Ніч у поїзді з Ліною Костенко, пророчі вірші та несподіваний сюрприз. Як пройшов у Києві вечір української легенди

У столичному Жовтневому палаці відбувся один із найзворушливіших культурних вечорів року – поетично-музичне дійство, присвячене 95-річчю Ліни Костенко. Поважний ювілей поетеса відсвяткувала цієї весни.

Відео дня

OBOZ.UA побував на події та розповість, як пройшов захід. Серед поетичних рядків звучали нові вірші поетеси, написані нею вже під час великої війни, спогади, особисті історії й несподіваний поворот – "Многая літа" поза сценарієм, але від серця.

Ліна Костенко не була присутня на події – її родину представляла донька Оксана Пахльовська. Її поява на творчому вечорі стала несподіванкою для багатьох. Вона рідко з’являється на публіці, й досі чимало людей вважали, що мешкає в Італії. Оксана Пахльовська – професорка, завідувачка кафедри україністики Департаменту європейських та міжкультурних студій факультету літератури й філософії Римського університету "Ла Сап’єнца". Упродовж тривалого часу вона жила між двома країнами – Україною та Італією.

"З початку великої війни ми весь час тут, – розповіла OBOZ.UA донька Ліни Костенко. – Мама не згодилася нікуди їхати. Я викладаю в Римі, але приїхала та залишаюся з мамою, працюю онлайн. Як мама? Міцно тримається".

Вірші Ліни Костенко зі сцени читали відомі українці – Євген Нищук, Олексій Гнатковський, Раїса Недашківська, Тамара Яценко, Анатолій Гнатюк, Сергій Калантай, Лариса Руснак, Михайло Кукуюк, Андрій Ісаєнко, Олексій Суханов та інші. Музичне оформлення вечора майстерно забезпечив Національний академічний оркестр народних інструментів України (НАОНІ).

Актор Михайло Кукуюк виконав нові вірші, які написала Ліна Василівна останніми роками – під час повномасштабної війни. Його колега Олексій Гнатковський талановито оживив на сцені уривок із "Марусі Чурай". "Парадокс: цей твір написаний від імені жінки, а читатиме чоловік. Але для мене Маруся Чурай – це голос українського митця в контексті національно-визвольної боротьби. Це голос, який не дає заснути, забутися, загубитися в історії", – пояснив актор зі сцени.

Телеведучий Олексій Суханов зізнався, що збірка поезій Ліни Костенко завжди поруч із ним: "Під час бомбардувань я відкриваю її, читаю або просто перегортаю сторінки – вони надихають, заспокоюють і додають сили". На вечорі він прочитав п’ять поезій Ліни Василівни – вірші, які, за його словами, змусили "замислитися, надихнули й допомогли глибше усвідомити важливе".

Найстаршою учасницею вечора стала народна артистка України Раїса Недашківська. В інтерв’ю OBOZ.UA акторка зізнавалася, що товаришує з Ліною Василівною багато років: "Наше знайомство розпочалося давно. Колись ми жили зовсім поруч – наші будинки стояли поряд. У неї народився син, у мене також. Ми гуляли з візочками разом. Яка вона людина? Мудра, світла, надзвичайна. Ви знаєте, коли читаю її вірші, щоразу ловлю себе на думці: "Боже, як до неї приходять ці образи? Як це взагалі відбувається?". Коли Ліні Василівні виповнилося 90 років, вона запросила мене вести її творчий вечір – це було велике задоволення й честь для мене. Чи можу просто так їй зателефонувати? Радше ні – мені ніяково забирати в неї час. Але коли запрошує до себе – з радістю йду. Уже багато років поспіль я приходжу до неї на день народження".

Раїса Степанівна приносить на дні народження печених "жайворонків", у які вкладаються записки з передбаченнями. Їх акторка пише власноруч, переважно це цитати з віршів Ліни Костенко.

Актор Остап Ступка згадав незвичайну зустріч з Ліною Костенко, яка сталася багато років тому: "Середина березня 1994 року, в місті Чернівці завершилися творчі вечори Ліни Костенко. У них брав участь і мій батько. Я тоді лише починав свій шлях у Театрі імені Івана Франка. Це був п’ятий рік моєї роботи. Моя роль у цих вечорах полягала в тому, щоб виходити й запрошувати на сцену Ліну Костенко. І от 11 березня 1994 року, поїзд сполученням Чернівці-Київ. У купе одного з вагонів – Ліна Василівна і я. Уявіть собі: ні телефонів, ні інтернету, жодних гаджетів – лише живий діалог. Точніше – монолог. Бо я, молодий і "зелений", просто сидів і пів ночі слухав Ліну Василівну. Вона говорила про життя, творчість, Чорнобиль, історію – про все. І це було щось неймовірне. Цей вечір залишився в моїй пам’яті назавжди – він вийшов незабутнім".

"І ось зі мною аркуш паперу, я досі зберігаю його, – продовжив зі сцени Ступка. – Ліна Василівна тоді написала на ньому власноруч вірш. І подарувала мені. З підписом та датою: 11.03.1994 року. Ці рядки – про тих людей, ту частину суспільства, яка була тоді, є зараз і, на жаль, напевно, буде завжди: тих, хто не змінюється. Ось ці рядки: "Вівтар, трибуна і шинквас/ Печери духу, що чадіє/ Ця райська птиця – не для вас/ Вона між вами почорніє/ І гриці, і греці, і швеці, і жнець/ Ні те, ні се. Ні "за", ні "проти"/ Цій райській птиці – тут кінець/Обпатрають, бо патріоти".

"Для мене найзворушливішим моментом вечора стало те, як глядацька зала разом із акторами читала поезії, – розповів OBOZ.UA актор Анатолій Гнатюк, який вів творчий вечір. – Я бачив людей, які промовляли рядки віршів разом з артистами на сцені. Це було неймовірне відчуття єдності. У чому унікальність поезії Ліни Костенко? Відповідь – водночас проста і складна. Проста – бо це геніальна поетеса. Складна – бо її геніальність складається з багатьох компонентів. Ліна Костенко – надзвичайно актуальна. Її вірші, що написані 20-30 років тому, звучать пророче сьогодні. Її сила – в правдивому зображенні історії України. І вона робить це майстерно. А ще – у неї унікальний стиль. Не знаю, чи зможу висловитись літературно точно, але в її поезії є особлива мелодика. Кожен вірш має свою динаміку, ритм. Якщо це вірш про кохання – він звучить як пісня. Якщо про війну – то як марш, ніби солдати йдуть у бій".

"Я дуже хвилювався, аби гідно провести цей вечір як ведучий, – додав артист. – Адже мені та моїй співведучій – Ілоні Верхівській-Ельтек – довірили честь бути обличчям події, присвяченій постаті, яка є совістю нації, королевою української поезії. Уявіть, яку відповідальність відчував. Все відбулося так, як планувалося, але був один несподіваний момент. За сценарієм фіналом вечора мав стати спільний спів "Червоної калини" під акомпанемент оркестру. Та коли пісня закінчилася, я відчув, що зал не готовий прощатися. І я, всупереч сценарію, відчув внутрішній поклик – заспівати разом для Ліни Василівни "Многая літа". Це було спонтанно, але щиро".

Водночас сюрпризом для присутніх стало відео з посланням поетеси. "Хто за що бореться, а ми за незалежність – і через те нам так важко, – зворушливо мовила письменниця. – Важко нам через це. Щось надихаюче? Треба витримати. І треба перемогти. Я не знаю, наскільки це надихає… Але ми витримаємо".

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!