Клей, гудрон, зелені фрукти: які дивні речі їли діти в СРСР

Сучасні діти проводять більшу частину свого часу в цифровому просторі, занурені у віртуальні світи. Це різко контрастує з реаліями дитинства, що панувало в Радянському Союзі.

Відео дня

Тодішнє життя вирувало у дворах, наповнене галасливими іграми, справжньою дружбою та іноді досить небезпечними експериментами. Діти тієї епохи часто куштували на смак те, що навряд чи можна було б назвати їстівним у традиційному розумінні.

Ці незвичайні "делікатеси", чи то природні дари, чи знахідки з будівельних майданчиків, були невіднятною частиною дитячого світу СРСР.

Які дивні речі їли діти в СРСР

Батьківські застереження про можливі болі в животі від зелених яблук чи груш рідко зупиняли маленьких дослідників. Діти з ентузіазмом зривали кислі яблука, сливи, аґрус та смородину прямо з гілок. Особливий азарт додавався, якщо фрукти росли на чужій території.

Також популярною була горобина, з її яскраво-червоними ягодами. І хоча вона відома своєю терпкістю, мало кого з дітей це зупиняло.

На будівельних майданчиках, які в радянські часи часто з’являлися поруч із дворами, діти знаходили гудрон – чорну смолисту масу з нафтовим присмаком. Ця речовина слугувала заміною жувальній гумці, якої в СРСР було обмаль. Гудрон жували годинами, хоча смак його був доволі специфічним.

Звичайні олівці, які використовували в школі, часто ставали об’єктом дитячих експериментів. Діти розламували їх, діставали графітовий стрижень і жували його, насолоджуючись приємним хрустом. Грифель залишав язик сірим, що додавало процесу веселощів. Проте важливо було не переплутати звичайний олівець із хімічним, адже останній міг викликати неприємні відчуття в роті. Цей дивний смаколик був популярним серед школярів, які шукали нові відчуття.

Зима приносила свої "делікатеси" – бурульки та сніг. Бурульки заміняли морозиво, а чистий сніг здавався ідеальним для того, щоб похрустіти на зубах.

Жодна зима не обходилася без того, щоб діти не спробували ці природні "ласощі". Хоча батьки застерігали від брудного снігу, це рідко зупиняло маленьких дослідників. Бурульки були особливо популярними, адже їхній холодний смак асоціювався з чимось магічним.

Шовковиця була справжньою знахідкою для дітей. Чорні та білі плоди збирали прямо з дерев, а їхній солодкий смак робив їх улюбленими ласощами. Проте після такого частування руки та одяг часто залишалися в липких плямах, що створювало проблеми для батьків. Шовковиця була не лише смачною, а й додавала елемент гри, адже її збирання часто перетворювалося на змагання між друзями.

Шкільна крейда також приваблювала дітей. Її гризли, можливо, через брак кальцію чи просто з цікавості. Важливо було вибрати твердий шматочок, який не розсипався в руках. Крейда стала символом шкільних років, адже її смак асоціювався з перервами та пустощами. Цей незвичайний "делікатес" залишився в пам’яті багатьох як частина безтурботного дитинства.

Деревна смола, особливо вишнева, вважалася справжньою знахідкою. Її солодкуватий смак нагадував мармелад, але вона сильно липла до зубів, як іриска.

Діти знаходили смолу на стовбурах дерев і жували її з насолодою. Цей "ласощ" був природним і доступним, що робило його популярним у дворах. Смола додавала дитинству особливого шарму, адже її смак був унікальним і незабутнім.

Один із найекстремальніших дитячих "делікатесів" – мурашина кислота. Щоб її добути, діти брали прутик, облизували його і засовували в мурашник. Мурахи атакували "ворога", покриваючи прутик кислотою, яку потім можна було облизати. Цей терпкий і незвичайний смак приваблював найсміливіших.

Такі експерименти додавали адреналіну та робили дитинство в СРСР незабутнім.

OBOZ.UA пропонує дізнатися, чому їжа в дитсадках часів СРСР лякала дітей більше, ніж час перебування у закладі.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.