Селяни скаржаться: членовоз прем'єра зіпсував життя

Селяни скаржаться: членовоз прем'єра зіпсував життя

У Старих Петрівцях труну з небіжчиком на похоронах, ніби крадену меблі, перекидають через паркани, якими прем'єр відгородився від людей. Сільська дорога, нині перебуває в одноосібному користуванні Віктора Федоровича, як персональний ліфт або персональний туалет

"... Водій синіх" Жигулів ", наказую прийняти вправо е ... мать! .. Не зрозумів, долбо ... б?!" - Як п'яний прапорщик в казармі, надривався гучномовець машини супроводу прем'єр-міністра України. Міліцейський "матюгальнік" розбудив дрімаючих діток в шкільному автобусі, що вже хвилин 40 стояв в кілометровій пробці з нагоди проїзду Віктора Януковича на роботу.

А переляканий мужичок на легковику рвонув вправо і ледь не опинився в кюветі ... Зі швидкістю злодія, спритного від погоні, у бік Києва нісся кортеж автомобілів глави уряду України. І так день у день ...

Відео дня

Урядова охорона або конвой на зоні?

Урядова резиденція в селі Старі Петрівці на Київщині (Іванківське напрямок) з'явилася за часів правління 1-го секретаря ЦК КПУ Микити Хрущова. На місці зруйнованого в 1934 р. Межигірського монастиря Микита Сергійович звелів побудувати скромний за нинішніми мірками двоповерховий особняк.

Постійно тут Хрущов не жив, а лише приїжджав, бувало, пополювати: резиденція-то займала 100 з гаком гектарів землі, і дичини тут на всю Червону книгу вистачило б.

- Організували ми якось полювання для Микити Сергійовича, - згадує дід Єгор, 24 роки прослужив в охороні старопетровецкой резиденції. - Все як годиться: солдат погнали у загін, столи з закусив - на галявині, казанок - на багатті, все начальство - з рушницями. І тут: ба-бах! Козочка неподалік впала, як підкошена. "Ура! Це Микита Сергійович потрапив! - Закричала хрущовська челядь. - Молодець! ". А Микита (я стояв поруч) зморщився і каже: "Від, едрі їх раз, ще рушниці не зарядитися, а козу вже вбив!".

Не злим словом згадують сільські старожили колишнього свого сусіда Володимира Івашка. Він менше року керував Українською РСР перед самим розвалом Союзу. Дружина Володимира Антоновича за хлібом ходила до сільмагу, а свежевидоенного молоко у селян купувала. І все ж з усіх господарів урядової дачі найтепліші спогади у тутешнього люду залишив про себе Володимир Щербицький. Чого там говорити, мужики запросто брали пропуск у коменданта резиденції (або, як її називали, спецоб'єкта) і заготовляли на території сіно для домашньої худоби. А поруч перший секретар ЦК з голубами возився (як відомо, покійний Володимир Васильович був завзятим голуб'ятником. - Авт.) А нині? Минулого прихід Януковича кілька дітлахів, сіганув через паркан, яблуками з урядового саду вирішили поживитися. А викуси! Охоронці спіймали і змусили територію прибирати: півдня шпана алеї підмітала. Між іншим, і батькам їх теж доводиться казенними віниками махати: кому 5, а кому і 15 діб.

Вздовж паркану резиденції змійкою тягнеться стежка до людських городах: ще з хрущовських часів селяни ходили по ній до своїх наділів. Ходили, поки в Старих Петрівцях не поселяться Віктор Федорович. Уявіть: йде мужик в гною з мотикою, від роботи рук не відчуває. А назустріч мент (люди бачили, що навіть з собаками і раціями вздовж паркану сновигають - прямо, як конвой в зоні): "Документи? .."

Хлібороб, ясна річ, брудними руками виймає з тілогрійки паспорт, яким він у поле ворон, піди, ганяє, і ... Словом, не один вже сусід Януковича, як розповідають мешканці Старих Петрівців, по дорозі в город виклопотав 15 діб адмінарешту. Зате тепер навіть в нужник перед сном з документами ходять.

Вулиця розбитих турніків

Неподалік від резиденції я зайшов у дворик, де під капотом старого "Москвича" копошився мужик. Його інструментами були молоток, кувалда, лом і "шоб ти згори" - справи з движком, я зрозумів, нікудишні. Років сорока, а може, й п'ятдесяти, він подав для рукостискання чи не плече - так як рука по лікоть була в мазуті: "Володька", - представився. При такому нервовому ремонті - по собі знаю - потрібно або випити гранований, або відволіктися на іншу тему. Давай його про держдачі розпитувати.

- Пам'ятається за Щербицького ще пацанами футбол ганяли поруч з партійною дачею, - відклавши свої залізяки, Володька вкотре прикурив промаслений недопалок і випустив ніздрями сірий, як з "москвичевских" глушника, дим. - Місця, ясний перець, мало було - вибігали на дорогу. Увечері Щербицький їде додому, попереду машина міліцейська, до нас, байстрюк, під'їжджає - і що ти думаєш? Пригальмує, повільно проїде, а то ще й рукою з вікна помахає - ми ж як-не сусіди.

А цей ... донецький, знаєш, чого творить? - Володька зі всієї сили плюнув під ноги і якось недобре подивився у бік урядової резиденції. - Футбольне поле, що біля дороги було, зніс і ворота викорчував. Турнік біля узбіччя стояв - діти підтягувалися, теж йому завадив. А з дорогою - що вони витворили? ..

Сільська дорога, відгалужується від траси Київ - Іванків до держдачі, нині перебуває в одноосібному користуванні Віктора Федоровича, як персональний ліфт або персональний туалет. На цій вулиці за звичайними дерев'яними штахетниками стоять хати зразка радянської епохи: без фонтанів, пентхаузов і зборів, ніби в Лук'янівській в'язниці. Як будь-яка сільська вулиця, вона жила своїм вуличним життям: бредуть корови, чухаючи роги про придорожні тополі, тягнеться навантажена сіном підвода, туди-сюди машини проїдуть, ввечері парочки пройдуться ... А сьогодні парочками там лише люди в штатському ходять.

Після поселення в Старих Петрівцях "проффесора" всі виїзди з людських дворів на асфальтову дорогу перекрили залізними парапетами, вмуровані в землю. (Знаєте, пофарбовані зеброю, такі бувають на мостах, щоб автомобілі не зривалися.) І тепер, "як у війну", зітхають старики на лавочках. У роки окупації за нинішньою "урядової" дорозі німець постійно бронетехніку, танки гнав з фронту на фронт, офіцерські легковика вдень і вночі носилися. Тому селянам на своїх скрипучих возах, щоб під гусениці не потрапити в, доводилося вздовж огорож, коням обдираючи боки, протискуватися. І нащадки їх теж їдуть до своїх будинків по пішохідній алейці, прокладеної в кюветі. Ще легкова - пройде, а самоскид - тільки з руйнуваннями. Знову в окупації, стало бути ...

- Ховали ми, значить, діда Кузьму, - Володька рукою з димить цигаркою перехрестився в районі пупа. - Повільно везуть, бабки, як водиться, за машиною виють ... І раптом всі зупиняються - на тобі! - Дорога на цвинтар перекрита залізними дрючками. Раз така справа, беремо труну і якось перекантовуються через паркан ... як меблі, прости, господи ... Людину в останню путь проводжають, а замість відспівування шепочуть: "Тримай, тримай ... дивуйся, бо випада ... давай перекидали". Не тільки жити, а й померти людям по-людськи не дають.

Зелене світло для "членовоза"

Виявляється, багато жителів Старих Петрівців та прилеглих сіл свої поїздки до столиці погоджують з робочим графіком глави уряду України. Уявляєте: механізатор з Лютежа запитує у пенсіонерки з Димера: "Ти коли до Києва за цукром поїдеш?" - "Та ось по новинах дату візиту прем'єр-міністра до Брюсселя уточню, тоді визначуся". І я вас не смішу. Зазвичай годинах до восьмої ранку, коли Віктор Федорович з резиденції виїжджає на роботу в Кабмін, всі дороги на Київ з боку Димера та Вишгорода перекривають. За 40 (!) Хвилин машини в пробках простоюють. Особливо зле людям доводиться по середах, коли в приміських автобусах дозволений безкоштовний проїзд для пенсіонерів. Ух, чув би Янукович, якими словами його згадують старички в битком набитому автобусі, коли діляться один з одним валідолом і серцевими краплями!

Коли кортеж прем'єра в'їжджає до Києва, рух транспорту перекривається на всіх перехрестях по маршруту від площі Шевченка і до вулиці Грушевського. Вважай, через весь правобережний Київ! Причому, даішник піднімає жезл в небо ("червоне світло") не за п'ять хвилин до проїзду "членовоза", а за добрих півгодини. Запитав я у одного на перехресті вулиці Автозаводська та проспекту Правди: чого так заздалегідь у свисток дме - пробки ж за п'ять кварталів збираються?

- Боюся, - каже, - роботу втратити, - і прогнав мене з перехрестя. - А то під броньований лімузин потрапиш.

... Промчали ... Ні. Пронеслися ... Знову не те ... Кортеж з мигалками ніби пронизав простір: ще вдалині - "вжик" - вже далеко, і час: для оточуючих воно завмерло, упущено, запізнилися, і лише пасажир куленепробивного авто випереджає годинник ...

Коли перехрестя знову ожив, ми з міліціонером продовжили:

- Був випадок, - прапорщик витер піт на лобі, - інспектор у спеку зглянувся над водіями: чи не завчасно блокував рух, і якийсь балда не встиг свою колимагу прибрати з дороги. Колона, тим не менш, проїхала перехрестя без заковика - проїжджої частини там вистачало. Зате співробітник став цивільним ... Ні вже, краще я заздалегідь на перехресті порядок наведу ...

- А люди в пробках? Спізнюються, може, хто в лікарню не встигне доїхати?

На що прапорщик, сідаючи в машину, лише посміхнувся: ну, хто в цій країні про людей думає?

Віталій Цвид, фото автора " Вечірні Вісті "