Відео дня
Роберт Максвелл: медіамагнат та мультимільярдер, що народився на Закарпатті
Роберт Максвелл – одна з найбільш загадкових і водночас трагічних фігур у сучасній світовій історії. Створивши одну з найбільших медійних імперій у світі, він неодноразово розорявся, але щоразу знову піднімався і влітав ще вище, доки його шлях не обірвався в один із найдраматичніших його моментів. Здавалося, життя цієї яскравої, великої, з трубним голосом, різкої, а часом і агресивної людини проходило у всіх на очах, але сьогодні, більш ніж через три десятки років з дня його смерті, виявляється, що значна – і найважливіша його частина – була прихована від сторонніх очей, а головні її таємниці, мабуть, так ніколи і не будуть розкриті. Втім, є й факти, в яких не доводиться сумніватися – наприклад, як те, що Роберт Максвел з'явився на світ на українській землі.
Змінював країни та імена
Людина, яку в наш час знають як Роберта Максвелла, змінювала ім'я та прізвище кілька разів у житті. Він народився 10 червня 1923 року в гірському селищі Слатиську-Доли, яке на той час належало Чехословаччині – зараз воно входить до складу Закарпатської області України. Тоді його звали Ян Людвіг Шломович, він був одним із семи дітей у єврейській родині – настільки бідним, що не міг похвалитися навіть власною парою взуття: якщо Яну треба було вийти з дому, він позичав його у когось із старших братів.
Коли почалася Друга світова війна, батьки, виправивши йому документи з німецьким прізвищем Кох, відправили сина до Франції, де він спочатку навчався, а потім, коли трохи підріс, служив у Французькому іноземному легіоні – вже під ім'ям Іван дю Мор'є (на честь марки цигарок ). Усю свою велику родину Максвелл втратив під час Голокосту – всі вони загинули в газових печах Освенцима. Згодом йому вдалося відшукати тільки двох сестер, що вижили, тому повертатися додому йому сенсу не було. Три роки Іван їздив по всій Європі, поки нарешті не знайшов притулку у Великій Британії, де його спочатку звали Леслі Джонсом. Він намагався знайти себе у різних сферах: із вантажників перекваліфікувався на шифрувальника на військовій базі, потім став військовим розвідником, яким, можливо, і залишився на все життя – як відомо, люди цієї професії не бувають колишніми. Брав участь у бойових діях у Північній Африці, за що був удостоєний Військового хреста за виявлений героїзм, який йому вручив маршал Монтгомері, і зміг – досить рідкісний випадок для іноземця – зміг отримати британське громадянство.
Імперія Максвелла
У березні 1945 року Ян-Іван-Леслі востаннє змінив ім'я, ставши Робертом Максвеллом. Ще через два роки, мобілізувавшись і отримавши від британського уряду 10 тисяч фунтів стерлінгів за військові заслуги, він купив своє перше видавництво Pergamon Press, профілем якого була наукова та науково-популярна література – з нього і розпочався успішний бізнес-шлях майбутнього медіамагната та мільярдера. До речі, згодом саме такі суми Максвелл, статки якого оцінювалися в мільярдах фунтів, виділив своїм синам на старт у бізнесі, справедливо вважаючи: якщо з такого капіталу колись починав він сам, то й їм це вдасться.
Стати на ноги та досягти успіху у видавничому бізнесі Максвелл зміг за п'ять років – через цей час продукцію Pergamon Press можна було купити вже у більш ніж ста країнах, включно з Радянським Союзом. У його руках було не лише кілька видавництв, а й найбільші британські таблоїди – Daily Mirror, Sunday Mirror, New York Daily News та журнал People. Він також володів американським видавництвом Macmillan Publishers, телекомпанією MTV-Європа, фірмами з виробництва комп'ютерних ігор в Англії та США та навіть футбольними клубами Oxford United та Derby County.
"Барон преси"
Максвелл мав великі зв'язки з Радянським Союзом – його зацікавили можливості, які давала ця країна: на відміну від західних держав, тут не існувало конкуренції. Але, на жаль, незважаючи на те, що Максвелла в СРСР привітно зустрічали та прозвали "бароном преси", досягти поставленої мети в повному обсязі йому не вдалося. Видавець придбав рупор Російського фонду культури журнал "Наша спадщина", який виходив у відмінній якості, оскільки друкувався в Лондоні, але заробити на ньому хороші гроші, до якого він звик на Заході, не зміг.
"Міщанин у дворянстві"
У 60-х роках Максвелл спробував зробити політичну кар'єру – він став депутатом парламенту від Лейбористської партії, але дуже швидко охолов до такого роду діяльності, заявивши, що політика не для нього. Можливо, він лукавив, а причиною його відмови від кар'єри став той факт, що політична еліта, як він не намагався, так і не почала вважати його своїм. Зарозуміла англійська знать, яка зневажала його через відсутність титулів і звань, а також зароблених – а не отриманих у спадок – капіталів, дала йому образливе прізвисько "міщанин у дворянстві". Із ситуації видавцеві вдалося вийти не без витонченості: він заявив, що залишає політику тому, що працювати у нього виходить набагато краще, ніж вести порожні розмови.
Поїздка на батьківщину
Наприкінці 70-х років Максвелл вирішив відвідати свою батьківщину – Солотвино: для "книжкового барона" не було труднощів домовитися про це з радянською владою. Щоправда, у попутники медіамагнату нав'язали співробітника КДБ, але це не збентежило – він знав, як спілкуватися з людьми цього сорту. Незважаючи на привітність, яку надали йому земляки, убозтво рідного селища здивувало і засмутило Максвелла – це була провінція у найгіршому значенні цього слова. Медіамагнат запропонував солотвинській адміністрації 60 мільйонів фунтів стерлінгів для облаштування та облагородження селища, але селищна рада відмовилася: його представники не могли прийняти самостійно, а керівництво країни сприйняло б таку "подачку" в багнети. Декілька односельців, яким Максвелл запропонував відвідати Лондон, відмовою йому не відповіли, але й до Англії не поїхали. Більше він на малій батьківщині не бував.
Фінансовий скандал та загроза банкрутства
У 1991 році в імперії Максвелла стався скандал: його, як керівника, звинувачували в розкраданні 400 мільйонів фунтів стерлінгів з пенсійних рахунків Mirror Group, через що її власнику загрожує банкрутство. Щоб покрити збитки, медіамагнат почав розпродувати свій бізнес і, можливо, йому вдалося б налагодити свої фінансові справи. Протягом своєї підприємницької діяльності він уже кілька разів ставав банкрутом, але знаходив спосіб відродити свій бізнес. Але цього разу процедуру так і не було розпочато – їй завадила загибель Максвелла, що сталася за дивних та загадкових обставин. 4 листопада 1991 року він на своїй названій на честь однієї з дочок яхті "Леді Гіслен" вартістю 15 мільйонів фунтів вирушив на Канарські острови, але вранці 5 листопада супутники не виявили Максвелла в його каюті. Незабаром рятувальні служби дістали його тіло з води – жодних ознак насильницької смерті виявлено не було.
Нещасний випадок, самогубство чи вбивство?
Смерть Максвелла огорнута таємницею, яку досі нікому не вдалося розгадати – однозначної відповіді на запитання, чи помер він внаслідок нещасного випадку, наклав на себе руки або був убитий, не існує. Кожна з цих версій має прихильників, які відстоюють її буквально з піною біля рота. Якщо вірити політичній редакторці журналу Mirror Джулії Ленгдон, яка працювала разом з Максвеллом, не було іншої людини, яка настільки мало була б схильна до суїциду, як її шеф. А ось редактор іншої газети, що належала Максвеллу, – Daily Mirror – Рой Грінслейд дотримувався іншого погляду. "Він був людиною, яка не змогла б змиритися з ганьбою в'язниці і репутацією брехуна і злодія, адже він знав, що це станеться", – говорив Грінслейд. Втім, існує й версія, згідно з якою Максвелла вбили спецслужби, таємним агентом яких він був – називають передусім МОСАД або проти яких працював – тут говорять про арабські країни. Сам видавець ще за життя затято заперечував свою причетність до таких організацій, та й доказів таких припущень немає, а без них вони не більше ніж чутки та домисли.
Майже державний похорон
Максвелл довгі роки допомагав Ізраїлю, інвестуючи значні кошти у видавничі, фармацевтичні та комп'ютерні компанії. З урахуванням заслуг його поховали в Єрусалимі на Олеонській горі, йому влаштували прощання майже на державному рівні – у церемонії брали участь прем'єр-міністр Іцхак Шамір та президент Хаїм Герцог.
Трагічна доля дітей
У Максвелла та його дружини Елізабет (у сім'ї її назвали Бетті), з якою він познайомився ще під час служби у Франції, коли вона була студенткою Сорбонни, народилося дев'ять дітей – Максвелл хотів відтворити свою власну, втрачену під час війни сім'ю. На жаль, на двох з них чекала трагічна доля: їхній первісток Майкл помер у віці 23-х років після багаторічної коми, в яку він впав в результаті автокатастрофи, а донька Карін померла від лейкемії, коли їй виповнилося всього 3 роки. Елізабет Максвелл пішла з життя у 2013 році у віці 92-х років.