Є велика різниця: якими були тренажерні зали за часів СРСР

У Радянському Союзі дефіцит торкався багатьох сфер життя, включаючи можливості для занять спортом, особливо тими, що вимагали спеціалізованого обладнання. Попри те, що біг на вулиці чи виконання базових фізичних вправ були доступні, існування спортивних залів як таких було обмеженим явищем. А те обладнання, яке можна було знайти в тогочасних залах, часто складалося лише зі штанг та гир.

Відео дня

Шанувальникам культуризму, який тоді називали атлетизмом, доводилося проявляти винахідливість, облаштовуючи підпільні "качалки" у підвалах житлових будинків. На офіційному рівні спортсмени займалися на турніках та шведських стінках, тоді як у підпіллі, з саморобними штангами, гантелями та іншими пристосуваннями, зробленими з підручних матеріалів, тренувалися перші радянські культуристи.

Зародження підпільного культуризму та перші спортзали

У кінці п'ятдесятих років в СРСР почали з'являтися перші рудиментарні "гойдалки", хоча любов до нарощування м'язової маси виникла значно раніше. Справжню популярність бодибілдинг здобув у 60-ті роки. Перші офіційні спортзали з'явилися лише у 1961 році в Ленінграді (нині Санкт-Петербург), і згодом ця тенденція поширилася на інші великі міста. Проте, тодішні спортзали кардинально відрізнялися від сучасних.

У них не було бігових доріжок, еліптичних тренажерів та іншого високотехнологічного обладнання. У дефіциті були навіть базові залізні тренажери, такі як штанги, гантелі та важкі диски, які траплялися значно рідше, ніж турніки, кільця та гімнастичні козли.

Заборона бодибілдингу та розквіт підпілля

Лише у 1971 році в СРСР (у м. Сєвєродвінськ) відбувся перший чемпіонат з бодибілдингу, а наступного року – другий. Однак вже у 1973 році партійні чиновники наклали заборону на бодибілдинг на території Радянського Союзу, звинувачуючи його в "неправильній пропаганді", "самолюбуванні" та "естетичній неправильності", пов'язуючи з антирадянськими ідеями.

Влада пропагувала гімнастику, біг, плавання та інші традиційні види спорту, вважаючи бодибілдинг несумісним із радянською системою фізичної культури, яка мала виховувати колективізм та політичну активність.

Підпільні "качалки" як осередок культуризму

У період заборони продовжували розвиватися підпільні "качалки", про існування яких не афішували. Ентузіасти самостійно облаштовували їх у підвалах та закинутих будівлях, де невеликими групами займалися за програмами відомих радянських спортсменів, чия основна спеціалізація часто не була бодибілдингом. Вхід до таких підпільних залів часто був обмежений колом знайомих та однодумців.

Інформації про тренування та методики бодибілдингу було вкрай мало. Радянські атлети діставали іноземні журнали, часто перефотографовували статті та самостійно їх перекладали, використовуючи як основу для своїх тренувальних планів. У цьому контексті важливу роль відігравала Прибалтика, де видавалися чорно-білі журнали з бодибілдингу, що містили мінімально необхідну інформацію про тренування та змагання.  

Скасування заборони на бодибілдинг 

Лише на початку 1980-х років обмеження на бодибілдинг почали поступово зніматися, а в 1986 році відбувся перший офіційний турнір з бодибілдингу в СРСР (у підмосковних Люберцях). Ідейним натхненником для багатьох радянських культуристів був Арнольд Шварценеггер, чиї методики тренувань, дієти та фотографії з журналів надихали їх на наполегливі тренування, спрямовані на гармонійний розвиток мускулатури та досягнення "якості" м'язів завдяки суворим дієтам.

Сама система вправ, що використовувалася в радянських спортзалах, не надто відрізнялася від сучасної. Основна відмінність полягала у відсутності сучасних електронних тренажерів, тому перевага надавалася вправам з вільними вагами.

У сфері спортивного харчування відчувався значний дефіцит, який радянські "хитавиці" компенсували вживанням сирих яєць, яєчного порошку з молоком або дитячого харчування та спеціальних сумішей для набору маси, які вдавалося дістати.

OBOZ.UA пропонує дізнатися, які види спорту в СРСР забороняли. 

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.