Святе місце не порожньо

Глава УПЦ МП Митрополит Володимир пішов на поправку - він переведений з реанімації в реабілітаційну палату. Це внесло деяке сум'яття в ряди змовників, які намагаються його змістити. Але оскільки заколот санкціонований самої канцелярією Московського патріарха, то змовники не збираються "чекати милостей від природи", а воліють прискорити "природний хід подій" скликанням Синоду з метою обрання місцеблюстителя.

Як і колись, особливою активністю на ниві низинній мирської суєти відрізняються митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел, митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон, а також до недавніх пір основний спонсор УПЦ МП Віктор Нусенкіс.

Роль "ініціатора і натхненника перемог" вже традиційно виконує Агафангел (Саввін): під приводом участі в загальній літургії з нагоди дня апостола Андрія Первозванного на 13 грудня о Одесу запрошені найбільш впливові ієрархи цієї церкви "з метою обговорення внутрішньоцерковного ситуації та подальших дій".

Згідно сценарним планом, функцію аргументаційна тарана має виконати обговорення "відповідей церкви на виклики часу" - мовляв, формат накопичених проблем вимагає граничної оперативності і динамізму, а оскільки дієздатність предстоятеля церкви далека від оптимальної, то в інтересах церкви та її парафіян оперативно обрати нового місцеблюстителя.

Притягненість "за вуха" подібного роду "аргументів" і непривабливий етичний формат всієї цієї метушні настільки багатогранні й повчальні, що, безумовно, заслуговують окремого розгляду. Але поки що обмежимося освітленням аспектів, з одного боку, очевидних, а з іншого боку, кілька двозначних, а тому вимагають систематизації.

Отже, точкою відліку радикалізації процесів не тільки в православ'ї, але і в суспільному житті в цілому стало обрання дванадцятого Московським патріархом Кирила, який сходу осідлав експансіоністську ідею "русского мира". По суті, суспільна свідомість було поставлено перед дилемою: або ви - прихильники ідеї "російського світу" і ставайте під мої знамена, або ви - противники цієї ідеї і нам з вами не по дорозі.

Політтехнологічна хитрість полягає в тому, що цілком можливий і третій варіант: людина може симпатизувати ідеї "російського світу", але при цьому не бажати ставати під прапори Кирила. Однак вміле позиціонування Московського патріарха в ЗМІ призвело до спрощеного, "чорно-білому" сприйняттю масовою свідомістю можливих альтернатив.

У прискореному режимі визначається не тільки громадську думку, але й російська еліта - губернатори, бізнесмени, діячі мистецтв. Віктор Нусенкіс був одним з перших, хто улесливо присягнув на вірність. Він і раніше не упускав можливості конвертувати свою прихильність московським православ'ю в бізнес-дивіденди: у Москві він наполягав на своїх можливостях "вирішувати питання по Україні", а в Україні підкреслював панибратские відносини з верхівкою Московської патріархії.

Важко сказати, де в цьому піарі закінчувався реалізм і починався блеф, але треба визнати, що мета Нусенкісом була досягнута: жодна із загроз бізнес-конкурентів "спустити його в унітаз" так і не була втілена в життя. І не з причини труднощі реалізації, а всього лише через недоцільність.

Коли ж Московським патріархом було обрано Кирила, Нусенкіс сприйняв це як божественне провидіння. Він не поспішає підтверджувати, але й не заперечує, що кинув восьмизначні суми в доларах на формування позитивного реноме Кирила в ЗМІ. До слова, "під Кирила" вже вибудувана ціла інформаційна вертикаль, яка денно і нощно віщає про "харизматичної особистості, яка має гігантським історично-державним способом мислення", що є "найсильнішим державним мужем Росії, тонким психологом і дипломатом".

"Наближені до тіла" автори без удаваної скромності вже наполягають, що "міць патріарха Кирила як політика просто приголомшлива, бо тільки він і розуміє, що таке справжня політика". Зрозуміло, все ще Здрастуй політична верхівка Росії почитує подібні опуси не без роздратування. За деякими радникам, які напоумили Кремль при виборі патріарха віддати перевагу не Клименту, а Кирилу, вже прийняті кадрові оргвисновки.

Звичайно, ні Путін, ні Медведєв не можуть у відкриту заперечувати доцільність для інтересів Росії тих месиджів "російського світу", які з чорносотенної безпардонністю експлуатує Кирило. Але у них є безліч важелів "відіграти ситуацію на свою користь".

"Фронт робіт" буде структурований, принаймні, за двома напрямками. Перше полягає у багатогранній "виховної роботи" зі спонсорським пулом Кирила (привіт Нусенкису і іже з ним). У неподдающихся перевихованню труднощі з веденням бізнесу виявляться лише верхівкою айсберга їх проблем. У таких умовах відпаде не тільки бажання, але й можливість працювати над побудовою "культу особи Кирила".

Другий напрямок - у що б то не стало пригальмувати "бліц-криг" Кирила у вселенському православ'ї і в першу чергу в Україні. Ні, Путін і Медведєв не стануть ревними поборниками ідеї автокефалії українського православ'я, вони попросту устранятся з поля інформаційного протистояння з цього приводу. До речі, зроблять це за цілком обгрунтованого принципом: Богу - Богове, кесарю - кесареве.

Симптоми корекції курсу Кремля проглядаються на прикладі відсутності реакції офіційної Москви на заклик патріархів чотирьох найстаріших церков світу (Константинополя, Олександрії, Антіохії і Єрусалиму) до РПЦ дотримуватися своєї канонічної території. Патріархи наголосили невизнання канонічного статусу УПЦ МП в якості "невід'ємної частини" РПЦ, оскільки Константинопольський патріархат "ніколи не відмовлявся від своєї юрисдикції над Київською митрополією". Крім того, згідно Томосу 1589, територія нинішньої України взагалі не входить до складу Московського патріархату.

Українська влада не меншою мірою, ніж російська, усвідомлює загрозу, яка виходить від подальшого підвищення рівня популярності та ресурсного потенціалу Кирила. Адже в разі послідовної реалізації ідеї "російського світу" у версії РПЦ владна вертикаль України перетворюється на якусь непорозуміння.

Не розуміти цього Банкова не може, тому вона приречена на протистояння повзучої експансії Кирила. Інтрига зберігається лише щодо методів та інтенсивності протидії.

Зореслав Самчук, заступник директора Міжнародного інституту гуманітарних технологій