Так повелося, що щороку в грудні ми стикаємося з пожвавленням у питанні: а що вдягати завтра? Медіа й блоги заповнюють прогнози: тренди наступного року, кольори сезону, популярні силуети, аксесуари, крій та інше.

Відео дня

Мене завжди неймовірно дивує: а що такого станеться за одну добу, коли закінчиться один рік і почнеться відлік іншого? Змінимося ми, зміниться світ?

Але все-таки є дещо, про що я хочу сьогодні поговорити. Про минуле. Річ у тому, що майже завжди в "модних" списках "що буде" присутнє минуле. Наприклад, час від часу ми спостерігаємо просто шквальний інтерес до 1970-х чи 1990-х, до корсетів та архітектурних плечей, до східних силуетів і яскравих кольорів, до "піжамного" стилю й вільного крою. Виникає логічне запитання: якщо мода так прагне в майбутнє, чому вона знову й знову озирається назад? І чому саме зараз це особливо актуально?

Я вже не раз говорила про те, що моду не можна відокремити від соціального контексту. Ми живемо в настільки неспокійний і непередбачуваний час, що майбутнє сьогодні надто невизначене. А минуле вже прожите, осмислене й тому зрозуміле, комфортне та безпечне. У моменти культурної втоми й кризи ідентичності мода інстинктивно повертається туди, де колись уже знайшла опору. Минуле стає не спогадом, а робочим інструментом – способом відновити баланс між формою та змістом.

Саме так працюють усі серйозні дизайнери світу. Вони не женуться за неодмінною новизною і не конструюють майбутнє штучно. Вони працюють із тим, що витає в повітрі й потребує втілення в форми. За потребами та бажаннями. Коли Prada знову звертається до мінімалізму й інтелектуальної строгості 1990-х, це не ностальгія. Це відповідь на втому від візуального шуму та порожньої ефектності. Коли Dior повертає корсети й архітектурну дисципліну силуету, це не архівні розкопки, а розмова про силу форми у світі нестабільності.

Або візьмімо Александра Макквіна, який завжди говорив мовою драматургії більше, ніж мовою моди. Його колекції ніколи не були про минуле чи майбутнє – вони завжди були про те, що хвилює його сучасників. Історія у Макквіна ставала дзеркалом, у якому відбивалася епоха. Часто – саме через повернення.

Окремої уваги заслуговує кімоно – форма, з якою я почала працювати давно і потенціал якої відкриваю для себе постійно! Хоча, здавалося б, що нового ми можемо знайти в крої, який існує вже багато століть? Але саме на прикладі кімоно легко пояснити, чому минуле в моді буває актуальнішим за майбутнє. Для японської культури кімоно ніколи не було трендом! Ніколи! Це завжди була філософія або система координат: взаємини з тілом, із часом, зі світом. Саме тому Йоджі Ямамото та Рей Кавакубо свого часу ввели кімоно й східну філософію форми в західну моду не як екзотику, а як альтернативу агресивній сексуалізації та диктату силуету. Чи можна це назвати поверненням? Радше, це новий прихід. Або відродження.

У моїй власній роботі звернення до кімоно та інших традиційних форм завжди було не реакцією на сезонні прогнози, а бажанням створювати одяг із сенсом. Я переконана: мода починається не з кольору й не з довжини спідниці. Вона починається із запиту суспільства. Серйозні дизайнери не нав’язують тренди – вони їх зчитують, заглиблюючись у контекст часу, а потім перекладають соціальні потреби мовою форми та кольору.

Тому, коли наприкінці року ми знову читаємо про "повернення" в моді, варто поставити собі інше запитання: не що саме повертається, а чому це відбувається саме зараз? І якщо ми відповімо собі на це запитання, то зрозуміємо головне: циклічність моди – це не повторення, не ностальгія, не вичерпаність фантазії й не криза ідей. Насправді це ренесанс. Це мова культури, яка завжди звучить голосніше за маркетинг і відповідає настрою періоду. 

Саме тому пандемія повернула нам моду на піжамний стиль – м’які костюми, вільні силуети, трикотаж, одяг для дому, який раптом став прийнятним і для публічного простору.

Так само і воєнний час формує свій запит. Він повертає моду на зручний, функціональний одяг: простий крій, вільні штани, куртки й пальта з чіткою конструкцією, багатошаровість, натуральні тканини, взуття без надмірного декору. Це одяг, який не демонструє, а захищає, не привертає увагу, а дозволяє жити, рухатися, витримувати. У такі періоди мода знову відмовляється від показної ефектності на користь сенсу, доречності й внутрішньої сили.

Тепер зрозуміло, чому минуле так часто виявляється актуальнішим за майбутнє?

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...