Онук чи внук: як правильно говорити українською

Люди, які почали користуватись українською мовою не так давно, часто щиро прагнуть очистити своє мовлення від русизмів. І це похвальне прагнення часом може обернутись надмірним униканням деяких слів, які здаються мовцеві неправильними, запозиченими чи калькованими.

Відео дня

До таких слів деякі надміру обережні користувачі української мови можуть зараховувати іменник "внук/внучка" і завжди заміняти його варіантом "онук/онучка". Чи потрібна тут така обережність, з’ясовував OBOZ.UA.

Якщо коротко, то відповідь негативна. Уникати використання слів "внук", "внучка", "внуки" в українській мові не потрібно. Всі вони містяться у словниках, входять до літературної норми і є повними відповідниками слів "онук", "онучка", "онуки".

Але звідки з’явились ці два варіанти? Вся справа у тяжінні української мови до евфонії, тобто милозвучності. Нашій мові не властиві нагромадження приголосних, які непросто вимовляти і які роблять звучання слів більш грубим. Саме тому чимало слів, які починаються на звук [в] мають повні відповідники, першим в яких є звук [у]:

всі – усі;
впасти – упасти;
враз – ураз;
взяти – узяти;
вплив – уплив;
вдвох – удвох.

До речі, слово "внук" також має рідковживаний варіант "унук", який починається зі звука [у].

Отже, коли ви українською мовою описуєте ступінь спорідненості через покоління, не потрібно уникати слова "внуки". Просто орієнтуйтесь на попереднє слово у реченні і обирайте варіант з початковим приголосним, якщо перед тим ішов голосний звук, і навпаки: