Відео дня
На заході співають риндзівки, а в центрі – волочаться: цікаві традиції Великодня з різних куточків України
Українці мають чимало різних традицій та обрядів, зокрема й на Великдень. Хоча дещо об'єднує практично усіх – це освячення пасок, яйця, м’ясо та веселі ігри з крашанками. Та за межами загальновідомих звичаїв ховається безліч унікальних місцевих, що збереглись ще з давніх часів.
Адже кожен регіон має щось своє, особливе, часом дуже давнє та символічне. До прикладу, на заході країни співають риндзівки та грають великодні ігри, а в центральній частині України та на Лівобережжі – "волочаться".
Риндзівки, гаївки і великодні ходи
Фольклорист Володимир Гнатюк у своїх працях описував, як на Львівщині хлопці співали риндзівки під вікнами – великодні пісні, схожі на колядки, за які отримували дари від господарів. Від колядок риндзівки відрізняються лише тим, що Христос воскрес, а не народився: "Же Христос, же воскрес, же воістину воскрес".
На Галичині побутував обряд "алаловників" – групи молоді з музикантами та співцями, які першого та другого дня Пасхи обходили села, славлячи воскресіння Христа. За це їм дарували частування, писав Гнатюк.
На Великдень у деяких селах Львівщини (як-от Старий Самбір і Великі Дідушичі), а також на Поділлі, хлопці не лише співали, а й демонстрували свою силу. Як описує етнолог Василь Балушок у своїй книзі, юнаки виконували обряд, який називався "ставити оборіг". Для цього кілька хлопців бралися за руки і ставали в коло (або в ряд), а інші хлопці ставали їм на плечі. У Старому Самборі цей "живий оберіг" тричі обходив церкву, а потім ішов до будинку священника і до голови парубоцького братства. Дівчата в цьому участі не брали, бо вони водили гаївки.
На Поділлі схожий обряд мав інші назви – "дзвіниця" або "башта". Він був складнішим: на плечі п’яти сильних хлопців ставали ще чотири, на них – троє, потім двоє, і врешті – один на самому верху. Утворювалася своєрідна "вежа" з людей.
Як розповіла фольклористка Ярина Закальська в коментарі "Суспільному", подібна гра називається "церква" або "церковця". Її грають у західних областях. У грі 4 або 6 хлопців стають у коло, ще 2-3 стають їм на плечі, і вся ця "жива споруда" має обійти навколо церкви, не розсипавшись.
В Івано-Франківській області та на Буковині також зберігся обряд "церкви" – молодь створює живу піраміду і тричі обходить храм. А в селі Чортовець (Івано-Франківщина) існує великодній хоровод "сербен" – давній танець зі списом або топірцем. Його корені сягають дохристиянської військової культури. Усі учасники танцю тримаються за руки та навколо церкви водять хоровод, притупують ногами та роблять нахили, що символізує єдність громади та готовність оберігати свою землю.
Також на Галичині молодь після Великодньої служби водить гаївки – хороводи з піснями, що прославляють весну та воскресіння Христа.
Професор Віктор Давидюк повідомив, що від Великодня до Івана Купала співають найрізноманітніші пісні: гаївки, гагілки, ягілки, маївки, бабойки та рогульки. Вони мають підштовхнути молодь знайти собі пару, або ж глузують з одинаків. Зазвичай першу рогульку співала молода одружена жінка. Якщо вона тільки перший рік у шлюбі та без дітей, то має одягнутися як дівчина і брати участь в усіх обрядах з дівчатами, передаючи їм досвід.
Волочебні обряди, обливання та прикрашання оселі
На Кіровоградщині поширене розписування стін овочевими штампами (буряк, морква, картопля) — імовірно, дохристиянський ритуал весняного оновлення.
У центральній частині України, зокрема на Полтавщині, існує звичай прикрашати оселі дерев'яними птахами, підвішеними до балок під стелею. Ці птахи символізують душі померлих родичів, які навесні повертаються з вирію.
У понеділок після Великодня відзначають "волочебний понеділок", розповіла Ярина Закальська. У цей день люди, особливо у центрі та на Лівобережжі, ходять один до одного в гості – "волочаться", обмінюються писанками та пасками, а хрещені батьки дарують похресникам подарунки, звані "волочебне"(крашанки, паски та інші гостинці).
На Гуцульщині Великдень супроводжується обливанням водою в понеділок, на наступний день після Великодня. Цей обряд символізує очищення та оновлення.
У деяких регіонах Полісся після розговіння існує звичай умивання водою, в яку кладуть дві крашанки та мідну монету. Вважається, що таке умивання сприяє красі, здоров'ю та успішному року.
Освячують не тільки паску, м'ясо та яйця
Освячують не тільки їжу, але й предмети побуту, як-от ножі, які потім використовують у лікувальних обрядах. Ними також потім розрізали паску після церкви. На Кіровоградщині вважали, що якщо цим ножем перехрестити людині місце удару, в неї не буде ґулі. У Смілі на Черкащині ним "вишкрябували" грижі, а в господарстві його тримали біля корови, щоб не брикалася. На Волині ніж могли класти в колиску до дитини, щоб її не підмінила нечиста сила, а на Бойківщині освяченим ножем "розганяли хмари".
На Волині існує обряд освячення страсної свічки. Після служби віряни з вогнем від свічки обходять своє господарство, випалюючи хрестики на балках будинку, що символізує захист оселі від злих сил.
У селах на півдні Волині та Львівщині також освячують ключі від хат – оберіг від крадіїв. Також є обряд освячення глечиків із медом, куди клали списки померлих близьких, на початку посту.
Інколи освячували крейду, якою потім малювали хрести на дверях або їли її від печії. На Волині й Бойківщині до великоднього кошика клали паперові гроші, аби їх ставало більше.
Пасхальні вірші, "каток" та "воскресники"
Іван Франко писав про особливі великодні вистави, схожі на різдвяний вертеп. Наприклад, у Харківській області (Ізюмщина) їх називали "пасхальна вірша", а на Івано-Франківщині (Калуш) — "Слово про буріння пекла". Але Франко зазначав, що ці обряди виникли не в народі, а серед студентів або церковних спільнот, а вже згодом поширилися серед простих людей.
На Волині є цікава великодня гра з крашанками, яка називається "каток". Наприклад, у селі Четверня для гри викопують невелику круглу ямку в землі. Ямка має форму спіралі, що веде до широкого круглого дна. Стіни ями повинні бути гладенькими, щоб яйця вільно котилися. Гравці по черзі запускають крашанки по спіралі. Якщо чиясь крашанка торкнеться іншої, він забирає обидві. Для гри краще брати добре зварені яйця, оскільки рідкі погано котяться. Після гри з’їдати ці яйця не можна.
У селі Болестрашичі та в кількох сусідніх селах на Львівщині існує ще один цікавий великодній звичай. На другий день Великодня (понеділок) хлопці беруть із церкви хоругви, хрест і кропило. Вони співають "Христос Воскрес" і дзвонять у дзвіночки, біжачи полями. Так вони ніби "виганяють зиму" та пробуджують землю після холодів. Таких юнаків називали "воскресниками".
Рахманський Великдень
У деяких регіонах України, зокрема на Київщині, Херсонщині, Поділлі та Гуцульщині, святкують Рахманський Великдень. Це свято пов’язане зі стародавніми, ще дохристиянськими віруваннями. Люди вірили, що десь під землею або далеко на півдні, сході, чи на теплому острові в чарівному місці під назвою Ірій, живуть померлі праведники – рахмани. Вперше про них згадується ще в літописі святого Нестора.
За народними уявленнями, рахмани не мають календаря і не знають, коли святкувати Великдень. Щоб їм допомогти, люди пускають по воді шкаралупу від крашанок або яєць, з яких пекли паски. Вважається, що через 25 днів після цього шкаралупа допливає до рахманів, і саме тоді вони святкують свій Великдень. Цей день також називають Переполовенням (оскільки припадає на середину між Великоднем і Трійцею), Переплавною середою або Правою середою. У цей день не можна працювати, а ще заведено освячувати воду.
Миття ніг священникам
У Чистий четвер, напередодні Великодня, у Галичині проводять особливий обряд у соборах – миття ніг. Під час служби єпископ у присутності людей миє ноги дванадцятьом священникам. Це нагадування про біблійний момент, коли Ісус у четвер перед своєю смертю омив ноги своїм 12 апостолам.
Сьогодні цей звичай символізує любов і готовність служити іншим. Українська греко-католицька церква пояснює це так: "Ісус, обмиваючи ноги учням, показав, що готовий віддати за них життя. Єпископ має запитати себе – чи я теж готовий віддати життя за своїх священників?"
Цей обряд іноді проводять і для інших людей. Наприклад, у 2015 році на Львівщині омивали ноги учасникам АТО, а у 2023 – військовим ЗСУ на Хмельниччині.
Хоч традиція поширена на Галичині, вона не є суто місцевою. Як розповів викладач Українського католицького університету Юрій Опока, у католицькій церкві цей звичай існує ще з Середньовіччя, а в XX столітті його офіційно включили до літургії. У 2016 році Папа Франциск дозволив проводити обряд не лише з чоловіками, але й з жінками.
Назви пасок та форм для випікання
Форми для випікання великоднього хліба мали багато різних назв у різних регіонах. Наприклад: пасківник, пасочник, бабник, баб’єрка, риночка, ставчик, тазок та інші. Такі форми використовували лише раз на рік – спеціально для пасок. Тісто іноді замішували не в бочках, а в спеціальних дерев’яних коритах – ночвах.
Сама паска в деяких місцевостях мала інші назви – бабка, баба або бабчина. Етнографи вважають, що хліб у формі паски мав символічне значення – це знак родючості.
У деяких західноукраїнських регіонах бабка і паска – це різна випічка. Бабка робилася з найкращого білого борошна, була солодкою та дуже здобною. Паска ж більше нагадувала звичайний хліб. На Волині й Поліссі також пекли особливе печиво – мазурки, а на Покутті – великодні струцлі.
Як повідомляв OBOZ.UA, Навський Великдень – це особливий день в українській народній традиції, що сягає своїм корінням у дохристиянські часи. Це свято, поширене на Київщині, Поділлі та Лівобережжі, присвячене вшануванню пам'яті померлих предків.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!