Блог | Методи мафіозної держави: як злочинний режим у Росії заробляє та знищує конкурентів

Є речі, які занадто довго залишаються в тіні. Іноді тому, що вони незручні, іноді — тому що здаються надто масштабними для осмислення. Але головне — вони продовжують працювати. Російська мафіозна система — саме з таких явищ. Це не просто режим. Це транснаціональний мафіозний бізнес, який використовує державну оболонку як прикриття. Сьогодні я хочу розповісти, як влаштована одна з найцинічніших і найнебезпечніших форм цієї системи — тіньовий бізнес Кремля. До слова, більше про це говориться у книзі, під моєю редакцією "Мафіозна держава: як Росія не змогла стати демократичною".

Відео дня

Одна з основних статей доходів мафіозної Росії — торгівля зброєю в обхід санкцій і міжнародного права. І мова не про офіційні контракти "Рособоронекспорту". Це постачання через треті країни, паралельний експорт, обмін через спецслужби.

Сирія, Судан, ЦАР, Лівія, Венесуела, Іран — це ринки, де російська зброя з’являється без тендерів і ліцензій. Де танки змінюють прапори ще до того, як офіційно залишають завод. Де кулі вбивають, а гроші за них осідають в офшорах Сєчіна, Шойгу чи Пригожина.

Особливе місце посідає Африка. Саме там Росія продає не лише автомати, а й "безпеку під ключ": найманців, міністрів, псевдовибори, охорону для диктаторів. Усе — за ресурси: золото, уран, діаманти. Російські літаки вивозять мішки із золотом із Бамако чи Хартума, а натомість залишають інструкторів Вагнера. Це не зовнішня політика. Це класична мафіозна схема — "дах" за відкат.

Щоб мафія діяла безкарно, потрібні не просто зв’язки — потрібна повна непрозорість. І Росія забезпечила це на законодавчому рівні.

Процес створення непрозорості, до слова, почався ще з середини 2000-х, коли особисто Путін ухвалив рішення знищити одну з перших і основних демократично створених компаній Росії — "ЮКОС". Тоді в хід ішли всі інструменти державної машини — суди, погрози, кримінальні переслідування, одним словом — справжнє рейдерство.

Власне відтоді й почався процес остаточного перерозподілу сфер впливу, тіньового бізнесу в Росії та її активів за кордоном. Далі більше — з середини 2010-х російська влада послідовно знищує механізми доступу до інформації. Державним компаніям більше не потрібно розкривати свої закупівлі, партнерів, бенефіціарів. Міністерства не звітують, кому і за що платять. Акціонери не бачать, хто володіє їхніми акціями. Нерухомість маскується під анонімних власників із позначкою "Російська Федерація".

Закон більше не захищає суспільство від зловживань. Він захищає самі зловживання. Це не просто корупція — це державне узаконення кримінальної моделі.

Гроші люблять тишу. І чим більше грошей — тим глибша тиша. У Росії вже не приховують сам факт розкоші — її показують у TikTok. Але приховують шляхи, якими ця розкіш отримана.

Немає публічних даних про те, хто постачає ікру за 100 тисяч рублів в адміністрацію президента, хто продає майно спецслужбам, хто будує маєтки для міністрів. І це — цілеспрямована політика. Бо якщо схему не видно — злочину наче й немає. У мафіозній державі тиша — це не наслідок страху, а інструмент захисту.

Російський мафіозний режим давно вже не є внутрішньою проблемою. Це глобальна загроза безпеці, справедливості та міжнародному порядку. Його схеми працюють у Швейцарії, Туреччині, Китаї, Франції, Латинській Америці. І поки світ зволікає — система адаптується, створює нові ланцюжки, шукає лазівки в санкціях.

Ось чому санкції не можна послаблювати. Навпаки — потрібно посилювати контроль, закривати сірі зони, змушувати міжнародні банки, брокерів і держави обирати: співпраця з Росією чи репутація.

Мафії виживають доти, доки їм дозволяють існувати. Їх не перемагають компромісами чи діалогом. Їх потрібно демонтувати — через правду, розслідування, міжнародну ізоляцію та прозорість. Бо поки у Кремлі править мафія — жоден контракт, жодна угода, жоден кордон не буде захищений.

Росія — це не держава в класичному розумінні. Це глобальне організоване злочинне угруповання з ядерною зброєю та прапором в ООН. І ця правда має звучати щодня. Бо тільки називаючи речі своїми іменами, ми можемо почати боротьбу не з фігурами, а з самою системою.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...