"Мені ледь не знесло голову". Артемій Єгоров – про свій допис у мережі про війну, що спричинив скандал, про зриви та дружину, яка старша на 15 років

Актор Артемій Єгоров, знайомий глядачам за ролями у стрічках "Розтин покаже", "Потяг у 31 грудня", "Песики", "Карпатський рейнджер", зіграв одну з ключових ролей у пригодницькому історичному екшені "Троє". Відучора, 21 серпня, картину вже можна побачити в українських кінотеатрах.

В інтерв’ю OBOZ.UA Артемій Єгоров відверто розповів про життя після гучного допису в Instagram із закликом терміново завершити війну, що спричинив резонанс. А також – про професійні виклики, емоційні злети й падіння. Ми поспілкувалися з актором на прем’єрному показі "Трьох", що відбувся в одному зі столичних кінотеатрів.

Події фільму розгортаються в часи боротьби за незалежність України 1917–1921 років. За сюжетом, двоє махновців нападають на червоноармійський конвой, що везе чималу суму грошей, але пограбування йде не за планом. Разом з грошима герої беруть у полон командира панцирника. Назад шляху немає, і троє абсолютно різних чоловіків з непримиренних ворогів стають побратимами у боротьбі проти червоної чуми. За словами творців, історія вшановує відвагу українців і нагадує: ворог лишається тим самим – і тоді, і тепер. Стрічку знімали на знакових українських локаціях: у Старокостянтинові, що нині є фортецею великої війни, на оповитій легендами Лисій Горі та в палаці у Самчиках, чиї автентичні інтер’єри стали частиною екранної історії.

– Глядачі вже можуть побачити фільм "Троє", який називають першим українським вестерном, у кінотеатрах. Розкажіть про свою роль.

– Я можу сказати не лише про себе. Насамперед цей фільм – про Україну і про українців. Про те, наскільки ми можемо бути різними і при цьому об’єднаними. На жаль, цього дуже бракує зараз у нашій реальності. Чому вирішив взятися за цю роботу? Знаєте, у мене немає такого "це роблю, а це – ні". Єдине, що може зупинити від участі в проєкті, – зайнятість у іншій роботі. Але відверто скажу: навіть не підозрював, що цей фільм стане для мене настільки дорогим і особисто важливим. Робота над картиною розпочалася ще у 2016 році. Так склалося, що доля проєкту виявилася непростою: були труднощі, але попри все він таки вийшов на великий екран. І тепер у глядачів є шанс побачити його саме таким, яким його задумували.

– Чому, на вашу думку, глядачам варто обов’язково знайти час і прийти до кінотеатру?

– Я вважаю, що нікому нічого не треба нав’язувати. У мистецтві це так не працює. Але якщо ви хочете підтримати українське кіно, акторів, режисерів, нашу культуру – звісно, варто прийти. Бо кожен квиток – це внесок у розвиток нашої історії на екрані.

Але такого, що "ви маєте обов’язково подивитись" – ні, не треба цього. Кіно – це про емоцію, про щирий внутрішній відгук. Я сам дивлюсь так: якщо серце відчуває, що ця історія близька – йду. Мені здається, що ця картина має шанс відгукнутися багатьом. Картина – про любов, про дім, про справжню дружбу – найцінніше в житті. І немає нічого важливішого за це. І навіть якщо ви прийдете просто з цікавості, є велика ймовірність, що вийдете із залу з теплом у серці.

– Який момент під час зйомок став для вас найбільшим викликом – і як ви його подолали?

– Під час зйомок однієї зі сцен мені ледь не знесло голову: виконував трюк на коні і впав. Звісно, на майданчику були каскадери, проте тоді був період, коли я хотів усе робити сам, довести собі, що можу. Це було дев’ять років тому. Зараз на такі авантюри вже не піду – Боже борони. Тоді ж гнався за якимось внутрішнім викликом. Але з часом усвідомив: актор не має доводити сміливість ціною ризику. Тому що, якщо щось трапляється, це не лише його проблема. Це одразу проблема всієї групи: замінити актора непросто, а кожна затримка – це втрачені дні, кошти. Тепер я з повагою ставлюся до роботи каскадерів.

– Ви кажете, що приймаєте всі пропозиції. Це тому, що нині українське кіно через війну має обмежені можливості і кожна роль для актора стає особливою?

– Я просто люблю зніматися. У мене немає іншого заробітку, я не працюю в театрі, тому кіно для мене – єдиний простір, де можу реалізовуватися. Часто чую, як деякі колеги кажуть: "От таку роль я б ніколи не зіграв". Того ж російського окупанта, наприклад. Мене дивує такий підхід. Це роль – ти актор. Що ти за артист, якщо щось не можеш... Ні, не можеш – це одне. А не хочеш – це вже непрофесійно.

– Як, за вашим досвідом, зараз розвивається українське кіно?

– Знаєте, все залежить від того, про які фільми ми говоримо. Наприклад, "Потяг 31 грудня", у якому я знімався, зібрав у прокаті близько 52 мільйонів гривень. А картина "Коли ти вийдеш заміж?" із Тарасом Цимбалюком – приблизно 37 мільйонів. Це серйозні цифри для нашого ринку. Вони показують, що глядач іде на українське кіно. Якщо раніше масово йшли на умовний Marvel чи голлівудські блокбастери, то зараз люди охоче обирають наше. У цьому є дуже велика перемога.

Я радий, що наш фільм виходить саме зараз. Ви навіть не уявляєте, скільки разів я внутрішньо "ховав" цей проєкт – дев’ять років минуло. Для мене це була дуже емоційна робота. Я тоді глибоко занурився в роль, не виходив із неї навіть поза кадром. Чесно кажучи, це призводило до емоційних зривів. Мені здавалося, що так правильно: "проживати" персонажа, а не просто грати. Тепер ставлюся до цього інакше. Акторська професія й так дуже емоційно виснажує. Якщо ще й повністю розчинятися у своєму кіногерої, можна зламатися. Більше – ні, це небезпечно.

– Правда, що у вас немає акторської освіти?

– Так, усе правильно – у мене немає офіційного диплома, тієї самої "корочки". Але переконаний, що освіта – це не лише стіни університету. Для мене справжньою школою стали роки роботи в одному з одеських театрів. І я вважаю, що це не гірша підготовка, ніж класична. Коли чи не щодня виходиш на сцену, бачиш живу реакцію глядача, відчуваєш енергію залу – це ніби іспит.

– Чи залишився у вас хтось із родичів у рідній Одесі?

– Так, мама. Чи страшно їй жити там, де майже щодня обстріли? Мені здається, що ми всі вже трохи до цього звикли. У мене є друзі в Харкові, у Херсоні – і вони теж сприймають реальність, наче це вже частина життя. Я намагався якось переконати маму переїхати – Боже борони. Вона категорично відмовляється. Ніколи не покине Одесу. Це людина, яка буде жити там і залишиться там до кінця. Я, на жаль, зараз рідне місто відвідую не так часто. Зараз знімаюся в п’ятому сезоні серіалу "Розтин покаже", тому просто немає часу.

– А якщо немає зйомок, як живуть актори? Ваш колега Сергій Кисіль нещодавно розповідав нам в інтерв’ю, що якось пів року залишався без запрошень на роботу.

– Ну є театральні антрепризні вистави, якісь рекламі пропозиції. Можливостей насправді багато – просто треба їх шукати і не боятися пробувати нове. Зарплатня дружини? Я вважаю, що сидіти на голові у жінки – неправильно.

– Не можу не запитати: як ви прокоментуєте гучний резонанс навколо вашого допису в мережі про необхідність термінового завершення війни (актор оприлюднив в Instagram допис, у якому, зокрема, заявив: "Війну треба завершувати. Я не знаю, як саме, але її треба зупиняти. Зараз не прийнято говорити вголос, що ти втомився. Але я – втомився. Справді. Киньте в мене камінь, якщо ви – ні". – Ред.)?

– Три дні – і здається, що все вже забувається, інформаційний простір наповнюється чимось новим. Іронія долі: першим, хто різко відреагував на мій допис, був Костянтин Темляк, який згодом опинився в ще більш гучному скандалі. Я особисто не спілкувався з ним, хоча добре знаю і поважаю як професіонала. Точніше – сильно поважав та любив до ситуації, яка розкрилася. Коли він різко відгукнувся про мій допис, написав йому: "Костян, головне – залишайся живим і здоровим, усе інше – х*рня". А потім сталося те, що сталося… Як відреагував на це? А ви бачили людей, для кого це не стало шоком?

Повертаючись до мого допису, скажу таке: ми всі зараз переживаємо емоційний біль. Моя помилка полягала в тому, що не врахував біль інших людей, у яких він ще сильніший. Зараз просто не час було цього казати. Але тоді так склалися обставини: прийшов з фронту мій друг, розповів, що там відбувається. Сотні "Шахедів" майже щодня летіли на Київ, гинули знайомі актори – сильний емоційний шок. Звісно, потім пожалкував, що розмістив цей допис, видалив його. А ще зрозумів, як легко у нас можуть облити г*вном за спиною. Знаєте, я вже працював з деякими такими колегами. І що чуєш? "Ой, привіт, Тьомочко, як справи?" – отаке. І сьогодні такі люди є – усміхаються, вітають з прем’єрою. Але це не щиро. Та водночас треба відзначити, що справжні друзі теж поруч. Наприклад, Тарас Цимбалюк, який прийшов привітати нас сьогодні, Роман Ясіновський – він, як і я, зіграв у цій картині. Хорошого в житті більше. У той момент мене дуже підтримали дзвінками та повідомленнями багато близьких людей.

– У вас гарна українська, але це не ваша рідна мова.

– Ні, не моя рідна, але перехід на українську мені дався досить легко. Я пам’ятаю ще з дитинства, коли дивився фільми, потім згадував: російською чи українською переглядав? Бар’єру не було. Українську вивчав у школі, і для мене це завжди була природна мова спілкування. У повсякденному житті ситуація така: якщо до мене звертаються українською – відповідаю українською, російською – розмовляємо російською.

– Чи не здається вам, що зараз потрібно максимально відходити від російської?

– Я вважаю, що публічно потрібно спілкуватися винятково українською. І я це роблю. Все інше, вибачте, – моя особиста справа.

– Не секрет, що ваша дружина, акторка Альона Тімкова, старша за вас на 15 років. Ви одружені вже багато років. Який секрет міцності вашого шлюбу?

– Часом можна почути, що шлюби двох акторів – нетривалі. Але моя думка така: якщо ви рухаєтесь в одному напрямку, у вас багато спільного – це добре тримає пару. Часом ми разом 24 години на добу і не втомлюємося. Я вже розповідав в інтерв’ю: дружина дуже змінила мене. Завдяки їй я почав відчувати свою силу, потенціал і навчився направляти цю енергію у правильне русло. До речі, нещодавно замислився: коли мені було 24, рівно 10 років тому, я собі уявляв, яким буду в 34. І знаєте що? Навіть половини того, про що мріяв, ще не досяг. Тому в нас з Альоною ще багато попереду.

Також читайте інтерв’ю з зіркою "Кайдашів" Григорієм Баклановим – про прильоти під час зйомок у рідній Одесі, справжні гонорари акторів та другу освіту.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!