Чому ми не памʼятаємо раннє дитинство: вчені наблизилися до розгадки

Більшість дорослих людей не здатні згадати події, які відбувалися з ними у віці до трьох-чотирьох років. Довгий час у науковому середовищі тривали дискусії щодо того, чи народжується людський мозок як tabula rasa (початковий стан, дослівно "чиста дошка"), поступово накопичуючи досвід.

Нове дослідження наблизило фахівців до розгадки цього феномену, перевернувши уявлення про розвиток нашого центру пам'яті. Як зазначає Live Science, виявилося, що фундаментальні причини нездатності відтворити дитячі роки криються в особливостях формування та подальшого переформатування нейронних мереж гіпокампу.

Дослідження, опубліковане в науковому журналі Nature Communications, зосередилося на вивченні гіпокампу – ділянки мозку у формі морського коника, яка відповідає за збереження та відтворення спогадів. Вчені проаналізували тканини мозку піддослідних тварин на різних етапах їхнього життя: від народження до зрілості. Результати показали, що в ранньому віці зона пам'яті під назвою CA3 не є порожньою, а навпаки – надзвичайно щільно заповнена хаотичними нейронними зв'язками.

Нейробіологи назвали цей стан tabula plena (заповнена дошка). У перші дні життя синапси (зв'язки між клітинами) є напрочуд сильними, і для активації нейрона достатньо всього одного сигналу. З віком мозок починає активно "підрізати" та оптимізувати цю мережу, роблячи її рідшою, але значно більш структурованою. Основна частина цього процесу завершується до підліткового віку.

Чому дитячі спогади стираються

Така надмірна активність і чутливість молодого мозку має свій зворотний бік. Оскільки нейрони активуються занадто легко, різні життєві враження немовляти накладаються одне на одне, створюючи перехресні патерни. Через надто велике накладення мозок просто не здатний відокремити один спогад від іншого, генеруючи розмиті й узагальнені пласти інформації замість чітких зафіксованих подій.

Як приклад учені наводять поведінку молодих гризунів: якщо доросла особина після легкого удару струмом боїться саме того конкретного кутка клітки, де це сталося, то малюк починає лякатися будь-якого схожого середовища. Пам'ять про подію існує, але вона позбавлена точності й конкретики. Коли організм дорослішає, нейрони стають вибагливішими і вимагають кількох сигналів для активації, що нарешті дозволяє створювати стабільні та специфічні спогади.

Генетична передумова для виживання

Науковці припускають, що початкова гіперпідключеність мозку є генетично запрограмованим процесом, який відбувається ще до народження. Такий механізм дає дитині життєво необхідний старт, допомагаючи миттєво пов'язувати між собою різні типи первинної інформації: звуки, запахи та візуальні образи. Якби мозок дійсно починав роботу як "чиста дошка", ізольованим нейронам було б занадто важко знайти один одного для побудови перших ланцюжків комунікації.

Досвід, отриманий після народження, поступово відсікає все зайве, наводячи лад у системі. Проте ті ранні відбитки, які формуються в перевантаженому дитячому гіпокампі, хоч і впливають на нашу підсвідомість та психологію в майбутньому, за своєю структурою зовсім не схожі на детальні спогади дорослої людини, тому й не можуть бути зчитані нашою пам'яттю.

OBOZ.UA писав раніше про те, які речі сучасні діти не можуть робити, хоча це часто робило покоління X у дитинстві.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.