Відео дня
Протиріччя між Іраном та РФ зростають: Москва не здатна врятувати Тегеран від тиску США
Надзвичайно бурхлива зовнішньополітична активність Дональда Трампа в перші дні свого президентства не оминула увагою такий важливий напрям, як Іран. Зокрема, 5 лютого президент США заявив: "Я б віддав перевагу мирній ядерній угоді, яка дозволила б Ірану розвиватися і процвітати в мирному руслі. Нам необхідно негайно розпочати роботу над цим, і коли угода буде підписана, ми влаштуємо грандіозне святкування на Близькому Сході".
У такий спосіб Сполучені Штати збираються реалізовувати стратегію, яка буде спрямована на підрив тісного зближення Російської Федерації та Ірану, що має вплинути не тільки на російсько-українську війну, а й на глобальну безпеку загалом. Попри тісне військово-технічне співробітництво, Іран та Росія мають чимало політичних протиріч, які варто проаналізувати детальніше.
Падіння режиму Асада боляче вдарило по геополітичних позиціях Ірану
Передусім необхідно відзначити, що, на думку експертів Financial Times, Іран перебуває у найбільш вразливій ситуації за останні десятиліття, адже поєднання регіональних геополітичних втрат, економічного тиску і загроз із боку США та Ізраїлю створює для Тегерана критичні виклики.
Зокрема, підтримувані Іраном проксі-групи, такі як "Хезболла" і ХАМАС, зазнали великих втрат, втягнувшись у пряму та програшну для них війну з Ізраїлем, що суттєво послабило військовий потенціал Тегерана в регіоні. Це призвело також і до того, що Ізраїль завдав кількох серйозних ударів по іранській військово-промисловій інфраструктурі, включно зі знищенням частини систем ППО, що суттєво ускладнило іранську оборону та спроможність стримувати потенційних ворогів, які будуть переважно атакувати з повітря, не маючи спільних сухопутних кордонів з Іраном. Так завжди робив Ізраїль, такий підхід переважав і у діях США проти Іраку в 1991 році. Третім і дуже суттєвим фактором можна назвати втрату Сирії як плацдарму проксі-сил Ірану проти Ізраїлю, адже падіння режиму Асада, союзника Тегерана, стало серйозним ударом по геополітичних позиціях Ірану в регіоні. Фактично це повністю підірвало іранську концепцію "поясу стримування", за яким Ізраїль має бути оточений проіранськими проксі-силами в Сирії, Лівані, секторі Гази, включаючи навіть єменських хуситів. Варто зазначити, що командувач іранських військ генерал Бехруз Есбаті прямо звинуватив Росію у втраті Сирії та падінні їхнього спільного союзника Асада.
Іран переживає критичну ситуацію в економіці
Окрім цього, Іран стикається з критичною економічною ситуацією, викликаною багаторічними санкціями, в умовах яких не допомагає постачання зброї в Росії. Відтак уряд нового президента Масуда Пезешкіана закликає до переговорів із Заходом, наголошуючи, що подальша ескалація може призвести до кризи, адже через складну економічну ситуацію зростає невдоволення всередині країни. При цьому іранський режим, наближений до тоталітарного, не може гарантувати, що втримає країну від масових протестів, прикладом яких можна навести виступи 2022 року.
При цьому Іран може навіть виграти від обмежень на російську нафту і посперечатись за азійські ринки збуту, про що раніше писало наше видання.
Росія виявилась не готовою гарантувати безпеку Ірану
На цьому етапі Іран достатньо просунувся у процесі створення ядерної зброї, зокрема збагачення урану для військових потреб, однак у Тегерані розуміють, що вихід на фінальну стадію набуття ядерної зброї може спричинити потужну військову відповідь від США та Ізраїлю, особливо в умовах доволі приязних особистих відносин Дональда Трампа та Біньяміна Нетаньягу. Нещодавня угода з РФ про стратегічне співробітництво мала продемонструвати стійкість режиму як для внутрішньої, так і для зовнішньої аудиторії.
Однак, за свою підтримку Іран розраховував отримати від РФ договір на кшталт того, який був підписаний із КНДР, де йшлося про взаємний захист на випадок нападу. У такий спосіб Тегеран хотів прикриття ядерною зброєю Росії для завершення своєї ядерної програми, однак Кремль так і не наважився на це. Не виключено, що путінський режим намагався випросити в Ірану балістичні ракети та інші види озброєння, а головне участь іранських військових у війні з Україною, однак Іран дуже неохоче ставиться до цього навіть у гібридних війнах на Близькому Сході.
Тому можна підсумувати, що на цьому етапі складається оптимальний момент для посилення тиску на Іран, причому це має бути консолідована позиція трьох основних виконавців. Головна роль тут належить США, які мають домогтися від Ірану замороження "ядерної програми" в обмін на санкційні поступки. Другим провідником впливу має стати Європейський Союз, який вимагатиме від Ірану дистанціюватись від агресивної політики Кремля. Третім гравцем у цьому регіоні є Ізраїль, для існування якого абсолютно неприпустимо набуття Іраном ядерної зброї. Зважаючи на це, Ізраїль у будь-який момент часу готовий застосувати всі наявні сили та засоби для зриву іранської ядерної програми. Також не потрібно забувати про інших впливових гравців у регіоні – Туреччина, Саудівська Аравія, Катар та інших, яким невигідно ядерне посилення Тегерана. Фактично в такій конфігурації тиску на Іран Російська Федерація не здатна буде врятувати його ані військовим шляхом, ані тим паче економічним.