Блог | Як Сі Цзіньпін натякнув Путіну, що його правління закінчилося
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Чи справді є підстави стверджувати, що чим більш негативно для путіна складаються справи на війні, тим більш небезпечним він стає.
Вважаю, що так, це твердження справедливе, тому що звуження можливостей на фронті і посилення внутрішньополітичного тиску всередині Росії змушують путіна вдаватися до більш радикальних методів. У міру того, як виснажуються ресурси для масштабних конвенційних операцій, акцент зміщується на диверсії, кібератаки та руйнування критичної інфраструктури, щоб підірвати підтримку України в Європі та в світі, в тому числі і значно підсилюється ядерний шантаж. Подібні загрози та зміна ядерної доктрини покликані стримувати західних союзників від рішучої військової допомоги.
Неможливість досягти значних успіхів на полі бою часто компенсується масованими ракетними ударами по українських містах та енергетичних об'єктах з метою зламати опір українського народу.
Путін продовжує закручування гайок і усередині своєї країни. Для запобігання бунтам та масовим невдоволенням елітами проводиться мілітаризація суспільства та репресії проти приватного бізнесу.
Міжнародні аналітичні центри (наприклад, GLOBSEC або RUSI) зазначають, що, розуміючи неможливість досягнення початкових цілей, путін прагне затягнути конфлікт і постійно підвищувати ставки, балансуючи на межі прямого зіткнення з НАТО.
Є серйозне занепокоєння з приводу того, що путін все більше і більше втрачає можливість для прийняття раціональних рішень, що підвищує його небезпеку.
На підтвердження того, що він приймає рішення, відірвані від об'єктивної реальності, активно обговорюються західною розвідкою та політичними аналітиками. Однак багато хто сходяться в думках, що це викликано не стільки медичною нездатністю до логіки, скільки позначається багато років ізоляції і відірваності від реального життя, виробленою системою не обʼєктивних звітів і глибокою ідеологічною переконаністю про відродження великої російської імперії.
Основні маркери, що вказують на таку трансформацію путіна - наприклад, спотворена картина з фронту, яку він отримує і на підставі якої приймає інколи і стратегічні рішення. Аналітики європейських розвідок відзначають, що військове і цивільне середовище надає президенту РФ надзвичайно недостовірні звіти, бояться повідомляти реальні масштаби негативного потенціалу і військових невдач (у тому числі і таких як проблеми з комплектацією особовим складом і технікою).
Тут можна говорити і про ефект бункера, тобто повна відірваність від реального життя за межами того світу в якому вже довгий час, знаходиться путін. Саме тому, неможливість досягти значних успіхів на полі бою часто компенсується масованими ракетними ударами по українських містах та енергетичних об'єктах з метою зламати опір і посіяти паніку серед українців.
Путін формує своє бачення світу на основі власних хибних геополітичних амбіцій. Це виражається в одержимості контролю над Донбасом при ігноруванні руйнівних наслідків для російської економіки, яка страждає від стагфляції та гігантських військових витрат. В рамках своєї спотвореної картини світу він не вважає війну програною. На противагу реалізму і обʼєктивній оцінці ситуації, інформовані джерела вказують, що він продовжує розраховувати на виснаження України і сподівається добитися капітуляції української влади на власних умовах. Разом з тим, реакція його оточення, всередині Кремля та великого бізнесу показує, що частина російської еліти вважає затягування війни і значне підсилення внутрішніх репресій "саморуйнівними". Але страх перед системою подавлення, яка продовжує ефективно функціонувати, робить неможливим зміну путінського курсу зсередини цього режиму.
Західні аналітики та розвідувальні служби зазначають, що звуження кола осіб, долучених до прийняття рішень Кремлем до одного диктатора створює період "максимальної небезпеки". Загнаний у глухий кут, путін стає більш схильним до ризиків і може вдатися до деструктивної і небезпечної ескалації.
Можна визначити кілька ключових причин, чому відстороненість путіна від об'єктивної реальності перетворює президента Росії на небезпечного актора. Він фактично перебуває в жорсткій Ізоляції та у стані глибокої дезінформації: Оточення боїться або не бажає повідомляти погані новини, тому російський президент отримує спотворену картину з фронту. Незважаючи на колосальні втрати, він залишається зацикленим на затяжній війні на виснаження. При цьому робиться ставка на гібридні загрози. Усвідомлюючи неможливість швидкої перемоги звичайними збройними силами, Москва інвестує в ескалацію гібридної війни в Європі, кібератаки та саботаж, прагнучи посіяти хаос і розколоти західну єдність. Все це відбувається в умовах надзвичайно сильного тиску на режим. Відбувається виснаження фінансових резервів Росії, болісні санкції посилюють внутрішню напруженість, але замість того, щоб відступати, це спонукає Кремль проводити ще більш агресивну зовнішню політику, щоб відвернути увагу свого населення від цих проблем.
Аналітики Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (РУСІ) попереджають, що світ має готуватися не до відродження, а до відчайдушних, непередбачуваних дій з боку Росії.
Чого хоче Путін у 2026 році?
Пастка, яку Путін зараз створив для себе, має психологічний характер: режим, який виправдовував свою авторитарну модель, обіцяючи відновити велич Росії, не може визнати стратегічну поразку, не ризикуючи політичним колапсом.
Сформована його психологія культурою КДБ та будучи свідком розпаду Радянського Союзу, будь-яка мирна угода, яку можна сприймати інакше, ніж повна "перемога", більше не є доступним для путіна політичним варіантом. Вона - мирна угода, делегітимізує весь путінський режим. Тому ескалація стає не його вибором, а необхідністю.
Таким чином, психологічний стан путіна характеризується як глибоко ізольований, параноїдальний та вкорінений в автократичній логіці. Аналітики сходяться на думці, що невдачі на фронті, що продовжуються, і тиск усередині країни не призводять до його непередбачуваності в класичному медичному сенсі, а швидше роблять його політичну поведінку відчайдушною і схильною до жорсткої ескалації. Побоюючись переворотів та замахів, він скоротив свої контакти, оточивши себе вузьким колом силовиків. Внутрішні оцінки безпеки диктують йому посилення контролю над елітами і жорсткі репресії всередині системи. Через це будь-які переговори на невигідних умовах стають йому неприйнятними. За оцінками Інституту вивчення війни, саме неможливість відступити без втрати особи змушує його робити ставку на подальшу гібридну ескалацію, затягування конфлікту і залякування.
Зважаючи на такий психологічний стан путіна, необхідно ще раз повернутися до ядерного потенціалу Росії, яким фактично одноособово управляє путін.
За оцінками Дослідницької служби Конгресу США щодо ядерної зброї Росії (Оновлено 27 травня 2026 року (IF12672) - згідно з Національною оборонною стратегією Пентагону на 2026 рік, Росія "володіє найбільшим у світі ядерним арсеналом, який вона продовжує модернізувати та диверсифікувати, а також підводними, космічними та кіберможливостями, які вона могла б використовувати проти США".
Структура збройних сил
Згідно з оцінкою Федерації американських вчених (FAS) за 2026 рік, Росія має близько 1796 розгорнутих ядерних боєголовок на основі тріади стратегічних засобів доставки, яка приблизно складається з 324 міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), 13 підводних човнів з балістичними ракетами (ПЛАРБ) з 208 балістичними ракетами підводного базування (БРПЛ) та 60 стратегічних бомбардувальників.
Згідно з оцінкою FAS за 2026 рік, Сполучені Штати мають близько 1770 розгорнутих ядерних боєголовок.
У Щорічній оцінці загроз (ATA) розвідувального співтовариства США за 2026 рік зазначено, що Росія "модернізує свій ядерний потенціал враховуючи численні невдалі випробування нових систем". Росія розгортає більшість своїх стратегічних ядерних боєголовок на МБР. Окрема російська військова служба, Ракетні війська стратегічного призначення, командує цими шахтними та мобільними МБР. Росія може розгорнути більшість своїх МБР та всі свої БРПЛ з кількома боєголовками на кожній ракеті. У свідченнях у березні 2026 року командувач Стратегічного командування США (STRATCOM) адмірал Річард Коррелл заявив, що Росія має близько 2600 розгорнутих та нерозгорнутих стратегічних ядерних боєголовок.
Росія також має різноманітні системи подвійної дії (які здатні використовувати звичайні або ядерні боєголовки), включаючи високоточні ударні ракети, різної дальності та режимів запуску, які не обмежуються жодними угодами про контроль над озброєннями. Російські військові могли б розгортати ці системи з ядерними боєголовками, що дозволило б використовувати їх як нестратегічну ядерну зброю (НСЯЗ).
Росія відхилила зусилля США щодо переговорів щодо обмежень НСЯЗ, назвавши цю зброю компенсацією перевазі США та НАТО в звичайній зброї. Адмірал Коррелл заявив у березні 2026 року, що Росія має "до 2000 боєголовок", призначених для НСЯЗ; оцінка FAS за 2026 рік приписує цим системам 1794 боєголовки. Згідно зі звітом Державного департаменту за 2026 рік, "поки що немає жодних ознак масштабного збільшення загальної кількості боєголовок, яким призначено ці ролі".
Максимальна ескалація з боку Росії може містити оголошення повномасштабної хвилі мобілізації, масовані удари по критичній інфраструктурі та розширення гібридної війни на країни Європи. Повномасштабна війна Росії з країнами НАТО або застосування ядерної зброї можна оцінювати як малоймовірні сценарії через катастрофічні наслідки для самого Кремля, однак повністю це виключати не можна.
Крім того, ця стратегія путіна передбачає більш активне залучення білоруської території та військ. Хоча це вважається маловірогідним через ризики для режиму Лукашенка, ймовірність такого маневру зберігається як інструмент тиску. Зберігається фактор підвищення загроз за рахунок ризиків на ядерних об'єктах або використання ракетних систем (наприклад, балістичних комплексів типу "Горішник" для демонстрації сили та примусу до переговорів на умовах Москви).
Для Путіна надзвичайно важливим є його особисті стосунки з Трампом. Який характер цих стосунків, на чому він грунтується - невідомо, але точно відомо, що Путін багато що повʼязує у своїй політиці з особою Трампа.
При цьому, дії Трампа викликають серйозну тривогу, оскільки його підхід ґрунтується на непередбачуваності, особистому спілкуванні та прагненні до кулуарних угод. Непрозорість цих домовленостей справді підбадьорює, що політика Путіна може бути приховано скоординована з позицією США і особисто з Трампом.
Переговори на найвищому рівні проходять без публікації детальних стенограм, що породжує безліч спекуляцій про те, які саме гарантії Трамп міг надати Росії з питань суверенітету та безпеки східноєвропейських країн. Адміністрація США періодично коливається між жорсткими ультиматумами та прагненням до швидких угод з путіним за будь-яку ціну. Такі різкі зміни риторики заважають виробленню єдиної та стабільної стратегії.
Прагнення укладати двосторонні угоди безпосередньо з Москвою часто ігнорує інтереси та позиції України та європейських країн-союзників.Експерти зазначають, що подібна дипломатія створює небезпечний вакуум, коли справжні мотиви та можливі поступки Трампа по відношенню до путіна залишаються прихованими від громадськості.
Аналіз дій Кремля свідчить, що російське керівництво чітко усвідомлює політичні цикли США та потенційні наслідки проміжних виборів. Кремль пам'ятає перший термін Трампа, коли після проміжних виборів 2018 року демократи взяли під контроль Палату представників і суттєво заблокували його ініціативи. Москва намагається досягти максимальних успіхів на фронті та в переговорах саме зараз, до можливої зміни балансу сил у Вашингтоні.
Але, саме цей період є зараз найбільш небезпечний з точки зору можливих дій путіна. Після проміжних виборів ситуація для путіна може різко погіршитись, Трамп взагалі може втратити владу, що зробить нездійсненною політичну мрію путіна про відродження великої імперії.
Але, вже зараз очевидно, що Путін програє.
Україна вистоїть у цей важкий період історії і крах путіна неминучий, про що в притаманній йому манері дуже делікатно публічно натякнув і СіЦзіньпін.
Під час офіційних заходів в Китаї у звʼязку з візитом Путіна, Сі Цзіньпін (а точніше, оркестр Народно-визвольної армії Китаю за його дорученням) включив у свій репертуар для російської делегації, можливо особисто для Путіна, "Танець маленьких лебедів" із балету "Лебедине озеро", що викликало бурхливу реакцію і певні алегорії, повʼязані з державними заколотами в Кремлі.
Зараз в Україні є ще багато людей, які памʼятають події початку 90- х років минулого століття. У СРСР "Лебедине озеро" стало головним символом політичної нестабільності, транзиту влади або державних переворотів. Саме цей балет роками крутили по центральним каналам телебачення годинами, поки радянське керівництво намагалося вирішити, що робити далі (наприклад, під час смерті Брежнєва, Андропова чи Черненка). Остаточно ця асоціація закріпилася, коли під час серпневого путчу в 1991 році державні телеканали днями безперервно транслювали саме "Лебедине озеро", намагаючись приховати від народу хаос і державний заколот, який здійснили купка заколотників. Тому в політичних колах такий вибір репертуару розцінили як дуже тонку (або відверто трольську) підказку особисто для путіна, від лідера Китаю про те, що епоха путіна добігає кінця, а режим готується до неминучого розвалу чи кризи.
Можна не сумніватися, що путін зрозумів цей тонкий натяк СіЦзіньпіна. Китайці ніколи просто так нічого не роблять.
Якщо СіЦзіньпін вирішив в такий спосіб принизити путіна і натякнути йому, що в Кремлі пора включати трансляцію балету "Лебедине озеро" і особливо "Танець маленьких лебедів", значить вже настав час.
В Україні з великим нетерпінням цього чекають.
