На кафедрі патологічної анатомії Харківського державного медичного університету зберігається унікальний препарат – нирка, отримана від померлого від черепно-мозкової травми 60-річного чоловіка, яку пересадили молодій жінці, яка помирала від отруєння сулемою. Лікарю, який здійснив пересадку (а ним був українець Юрій Юрійович Вороний), вдалося не тільки провести операцію, яку ніхто й ніколи до нього не робив, а й відкрити цілу епоху в історії людства – епоху клінічної трансплантації донорських органів. Його робота врятувала і продовжує рятувати життя людей, у наші дні щорічно проводиться понад 130 тисяч пересадок донорських органів.

Відео дня

Сім'я просвітників і подвижників

Юрій Юрійович Вороний з'явився на світ 9 серпня за старим стилем – 21 серпня за новим – 1895 року в селі Журавка Прилуцького повіту Чернігівської губернії. Без перебільшення можна сказати, що він походив із родини просвітників і подвижників. Дід Юрія Юрійовича був професором словесності, завідувачем Прилуцької гімназії, він власним коштом відкрив у Журавці школу для сільських дітей і народну бібліотеку. Батько, професор математики та викладач Варшавського університету, всесвітньовідомий учений, який разом із німецьким математиком Германом Мінковським заклав основи геометричної теорії чисел. Створені Георгієм Феодосійовичем діаграми в наші дні використовують у таких актуальних наукових напрямах як робототехніка та біоінженерія. Брат Вороного, який став, як і Юрій Юрійович, лікарем, успішно працював над способами лікування онкології, але не зміг завершити свою діяльність через донос. Олександра Юрійовича звинуватили в тому, що він збирається опублікувати результати своїх праць за кордоном, – вченого заарештували та розстріляли.

Повернення в Україну та бій під Крутами

Юрій починав навчатися у Варшаві, але після того, як помер його батько, якому було лише 40 (!) років – у цього молодого чоловіка відмовили нирки, змушений був повернутися до родичів в Україну. Саме тоді Вороний твердо вирішив стати лікарем, щоб рятувати життя людей. Юрій закінчив гімназію в Прилуках і вступив на медичний факультет Київського університету імені святого Володимира. Навчання перервала Перша світова війна: Вороний пішов добровольцем в армію, потрапивши – як студент-медик – у пересувний перев'язувальний центр. У січні 1918 року він брав участь у знаменитому бою під Крутами і став одним із небагатьох, кому судилося вижити.

Перші результати з трансплантації нирки

У 1921 році Вороний повернувся до університету й, закінчивши його, залишився в навчальному закладі вже як науковий працівник – уже тоді він проводив досліди з трансплантації. У 20-ті роки Юрій Юрійович працював у лабораторіях кількох українських міст, зокрема й у Харкові на кафедрі хірургії медичного інституту, де його науковим керівником був професор Володимир Миколайович Шамов. Але значні перешкоди створювали вченому факти його біографії: непролетарське походження, роки навчання у Варшаві, знання іноземних мов – усе це робило його вкрай підозрілим в очах радянської влади, яка вже готова була оголосити його "польським шпигуном". Життя йому тоді врятувала провінція: Вороний із сім'єю виїхав із Харкова, щоб жити й працювати в Житомирі – там легше було загубитися, вислизнувши від уваги чекістів. 1930 року на III Всесоюзному з'їзді фізіологів, а потім на IV Всеукраїнському з'їзді хірургів Вороний зміг продемонструвати перші результати з трансплантації нирки. За результатами цих форумів Юрія Юрійовича призначили завідувачем хірургічного відділення міської лікарні Херсона.

Початок епохи трансплантології

Саме в Херсоні Вороний зробив своє головне відкриття і зумів підкріпити його на практиці: він довів, що живій людині можна пересаджувати не лише шматочки тканин, а й цілі "кадаверні" – тобто взяті в мертвих органи. До нього вважалося, що трупна отрута, яка міститься в останніх, спричинить щонайменше відторгнення органа, а щонайбільше – смерть пацієнта від інтоксикації та анафілактичного шоку. Першу у світовій медичній практиці операцію було проведено 3 квітня 1933 року о 21:00. Її зробили 26-річній жінці, яка вирішила накласти на себе руки й отруїлася сулемою – хлоридом ртуті, використовуваним для протруєння насіння. Попри всі належні в таких випадках лікарські заходи, включно з переливанням крові, пацієнтці, яку доправили в клініку за чотири дні після отруєння – тобто занадто пізно, ставало гірше. Тому, незважаючи на серйозний ризик, трансплантація була єдиним способом врятувати їй життя. З пересадженою на ложе на правому стегні ниркою хвора прожила дві доби, і, попри її смерть, операція відкрила в медицині епоху трансплантології – у Європі такі пересадки почали проводити тільки через двадцять років.

Війна, полон та унікальні операції

У 1934 році Юрій Вороний здобув звання старшого наукового співробітника Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії. Через рік йому було надано науковий ступінь кандидата медичних наук без захисту дисертації – за результатами практичних робіт. Перед початком Другої світової війни Юрій Юрійович працював у Харківському стоматологічному інституті – завідував кафедрою хірургії. Після початку бойових дій, залишившись на окупованій території, Вороний, який переїхав під Харків, до Нової Водолаги, організував підпільний госпіталь, у якому рятував поранених солдатів, видаючи їх за мирних жителів. Аби німецька влада, яка неодноразово з'являлася до Вороного з "інспекцією", не виявила підміну, вчений говорив, що лікує тифозних хворих – інфекційних хвороб окупанти боялися, як вогню. Унікальні операції Юрій Юрійович робив і в цей час: як про найбільше диво розповідали про те, що він пришив дівчині руку, відірвану вибухом. На жаль, уникнути табору для військовополонених лікарю все ж таки не вдалося, і хоч пробув він у ньому недовго, тавро, яке ставили на людині, яка побувала в полоні, ще довго ускладнювало йому життя – ні в Києві, ні в Харкові Вороному працювати не давали.

Докторська дисертація та наукові роботи

У повоєнні роки вчений продовжив роботи з трансплантації – працюючи в обласній лікарні в Житомирі, він провів чотири операції з пересадки нирки. У 1950 році Вороного нарешті перевели до Києва – до Інституту експериментальної біології та патології імені О. О. Богомольця, де Юрій Юрійович працював до кінця життя. Тут він написав більшість своїх наукових праць – загалом у нього їх налічується близько п'яти десятків – та захистив докторську дисертацію, присвячену питанням патогенезу й терапії травматичного шоку, і здобув ступінь доктора медичних наук.

Блискучий діагност

За словами тих, кому пощастило працювати з Вороним, він був не тільки найкращим в Україні фахівцем із патологій нирок, а й блискучим – як-то кажуть, від Бога – діагностом. Юрію Юрійовичу не потрібні були додаткові аналізи та дослідження – він довіряв насамперед своїм знанням і досвіду. Відомий випадок, коли, оглянувши хворого, в якого підозрювали хворобу нирок, він припустив, що його стан зумовлений проблемами із серцево-судинною системою, і тим самим врятував людині життя.

Ніколи нічого не просив для себе

У повсякденному житті Вороний був доброзичливою і скромною людиною, яка, за словами тих, хто добре його знав, ніколи й нічого не просила для себе. Натомість якщо йшлося про інших, сміливо використовував свій авторитет для того, щоб "вибити" комусь квартиру або місце в делегації, яка вирушала на наукову конференцію, – особливо це стосувалося молодих співробітників, лікарів та аспірантів.

Юрія Юрійовича Вороного не стало 13 травня 1961 року, він помер на 66-му році життя від серцевого нападу. Поховано видатного українського вченого на Байковому кладовищі.