Блог | Головна небезпека сьогодні з боку Білорусі – не обов'язково "танки Лукашенка на Київ"
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Станом на сьогодні я б не розглядав прямий вступ білоруської армії у війну проти України як основний сценарій. Але це зовсім не означає, що білоруський напрямок став безпечним.
Навпаки: за останні місяці дедалі чіткіше вимальовується інша модель – Білорусь може формально залишатися поза війною власними сухопутними військами, водночас дедалі глибше інтегруючись у російську військову інфраструктуру.
ДПСУ ще 16 вересня повідомляла, що безпосередньо біля українського кордону не спостерігається формування російського чи білоруського ударного угруповання, готового до вторгнення. ISW також не бачить ознак підготовки білоруської армії до прямого вступу у війну.
Але це лише половина картини.
Українська сторона повідомила про відновлення роботи на території Білорусі ретрансляторів, які дозволяють російським Shahed і Gerbera підтримувати зв'язок та проникати глибше у Волинську, Рівненську і Львівську області. За даними української розвідки, у південній частині Білорусі виявлено щонайменше шість таких об'єктів. Саме з використанням цієї інфраструктури ДПСУ пов'язувала, зокрема, російський удар по району пункту пропуску "Ягодин".
За даними iSANS, лише протягом 14–20 вересня у білоруському повітряному просторі фіксували 21 БпЛА, з них 14 – російських. Фіксувалися також розвідувальні апарати, що рухалися з білоруського напрямку в бік Київщини.
Є й стратегічно серйозніший компонент. Українська розвідка повідомляла про присутність у Білорусі підрозділів російської 101-ї ракетної бригади з комплексами "Орешник", а аеродром у Кричеві визначено як спільний білорусько-російський навчально-бойовий центр. Раніше, у травні, росія та Білорусь уже проводили спільні навчання з відпрацюванням застосування ядерних сил.
Тому головна небезпека сьогодні – не обов'язково "танки Лукашенка на Київ".
Для росії значно вигідніше використовувати Білорусь як оперативний тил: для розвідки, зв'язку, управління БпЛА, радіоелектронної боротьби, підготовки військ, ремонту, розміщення складів, авіаційної та ракетної інфраструктури. А ще – як постійний фактор невизначеності, що змушує Україну утримувати оборонні сили вздовж понад тисячі кілометрів північного кордону.
На цьому тлі Лукашенко почав активніше маневрувати на західному напрямку.
15–16 вересня спецпредставник президента США Джон Коул провів переговори в Мінську. Результатом стало звільнення 25 ув'язнених та скасування американських санкцій проти двох білоруських державних компаній. Вашингтон і Мінськ домовилися продовжити переговори. Дональд Трамп також публічно заявив про роботу над можливими великими закупівлями білоруського калію.
Ще один показовий сигнал: у Нью-Йорку глава МЗС Польщі Радослав Сікорський зустрівся з білоруським міністром Максимом Риженковим. Обговорювали ситуацію на кордоні та регіональну безпеку. Для польсько-білоруських відносин останніх років сам факт такого контакту вже є показовим.
Чи означає це розворот Лукашенка від москви? Поки що – ні.
Швидше, йдеться про класичну для нього спробу розширити простір для маневру: домогтися часткового послаблення санкцій, відновити економічні канали, зменшити міжнародну ізоляцію і водночас не перейти червону лінію у відносинах із кремлем.
Саме тому Литва закликає не плутати звільнення окремих політв'язнів і відновлення контактів із реальною зміною курсу Мінська. Вільнюс нагадує: репресії всередині країни тривають, а Білорусь залишається партнером росії у війні та джерелом гібридних загроз для сусідів.
Отже, парадокс сьогоднішньої Білорусі простий.
Лукашенко намагається продавати Заходу образ посередника, з яким можна домовлятися. Але водночас територія його держави продовжує працювати на російську військову машину.
Тому головний індикатор – не кількість зустрічей Лукашенка з американцями чи поляками. Головний індикатор – чи почне Мінськ реально обмежувати військове використання своєї території росією.
Поки що доказів такого розвороту немає.
І тому Білорусь сьогодні варто розглядати не стільки як потенційний "другий фронт", скільки як уже діючий другий ешелон російської війни проти України.
