Практично ніде у світі світський Новий рік не святкують так пишно, як у країнах, які колись були частинами СРСР. Головним зимовим святом у західному світі здебільшого є Різдво. Але як відбулась ця заміна, адже на цих землях до 1922 року Новий рік тут майже не святкували?

Відео дня

Історія Нового року в Союзі була вельми непростою. Його то скасовували, то почали активно просувати на державному рівні, то придумували йому нові традиції. OBOZ.UA розбирався у цих перипетіях.

Після повалення царського режиму в 1917 році нова влада більшовиків взялася викорінювати "буржуазну" культуру. Під це визначення підпадали і зимові свята з їхнім прикрашанням оселі, урочистими вечерями та даруванням подарунків. У 1929 році святкові дати взагалі прибрали з офіційного календаря, зробили 1 січня звичайним робочим днем, а релігійну обрядовість піддали осуду.

Однак на низовому рівні люди продовжували святкувати попри ризик покарання. Вдома потайки ставили ялинки, прикрашали їх не спеціальним декором, а підручними предметами, обмежували себе у подарунках. Це наштовхнуло радянську владу на думку радикально змінити курс.

У 1935 році в газеті "Правда" вийшла стаття партійного діяча Павла Постишева, в якій він заклав основи нової ідеології зимових свят. Новий рік у ній називався "радістю для всіх трудящих" і, фактично, заміщав собою звичне Різдво.

Саме в середині 1930-х сформувався звичний нам канон свята: восьмикутну Вифлеємську зірку на верхівці ялинки змінили на п’ятикутну радянську, а традиційні ангели поступилися місцем скляним космонавтам, кукурудзі та фігуркам піонерів. У цей же період остаточно закріпилися образи Діда Мороза та його помічниці Снігуроньки. У дорадянську епоху Дід Мороз був уособленням небезпечного духу зими і сприймався як негативний і навіть страхітливий персонаж. Однак совєти переклали на нього функцію святого Миколая, який розносить святкові подарунки, образ почав тішити дітей і так прижився. Із 1950-х років Дід Мороз став незмінним героєм кремлівських ялинок і дитячих свят.

У цей же період Новий рік в СРСР вважався колективним святом і відзначати його годилось разом із колегами. Часом члені однієї родини розходились на святкову ніч у різні місця. Втім, з розвитком телебачення і появою "Блакитних вогників" – спеціальних святкових шоу з піснями та привітаннями від знаменитостей – Новий рік поступово почав ставати родинним святом. Тим більше, що у 1947 році 1 січня знову зробили вихідним.

У 1960–70-х роках радянське святкування набуло своєї остаточної форми. Через постійний брак товарів підготовка до нього починалася за кілька місяців: люди "діставали" майонез для олів’є, шпроти, угорський консервований горошок та радянське шампанське. Культовими атрибутами стали перегляд комедій Ельдара Рязанова та святкові "вогники" по телевізору. Попри сильний ідеологічний тиск, для більшості громадян це свято було єдиною можливістю відчути приватність та казку у колі родини, дистанціювавшись від офіційної пропаганди за зачиненими дверима квартири.

Коли СРСР розвалився, традиції святкування нікуди не ділись. Релігійне Різдво залишалось малозрозумілим вихідцям із "совка", а олів’є, "шуба" та запах мандаринів навіювали приємні спогади. Тому Новий рік досі залишається у більшості колишніх республік головних зимовим святом, хоча країни, орієнтовані на західну культуру, як балтійські Латвія, Литва та Естонія, поступово відійшли від цієї традиції.

Раніше OBOZ.UA розповідав, як СРСР вплинув на те, що православні довго відзначали Різдво 7 січня.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.