"Жаба з пекла": вчені знайшли рештки істоти, яка їла динозаврів

Динозаври мають репутацію істот, в яких не було особливо небезпечних природних ворогів. Втім, біологи переконують, що насправді все було зовсім не так.

Відео дня

Наприклад, як пише Forbes, у лісах стародавнього Мадагаскару у Крейдяний період жила жаба, яка заслужила прізвисько "жаба з пекла". Beelzebufo ampinga не була великою за мірками динозаврів, але серед земноводних вона однозначно виділялась. Розміри тіла вимерлої істоти складали 40 сантиметрів. Ймовірно, вона покладалась на тактику полювання із засідки та силу своїх щелеп, якими хапала здобич.

Ймовірно, родичі цього створіння живуть на Землі досі і мають значно скромніші розміри. Це рогаті жаби Південної Америки. Така спорідненість порушує питання глибоких еволюційних зв'язків. А також питання того, наскільки далеко може зайти хижацтво земноводних. Втім, вчені все ще обговорюють зв’язок між сучасними видами та вимерлими жабами.

Для більшості сучасних жаб сила щелепи – це другорядна річ. Зазвичай вони харчуються комахами і ловлять їх своїм спритним липким язиком, а сила укусу при цьому значення не має. Але Beelzebufo ampinga та її сучасні родичі з роду Ceratophrys є цікавими винятками з цього правила.

Рогатка Кранвелла (Ceratophrys cranwelli) з її круглим тілом і містким ротом має потужний укус. Дослідження, опубліковане у Scientific Reports у вересні 2017 року, показало, що навіть рогата жаба зі скромною головою 4,5 см здатна кусати із силою до 32,9 ньютонів. Приблизно така ж сила потрібна, щоби утримувати на кінчику пальця три кілограми навантаження.

Для великої Ceratophrys aurita сила укусу оцінюється майже в 500 ньютонів. Такий рівень, зазвичай характерний для рептилій і дрібних м'ясоїдних ссавців.

Використовуючи це масштабування, дослідники підрахували, що Beelzebufo ampinga – хижак пізнього крейдяного періоду з головою у понад 15 см завширшки – міг кусати із силою до 2200 ньютонів. Це ставить його в один ряд із вовками та самками тигрів.

Структура скелета вимерлої жаби з її жорстким черепом вказує на те, що вона мала справді сильні привідні м’язи щелепи, а також зрощені нижньощелепні суглоби та загнуті назад зуби, оптимізовані для прокусування та захоплення. У Beelzebufo, можливо, не було отрути (як у Бруно) чи великої швидкості, але вона мала виняткову перевагу в доісторичній гонці озброєнь — велику силу стиснення.

Розміри Beelzebufo ampinga можна порівняти із пляжним м’ячем. При цьому вона була значно більш грізним хижаком, ніж її сучасні родичі. При оціночній ширині черепа до 15 см та довжині тіла близько 40 см найбільші особини, ймовірно, важили понад 4,5 кг. Для порівняння, це важче, ніж сучасна жаба-голіаф.

Скам'янілі кістки доісторичної жаби, виявлені на північному заході Мадагаскару і датовані приблизно 70–66 мільйонами років тому, малюють картину тварини з винятково широким плоским черепом, броньованим кістковими гребенями, і гострими напрочуд численними зубами. Йомовірно, з такими параметрами вона могла полювати на здобич співставних із собою габаритів. Beelzebufo ділили середовище існування з групою вимерлих рептилій і динозаврів, занадто великих, щоби становити для них небезпеку. Проте їхнім дитинчатам, ймовірно, щастило менше.

І хоча в неї більше немає прямих нащадків на острові, де вона колись процвітала, живі родичі "жаби з пекла" все ще блукають субтропічними лісами та луками Південної Америки. Рогаті жаби роду Ceratophrys поділяють не тільки еволюційний родовід, але й той самий зубастий апетит і забіякуваний настрій.

Раніше OBOZ.UA розповідав, чому вчені не повірили в сенсацію про "воскресіння" доісторичного лютововка.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.