Відео дня
Володимир Хавкін – недооцінений геній, який врятував світ від чуми та холери
Незважаючи на те, що наукові відкриття Володимира Хавкіна неможливо переоцінити – він врятував людство від двох смертельних хвороб, чуми та холери, – вчений є чи не найбільш недооціненою людиною в історії. Він працював у найважчих умовах у найнебезпечніших куточках світу, де лютували епідемії, і ризикував життям, перевіряючи на собі свої винаходи. Проте, попри написані його біографами книги, про Хавкіна у світі згадують нечасто, та й на батьківщині до його долі та здобутків лише починають виявляти інтерес.
Учень Мечнікова
Народився Володимир Хавкін (Вольдемар Мордехай Вольф Хаффкін) 15 березня (3 березня – за старим стилем) 1860 року в Одесі. Його батько Аарон Хавкін походив із купецької світської єврейської родини. Матері Розалії не стало дуже рано, після її смерті родина переїхала до Бердянська, де батько знайшов місце вчителя. Початкову освіту Вольдемар здобув удома, навчався у школі та гімназії Бердянська, а потім, повернувшись до Одеси, вступив на природничий факультет Новоросійського університету. Матеріальне становище студента Хавкіна залишало бажати кращого: у батька не було грошей, щоб йому допомагати, а 20 копійок на день, які в університеті видавали як стипендію, ледь вистачало на їжу. На допомогу Володимиру прийшов старший брат, який надсилав йому 10 рублів на місяць. Але майбутній учений не помічав незручностей – він був зайнятий наукою, а сферу його інтересів становили як природничі науки, так і фізика з математикою, ні на що інше він просто не звертав уваги. Але зоології його навчав професор Мечников, тому Хавкін обрав саме цю спеціалізацію.
В'язниця та ймовірне заслання
Під час навчання в університеті Хавкін був пов'язаний з революційною організацією "Народна воля" і, за словами його біографів, навіть якийсь час провів у катівнях, куди потрапив після вбивства генерал-майора Василя Стрельникова, яке сколихнуло Одесу. Його заарештували з револьвером у руках, що в очах поліції само собою говорило про його провину. Хавкіну загрожувало багаторічне заслання, в яке він обов'язково би потрапив, якби не професор Мечников. Він підключив усі свої зв'язки, щоб домогтися виправдання свого учня. І Хавкіна не лише виправдали, а й дали йому закінчити університет. Тема його диплома була пов'язана із зоологією.
Незважаючи на масову еміграцію євреїв, яка йшла повним ходом через численні єврейські погроми, Хавкін вирішив залишитися в Одесі, яка на той час була центром світової мікробіології – крім Мечникова, там працювали такі світові величини, як Микола Гамалея та Олександр Безредка. Хавкін отримав посаду в Зоологічному музеї, де пропрацював п'ять років і опублікував цілу низку наукових праць. Але ставлення до людей його національності в Російській імперії ставало дедалі гіршим, і Хавкін розумів, що зробити наукову кар'єру вдома він не зможе. Після того, як Мечников поїхав працювати до Парижа, він теж задумався про еміграцію.
Швейцарія, Париж, Інститут Пастера
Першою країною, в яку він виїхав, стала Швейцарія. Там Хавкін прожив і пропрацював рік, після чого перебрався в Париж до Мечникова. В Інституті Пастера він працював над темою виникнення смертельно небезпечних захворювань людини та тварин, причиною яких є мікроби, та захисту від них. Першим об'єктом вивчення Володимира Ароновича став черевний тиф, другим – холера. У боротьбі з нею Хавкіну вдалося досягти визначних успіхів: він створив теорію протихолерної вакцини: перше – "ослаблене" – щеплення "запускало" імунітет, а друге – повноцінне – посилювала його. Випробування на тваринах пройшли успішно, а ось перевірити щеплення на людях можливості не було. Втім, незабаром у Хавкіна з'явився пацієнт, та не простий, а королівської крові: по допомогу до Пастера звернувся брат короля Сіама, принц Дамруї, попросивши дати йому засіб від холери, а Пастер, своєю чергою, направив його до Хавкіна. У 1892 році вчений звернувся до російської влади з проханням дозволити йому використати свою вакцину на батьківщині, де на той час буяла епідемія холери, але йому відмовили. Від хвороби загинуло багато людей, яких можна було врятувати, зокрема й композитор Петро Чайковський. А Хавкін продовжив роботу над вакциною і зрештою досяг абсолютного імунітету. Результати своїх експериментів вчений представив у Парижі у липні 1892 року. Через дев'ять днів Хавкін, переконавшись у стовідсотковій ефективності свого методу, випробував його на собі: він підшкірно ввів підвищену дозу вакцини – результатом стало підвищення температури, головний біль, слабкість. Через шість днів було введено другу дозу вакцини, після чого симптоми повторилися, але незабаром зійшли нанівець.
Поїздка до Індії
Перевірити ефективність своєї вакцини Хавкін вирішив у тих районах світу, де епідемії холери швидко спалахували та блискавично поширювалися. З цією метою він приїхав до Індії, точніше – до Калькутти, яка вважалася найепідемічнішою частиною країни. Місцева влада не зраділа появі Хавкіна, і тільки після того, як він зробив щеплення собі й чотирьом індійським лікарям, чиновники, переконавшись у її нешкідливості, дали йому змогу спокійно працювати. Протягом року Володимиру Ароновичу, який працював без відпочинку та вихідних, вдалося прищепити від холери 25 тисяч людей, а смертність від хвороби в Індії знизилася спочатку на 72, а згодом на 80 відсотків. Після цього Хавкін вирушив у тривалу експедицію, яка продовжувалася два з половиною роки і пройшла через Північну та Північно-Західну Індію до Пенджабу та Кашміру. Місцева преса вела проти Хавкіна гучну кампанію, називаючи його "шпигуном", а вожді мусульманських племен звинувачували вченого, виступали проти вакцинації і навіть намагалися отруїти Володимира Ароновича, якого називали "білим лікарем", зміїною отрутою. На щастя, їм це не вдалося, але Хавкін захворів на малярію, через що змушений був на деякий час залишити країну і поїхати до Європи.
Вакцина від чуми за три місяці
Повернення вченого до Індії у жовтні 1896 року збіглося зі спалахом епідемії бубонної чуми. Цього разу влада вже не вставляла йому палиці в колеса, навпаки – сподівалася, що йому вдасться побороти і це захворювання. Згодом епідемія охопила не тільки всю Індію, а й поширилася на Австралію, Південну Африку та дві Америки, дійшовши до Єгипту, Англії та Франції. Хавкін, який розумів, що зволікати не можна, створив лабораторію, що складалася з однієї кімнати в Медичному коледжі Гранта в Бомбеї і з головою поринув у роботу. Тепер, маючи досвід роботи над протихолерною вакциною, він знав, як треба діяти, і його метою була розробка методу не лікування, а запобігання зараженню через вироблення імунітету. Вченому знадобилося лише три місяці – у грудні 1896 року вакцина була готова, а в січні 1897 року Володимир Аронович опублікував основні положення свого методу. 10 січня Хавкін потай – про це знали лише дві людини – зробив собі щеплення від чуми і, незважаючи на важку реакцію організму, продовжив роботу. Його протичумна лабораторія в Бомбеї (нині Мумбаї) згодом була реорганізована в Інститут Хавкіна.
Смерть на самоті
Наприкінці життя Хавкін, який ніколи не був людиною релігійною, прийняв ортодоксальний юдаїзм. Він вів життя філософа, мислителя та пустельника, багато міркував про долю свого народу, вважаючи, що євреї мають створити свою державу в Палестині. Цікавили Хавкіна й інші теми: зокрема, у його архіві, що зберігається в Ізраїлі, можна знайти монографію про творчість Оноре де Бальзака, науковий трактат про філософію Шопенгауера та щоденники, які Володимир Аронович вів усе життя – починаючи з дитинства та закінчуючи останніми днями.
Видатний учений помер 26 жовтня 1930 року в Лозанні, де оселився за півтора року до цього. Оскільки вчений так і не обзавівся ні дружиною, ні дітьми, він помер на самоті, заповівши своє єдине багатство – цінні папери – єврейським релігійним школам у Східній Європі.