переходить у нові покоління і може звучати по-різному. Просто інколи її спрощують до якихось стереотипів. Але коли справді це щира, жива музика – вона має право на довге життя. Так само і "Мій мюзик-хол" – ще одна наша музична історія. Скільки обходяться подібні концерти? Мільйон гривень? Помножте мінімум на чотири.

– А де взяти такі гроші?

– От і я кажу, що де взяти. Але не переживайте: все добре. Якщо є попит – усе складається. Просто коли люди активно купують квитки, коли аншлаги і вже заздалегідь зрозуміло, що подія "закрита" на місяць уперед – тоді з’являється впевненість і можливість планувати наступні кроки. Бо всі, хто сьогодні працює над цими проєктами – це велика команда людей, які розраховують на результат.

– Дозвольте трохи про особисте: цікаво, коли Альона наважиться розповісти в інтерв’ю щось на кшталт історій про стосунки з Олександром Пономарьовим, зокрема про непрості моменти. Вона радиться з вами перед такими інтерв’ю?

– Ні, вона може робити, що вона хоче і коли вона хоче. Вона доросла дівчинка (сміється). І, мабуть, багато в чому саме за це я її і люблю – за її самостійність, за характер, за те, що вона не намагається бути "зручною" для когось, а завжди залишається собою.

– Де зараз старші дочки Альони Мозгової?

– Одна в Німеччині, інша – в Дубаї. У нас із ними нормальні, теплі стосунки – я знаю їх фактично з дитинства, ще коли їм було 7 і 10 років. Обидві працюють і знайшли себе в різних сферах. Зоя – більш творча натура, зараз вона займається мистецтвом, працює як художниця. Женя, навпаки, пішла в більш аналітичний напрям – пов’язаний із фінансами, брокерством, роботою з ринками.

– Як ви поставилися до того, що Зоя зробила камінг-аут у медіапросторі? Якою була ваша реакція – більше як близької людини, чи як людини, яка звикла до публічності й розуміє, наскільки такі заяви можуть викликати резонанс? Як загалом оцінюєте її рішення говорити про себе відкрито?

– Ми поставилися до цього абсолютно нормально. Навіть не знаю, як краще пояснити… Для нас це не стало чимось таким, що потребує реакції чи обговорення з драмою. Це її життя і її вибір. Найголовніше – підтримка. Якщо людина наважується на такий крок, значить вона відчуває, що має за спиною опору, що її рідні це приймуть.

Якби вона цього не відчувала, навряд чи б говорила про себе так відкрито. Тому ми відреагували спокійно й із розумінням. Це нормально – коли в сім’ї є прийняття. Якщо людина хоче бути собою і говорити про це чесно, то найкраще, що можна зробити, – це просто підтримати.

Також читайте на OBOZ.UA інтерв’ю з зіркою 90-х, співаком Лері Вінном – про "придворні" виступи для Леоніда Кучми, бійку з Віктором Павліком та гроші від Олега Винника.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!