Телеведучий та громадський діяч Олександр Педан починав із КВК, був ведучим Comedy Club UA, а разом із Сергієм Притулою та Ольгою Фреймут – співведучим ранкового шоу "Підйом". Нині продовжує працювати над низкою популярних телепроєктів, а нещодавно з дружиною започаткував сімейний YouTube‑подкаст, куди запрошують зіркові пари.

Відео дня

В інтерв’ю OBOZ.UA Олександр Педан розкрив закулісся нового проєкту, розповів про дружину‑сексологиню та дітей. Також пояснив, чому рідко спілкується з Притулою, і поділився повідомленням, яке нещодавно отримав від Фреймут. А ще зізнався, чому в юності розмовляв російською і як вчив українську із допомогою нині медійного Олександра Авраменка, який тоді був простим викладачем.

– Хочу почати розмову з вашого із дружиною подкасту "Кажуть! Брешуть?". Для чого це вам – монетизація популярності, спроба щось пропрацювати – в собі чи інших?

– Тут, насправді, багато складових. Але якщо чесно – один із найголовніших чинників простий: можливість побути разом із дружиною. Це такий наш спільний час, якого в житті не вистачає. Сам формат максимально чесний – ми майже нічого не вирізаємо. Це ж подкаст: можемо прибрати якісь обмовки чи технічні моменти, але загалом усе залишається. І, що цікаво, навіть гості ніколи не просять нічого прибрати – і це для нас показник довіри. При цьому свідомо не шукаємо скандалів. Ми взагалі про інше.

– Створюєте територію, де не треба грати ролі?

– Так. Ідея, до речі, належить дружині, Інні. І народилася життєво: коли ми кудись їдемо сім’єю, наш син традиційно засинає на задньому сидінні, собака на руках – теж, і в нас з’являється рідкісна можливість без поспіху поговорити. І от якось Інна каже: "Слухай, а давай зробимо сімейний подкаст". Якщо говорити ширше – мені здається, на YouTube зараз бракує світлого, позитивного контенту. Є сильна гумористична ніша – її класно закривають коміки, там багато нових зірок із величезними аудиторіями. Але якщо подивитися на інтерв’ю – більшість із них тримаються на трьох речах: хайп, драматургія і певна болючість. І це працює. Ми живемо в такий час, коли всім непросто. У когось рідні на фронті, хтось сам там, хтось втратив роботу, хтось працює на кількох, щоб вижити. Війна – вона всюди.

І нам захотілося створити простір, де трохи легше дихати. Щоб можна було подивитися, усміхнутися, впізнати щось у собі – але без цього копання в травмах. Без відчуття, що тебе зараз розберуть по частинах і запитають: "А де саме тобі боляче? А за що тобі соромно?". Ми, по суті, сімейна пара, яка розповідає історії. Але навіть у такому форматі потрібна драматургія і якісь "гачки". І ми обрали інструмент, який зараз, давайте чесно, дуже популярний: езотерика. У складні часи люди часто шукають можливість трохи перекласти відповідальність – і це нормально. Хочеться, щоб хтось підказав, направив або хоча би створив відчуття, що є система.

– Згодна, є таке.

– Звертаються хто куди: до Бога, церкви, астрологів, нумерологів, тарологів – у них зараз розквіт. Але важливо: ми не адепти цих історій. Я маю досвід телебачення і радіо, розумію, як створюються, наприклад, прогнози погоди – сам їх писав. Тому сприймаю це радше як інструмент. Інна вчиться на психоаналітика, має освіту сексолога, і очевидно, що психоаналіз не дуже стикується з астрологією чи нумерологією. Для нас це не про віру, а про привід для розмови. Ми беремо, умовно, астролога чи нумеролога, який аналізує дату народження, час, свої розрахунки — і дає характеристику людини: риси, поведінку в стосунках і побуті. І вкидаємо це в розмову.

А далі починається найцікавіше: гості або кажуть "о, це про мене", або – "ні, не сходиться". І з цього народжується жива розмова. Бо, наприклад, якщо я просто спитаю: "Ти вдома розкидаєш шкарпетки?" у Фіми Костантиновського – це таке собі. А коли "астролог каже, що ти розкидаєш шкарпетки" – легше сприймається, з’являється гумор. І через цю, здавалося б, легку форму можемо говорити про глибокі речі. Ділимося своїм досвідом, гості – своїм. Наприклад, Юра Ткач із дружиною розповідали, що ходили разом до психолога і так врятували стосунки. І це, як на мене, цінно.

– Хто з героїв вас найбільше вразив? Можливо, відкрили щось, чого раніше не знали?

– Найцікавіше, коли очікування не збігаються з реальністю. Наприклад, думаєш: зараз прийдуть гумористи – буде суцільний гумор, жарти. А вони раптом заходять у дуже серйозні теми. Як це було з тим же Ткачем і його дружиною Вікою. Або, от, скоро вийде випуск із Вовою Шумком та його Анею – там теж склалася глибока розмова. Вони підняли питання стосунків, ролей у парі: чи хоче Аня бути тільки поруч, умовно менеджерити Вову, чи реалізовуватися як акторка. Або, наприклад, свіжий випуск із Котами – дуже класні Женя та Наталя.

Здавалося б, люди, які не звикли багато говорити, але саме цей формат їх розкрив. Бо, будьмо чесними, не всі артисти – балакучі, вміють одразу жартувати чи тримати ефір. І от мені дуже подобається цей ефект – коли люди розкриваються в процесі, ніби самі для себе несподівано. А ще для мене окрема місія – це другі половинки. Бо дуже часто вони залишаються в тіні. А насправді – це фундамент. Переконаний: за кожною успішною людиною є той, хто стоїть поруч. Чесно кажу: без дружини я б не став тим, ким є. І ця підтримка буває різною. Інколи це тепло і віра. Інколи – такий дуже вчасний чарівний пендель.

От, наприклад, у нас були Анатолій Анатоліч із Юлою – і в астрологічному прогнозі прозвучало, що вона – та людина, яка допомагає йому наважуватися на важливі кроки. І вони це не заперечили. Видно, що вона його і надихає, і десь підштовхує вперед. І це, до речі, часта історія. Бо артисти – вони ж дуже вразливі. Можуть бути на сцені яскравими, гучними, впевненими, а в житті – зовсім іншими. Візьміть навіть Андрій Данилка і його сценічний образ Вєрка Сердючка – це ж фактично антагоністи. І між ними має бути хтось, хто тримає баланс. І от нам хотілося через подкаст трохи витягнути з тіні цих людей. Не всіх, але хоча б частково показати: хто ці жінки, хто ці чоловіки, які поруч. От у нас була пара – гумористи Настя Оруджова і Руслан Зарбалієв. І там цікава історія: зараз Настя більш публічна, хоча Руслан – і сценарист, і ведучий.

– Дуже цікавий шлях у вашої Інни: від учительки англійської до відомої сексологині. Чому такий різкий поворот? Що вона про це каже?

– Насправді це не виглядає різким, якщо подивитися уважніше. У неї за плечима 10 років роботи вчителькою англійської – круто працювала з дітьми, розуміла їх, відчувала. Потім був декрет. І, як це часто буває, у якийсь момент сказала: "Окей, а що далі? Де я?". І почала активно себе шукати. Спочатку пішла в дизайн інтер’єру. Два роки вчилася, отримала диплом. Але потім чесно сказала: "Не моє". Пішла в сексологію. І, як на мене, це дуже логічний крок, якщо скласти пазли. Бо в неї є педагогічна база, досвід роботи з дітьми, розуміння психології. Вона працює і з дорослими, і з дітьми – хоча з дітьми це більше називається статеве виховання, але по суті це та ж сфера. І тут її сильна сторона якраз у тому, що вона розуміє дітей не теоретично, а з практики.

Створила власну програму статевого виховання. Їздить по школах, співпрацює з фондами, читає лекції для дітей. І паралельно – для батьків. Відкрию маленький секрет: пише книгу на тему статевого виховання. Але і це не все. Вирішила підсилити практику ще й академічно – пішла вчитися на психоаналітика. І це було дуже непросто. Я бачив, які в них навантаження, скільки вона читала, готувалася. Днями захищає диплом. І мене це, чесно, дуже вражає. Бо вона якось примудряється поєднувати все: і дітей, і роботу, і навчання, і ще й вона ж була тією людиною, яка сказала: "Давай робити подкаст". Пишаюся.

– Якщо повернутися до подкасту: були артисти, яких не вдалося затягнути в ефір?

– Так, звісно. Не всі готові заходити в кадр. От, наприклад, я звертався до Діми Монатіка, але його дружина Іра сказала: "Не хочу, звикла бути поза камерами". Те саме з Васею Байдаком – кликав його з дружиною. Але не всі дівчата готові до публічності. А для нас це принципово: людина має хотіти сама. Ми не затягуємо – ми створюємо атмосферу, в яку хочеться прийти. Водночас не боїмося різних тем: можемо говорити і про дітей, і про побут, і про секс. Намагаємося показати людей не як зірок, а як звичайних людей. Нас цікавлять більше їхні побутові стосунки, ніж новий альбом, умовно кажучи.

– Читаєте коментарі? Чи намагаєтесь дистанціюватися? Бо відгуки ж бувають різні…

– Читаю. Але без фанатизму. Бо зараз коментарі – це часто не про діалог, а про емоцію. І не завжди приємну. Люди приходять не стільки поговорити, скільки випустити пар. І це, напевно, теж про час, у якому живемо. Але якщо навчитися це фільтрувати – там є багато цінного. Нормальний фідбек, підтримка, історії людей, які відгукнулися на те, що ми робимо. Просто важливо не пропускати все через себе. Тут мені, до речі, допомагає дружина. Інна взагалі стверджує цікаву річ: хейтери – це, по суті, люди, які найбільше тебе люблять. Бо людина, яка пише хейт, витрачає час, енергію. Вона готується, формулює, наважується написати. І це вже про залученість. Ми, до речі, цю тему піднімали в одному з випусків подкасту.

– Ви вже заробляєте на новому проєкті?

– Поки ні. Мій канал фактично стояв на паузі майже два роки, а YouTube дуже любить регулярність. Тому зараз ми, по суті, заново його розкачуємо. Зараз YouTube зрозуміє, кому нас показувати – і подкасту стане більше в просторі. Тим часом з’явилися партнери – люди, які нам довіряють. Наразі така підтримка дуже доречна – ми хоча б не зайшли в мінус глибоко. Бо якісний контент – це дорого. А зараз люди хочуть якість – по звуку, по картинці, по монтажу. А в Україні, до речі, дуже сильний рівень ютуберів.

– Ви згадали про навчання Інни, але ж і самі знову сіли за парту. Чому виникло це бажання? І одразу запитаю: з’являлися ж різні припущення, мовляв, ви пішли вчитися, щоб отримати відстрочку від армії.

– Всім, хто таке стверджує, раджу почитайте законодавство, а тим, хто не дочитає до цього моменту, підкажу: друга вища освіта не дає відстрочки. Я пішов вчитися для себе. Бо, як на мене, після 40 у чоловіків починається момент, коли або ти ростеш далі, або потроху зупиняєшся. І от це "зупинятися" – дуже непомітне. Я, наприклад, вже можу вести заходи з мінімальною підготовкою – і це працює. Але саме в цьому і пастка. Ти стаєш менш гнучким, менш швидким у реакціях. Мозок не тренується так, як раніше, зникає гострота. Тому зрозумів: треба повернути собі стан розвитку. Вийти із зони комфорту.

Я давно симпатизую Українському католицькому університету – близька їхня філософія. Почав дивитися програми – дуже відгукнулася магістратура. Формат ідеально підійшов: фактично п’ять днів на місяць офлайн у Львові. Я не їздив у відпустки – це і було моєю відпусткою. Дуже сильна група – реально круті, мотивовані люди. І чесно – мені трохи шкода, що це вже закінчується. Зараз пишу диплом, захист на початку літа. І, якщо все буде ок, стану магістром публічного управління та адміністрування.

– Цікаво, як ви ставитеся до фрази "Я виріс на вашому "Підйомі"?

– Слухайте, я завжди відповідаю: який ти або яка ти красива виросла і розумна! Значить, ми недарма старалися (сміється).

– Ви казали Юрію Горбунову і Маші Єфросиніній, що виросли на їхньому "Підйомі", адже вони вели цю програму до вас?

– Один раз сказав Маші… Побачив її погляд – і зрозумів, що вдруге цю тему піднімати не варто (сміється). Юра, до речі, сприйняв це значно легше. Маша теж усміхнулася, але відчув, що краще більше так не жартувати. Але якщо серйозно – вони справді дуже на мене вплинули, щоб сказати: "Теж так хочу". Підбурювати продюсера і заразом – Сергія Притулу, бо він спочатку не горів цим. До того багато років працював у ранкових ефірах на радіо, і коли ти з цього виходиш – останнє, чого хочеться, знову повертатися в ранки. Але мені сказали: одного не візьмуть. А от якщо буде дует із Притулою – тоді це вже може бути цікаво каналу. І ми вмовляли Сергія. Я особисто просив: "Давай спробуємо разом. Не зайде – завжди зможеш піти". Але в результаті він залишився.

– А які у вас зараз стосунки з Притулою? Ви ж, здається, навіть живете неподалік. Можете просто подзвонити: "Зайду на вечерю"?

– Було б класно сказати, що так і є (сміється). Але реальність інша. Якщо взяти наші графіки – вони майже ніколи не збігаються. Це просто якийсь квест – спіймати час, коли обидва вільні. І ще один момент – він тягнеться ще з часів "Підйому". Ми тоді були настільки разом 24/7, що в якийсь момент свідомо трохи розділили простір. У нього, в Олі Фреймут, у мене з’явилися свої компанії, свої кола спілкування – щоб банально не набриднути одне одному. До повномасштабного вторгнення ми, звісно, частіше перетиналися, ходили один до одного в гості. Зараз – ні. Бо виглядає це приблизно так: дзвоню – він у відрядженні. Він телефонує – в мене те саме.

Проте ми можемо не бачитися довго, але якщо потрібно – завжди є контакт. От, наприклад, нещодавно звертався до нього за порадою. У нас планується кінотур із фільмом "Друге дихання" – це історія про сходження українських ветеранів на Кіліманджаро. Ми веземо його в Канаду – буде близько 11 благодійних показів. Усі кошти підуть на підтримку ветеранів, на їхню реабілітацію. Я подзвонив Сергію, бо він нещодавно був і в Канаді, і в США – питав, як краще організувати. І він одразу включився: допоможу, розкажу, в себе виставлю.

– А які у вас стосунки з Олею Фреймут? Чий бік ви обрали, враховуючи факт, що вона і Притула практично не спілкуються (конфлікт між Притулою та Фреймут виник, коли вона несподівано перейшла на "1+1", хоча запевняла Притулу, що залишиться на Новому каналі. Напруження посилилося через інцидент із привітанням з днем народження, коли приватне відео Притули Фреймут оприлюднила з іронічним підтекстом, після чого він припинив спілкування. – Ред.)?

– Я на стороні Педана (сміється). Оля колись казала мені: "Педане, якщо захочеш, ти можеш бути ідеальним дипломатом". У мене немає образ на Олю, ми не били горщики. В гарних стосунках, хоча і бачимося нечасто – так само, як і з Притулою. Востаннє зустрічалися досить давно. Вітаємо одне одного з днем народження, але кожен живе своїм життям. Іноді можу її згадати в інтерв’ю, навіть трохи підколоти. Наприклад, нещодавно ми з Притулою згадували її книгу з етикету – Оля потім мені написала: "Дякую за рекламу, якщо хочеш, можу подарувати книгу і навіть почитати". У неї, слава Богу, з гумором все гаразд, інакше не вижила би три роки в "Підйомі" з нами.

– Чому, на ваш погляд, її телекар’єра зараз не продовжується, а останній проєкт – гучне шоу "Оля", яке створювалося під неї, не мало високих рейтингів? Можливо, їй це вже не потрібно?

– Усі творчі люди, без сумніву, хочуть продовжувати. Це ж певний наркотик – увага, популярність, визнання. Тому, думаю: потрібно. Оля зараз знаходить реалізацію в інших сферах: видає книги, веде заходи. Чому її немає на телебаченні? Це складна історія. Зазвичай будь-якого артиста створює команда. Можливо, щось пішло не так у виборі напрямку чи формату. Точно сказати важко. Але я знаю, що вона ще повернеться – чи на телебачення, чи на YouTube. Не факт, що на Олімп, але точно ще покаже нам, бо вона крута журналістка та ведуча. Просто має з’явитися правильна ідея, правильна команда і правильний час.

Що стосується нас із Притулою, то він трохи відійшов, а я залишаюся одним із найбільш універсальних ведучих серед нас трьох. У нас була дуже різнопланова закалка: починали з КВК і Comedy Club, де вчилися ладнати зі сценою і живою аудиторією, далі – прямі ефіри "Підйому". Потім у мене проєкти на виїзді: "Дешево і сердито", психологічні шоу "Серця трьох" та "Екси". Жоден проєкт не тримав для мене довго – у середньому по три роки. Це дозволяло змінювати образи, експериментувати. Можливо, саме через це протримався довше.

Хоча Притула і Фреймут на своєму часі були популярнішими, у них були більш персоналізовані проєкти. У мене ж була можливість пробувати різні формати, мандрувати Україною, шукати нове – як, наприклад, із Женею Клопотенком у "Дешево і сердито", коли відкривали перші українські устриці чи поліський мацик. Це було круто, і, хоч зараз таке роблять і на YouTube, і скрізь, тоді були першопрохідцями.

– В одному з інтерв'ю ви сказали про Олю, і цю фразу винесли в заголовок інтерв’ю: "Фреймут заносило, але зараз вона трошки приземлилася". Це було в 2015 році.

– Треба віддати їй належне – після того часу вона встигла зробити дуже багато. Продовжувала будувати кар’єру, сім’ю, народила ще двох дітей. Чи можна сказати, що вона приземлилася? Чесно, не спілкуюся з нею давно близько, щоб робити висновки. Можу судити лише з екранів, з Instagram чи інтерв’ю – а цього замало.

– Свого часу ви мали чимало спільних проєктів із Машею Єфросиніною. Не знаю, чи бачили інтерв’ю з чоловіком Олі Полякової, який сказав, що в житті вона не така відкрита.

– Слухайте, мені здається, тут важливо розуміти різницю між стосунками і публічним образом. Зі мною Маша веде себе по-дружньому, по-товариськи, нам є про що поговорити. А як вона поводиться з іншими, не можу судити – це її простір і реакція. Ми з нею дітей не хрестили (сміється).

– А з приводу "хрестили дітей", цікаво, чи є у вас куми серед зіркових друзів?

– В якийсь момент, мабуть, ще під час "Підйому", для себе зрозумів: хочу, щоб моє особисте життя було трохи відокремлене від медійного середовища. Інакше просто зварюся в шоу-бізнесовій бульбашці. Тому обирав кумів серед друзів, з якими у нас були спільні цінності та інтереси. Це люди, з якими разом займалися екстремальними видами спорту – сноуборд, серфінг – і навіть облітали свого часу майже весь світ. Тому можу сказати: ніхто із зірок не став хрещеним моїм дітям, і я не хрестив дітей серед медійного кола.

– Як так сталося, що ви, хлопець із Хмельницького, в юності розмовляли російською?

– Хмельницький у той час був зросійщеним – його штучно зробили обласним центром на початку 1950-х років. Крім того, у мене була сім’я викладачів університету. Я виріс у російськомовному середовищі і навіть навчався в останній російськомовній школі міста. Тому, коли в Comedy сказали терміново вчити українську, вирішив звернутися до репетитора. Мені порадили, не повірите, Олександра Авраменка (один із найпомітніших дослідників і популяризаторів мови, телеведучий, автор понад п'ятдесят підручників і посібників з української мови та літератури. Серед його зіркових учнів не лише Педан, а й телеведучі Єгор Гордєєв, Ольга Фреймут, Анатолій Анатоліч, а також нинішній президент України Володимир Зеленський. – Ред.). Він тоді був просто викладачем в університеті.

Щоб швидше освоїти мову, я переїхав до Сергія Притули. Він жив у маленькій орендованій квартирі, де ще мешкав гурт "Скай" – друзі Сергія. Вони писали перший альбом, грошей особливо не було. Ми спали на підлозі, на матрацах і розмовляли винятково українською. Часом стукали в двері абсолютно незнайомі люди: "Можна переночувати? Ми з Тернополя". Я питав: "Є що поїсти?" Діставали закрутки.

– А як Притула через кілька місяців зрозумів, що ви вже можете з’їжджати?

– Ми дивилися футбол у пабі, вболівали за збірну України, і в якийсь момент я виліз на барну стійку і вигукнув: "Хто не п’є за Україну, той г*вно!" І Притула у цей момент сказав: "О, молодець, здається, ти щойно склав іспит!".

– Насамкінець хотіла вам розповісти історію. Свого часу ви з донькою зіграли неабияку роль у житті моєї доньки, коли та закінчувала школу і зовсім не знала, куди вступати. Ви з Лєрою тоді започаткували "УніверСheck" – освітній тревел‑проєкт про українські університети. Відвідували різні заклади вищої освіти, знайомилися з умовами навчання, гуртожитками та студентським життям. І наша донька, так само як і ваша, вирішила піти на соціологічний факультет.

– О, я Лєрі передам! Як наша донька? Мені здається, все добре. В якийсь момент вона втратила бажання бути умовно популярною. Закинула Instagram, вирішила трохи змінити простір. Каже: "Все нормально, подобається", не знаю… Але тішуся, що вона поїхала вчитися до Львова, бо це був класний крок у самостійне життя. Потім до неї приїхав хлопець, вони разом знімають квартиру. Лєра шукає підробітки, експериментує з роботою, але ще визначається, чим хоче займатися. Нещодавно сказала, що планує працювати з квітами – складати букети і одночасно вести Instagram. Я кажу: "Ну давай!".

– Нещодавно у нас вийшло інтерв’ю з Людмилою Монастирською, зіркою оперної сцени. Вона розповідала, що дорослі діти досі шукають себе, і сміючись додала: "Але я терпляча мама".

– І я її розумію. Чесно кажучи, діти зараз інші. Марк взагалі каже: "Ти порушуєш мої кордони!" Третій клас – на хвилиночку. Ну що ти йому скажеш? Треба просто визнати – вони інші. І чим раніше батьки це зрозуміють, тим краще. Ми виросли в зовсім іншому середовищі: кілька телеканалів, мультики – лише вихідними. І Радянський Союз ми застали, і що хочеш. Сьогодні ж діти ростуть з YouTube, соцмережами, і їм просто неможливо пояснити наші часи. Вони не зможуть зрозуміти нас, але ми можемо навчитися розуміти їх.

Також читайте на OBOZ.UA інтерв’ю з актором Театру Франка Дмитром Рибалевським – про відмову грати військових, пророцтво Ступки та чотирьох дітей.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!